«Задушити» в обіймах газу — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

«Задушити» в обіймах газу

Енергетика
944
Плани РФ щодо Європи навряд чи вписуються в толерантне, європейське сприйняття дійсності. За багато років примусу Європи до газу, цей ресурс – з «найдешевшого виду викопного палива» – так він позиціонувався в РРФСР – перетворився на дієвий засіб маніпуляції. ЄС варто задуматися про важливі та узгоджені кроки щодо зниження залежності від наростаючого впливу і вже неприхованої присутності РФ на території Старого світу.
Уже не перший тривожний для ЄС сигнал, але який по-новому прозвучав на початку року, поступив з Афону і за сумісництвом – батьківщини демократії, відразу ж після формування нового грецького уряду за підсумками парламентських виборів 2015 року. «… Тепер зближення Греції з РФ ставить під сумнів односторонню політику ЄС і спричинить геополітичну катастрофу в Євросоюзі», – писало видання National Interest.
«Я не хочу жити в такій Європі, яка веде до нової холодної війни з Росією», – заявив у другій половині лютого глава уряду ще однієї з держав ЄС, позиція якого щодо цілої низки питань, що стосуються Росії, кардинально відрізняється від загальноєвропейської і зокрема виражається в боротьбі «За» реалізацію нового, тепер російсько-турецького, проекту «Турецький потік» – нової інтерпретації недавно постановленого «Південного потоку».
«Болівар двох не витримає»
Свого часу «Південний потік» убив проект «Набукко», але все ще залишав місце для маневру – виведення каспійського газу до Європи, внаслідок чого і з’явилися проекти «TANAP» і «ТАР». Другий з них раніше розглядався як південний варіант для «Набукко», який не відбувся.
Проте пізніше ініціатору стало очевидно, що «запал», з яким Азербайджан і ЄС почали втілювати «Південний газовий коридор» (навесні 2015 – офіційний старт, закупівля труб тощо) вже насторожує.
У тому, що «Південний потік» не «вбивав» поставки каспійського газу – і був його великий «мінус», не дивлячись на зібрану велику кількість прихильників в Європі, переважно з країн, від яких в питанні забезпечення ЄС газом мало що залежало. Тепер часи змінюються.
Спокуса стати великим транзитером російського газу (качати віртуальні 40 млрд.куб.м/рік, отримуючи за послугу політичну і фінансову підтримку) при, місцями, повній відсутності відповідної інфраструктури, – робить свою справу.
«Турецький потік», на відміну від попередника, змінює все. Він «рубає під корінь» поставки каспійського газу (про що поки що дипломатично замовчують ініціатори та учасники «Південного газового коридору») і при цьому навіть збільшує кількість своїх прихильників. За участь у новому форматі проекту, ставки зросли. Країнам екс-учасникам «Набукко» (і за сумісництвом «Набукко Вест», пізніше «Південного» і нарешті «Турецького потоку») тепер обіцяно: оберемок газопроводів, газу в обсягах, які покривають потребу цих країн, кожній країні – по газовому хабу, а також ілюзорну владу над транзитним газовим потоком. Останньої зовсім трохи, рівно для того, щоб відчути короткострокове запаморочливе зростання власної значущості для ЄС.
Як видно, від газової, і тим більше монопольної, залежності лікуватися ніхто (з молодих членів ЄС – апологетів «русского мира») не збирається, а навіть навпаки.
На тлі відданої підтримки окремими країнами ЄС як РФ, так і її проектів, прогрес у реалізації «Турецького потоку» цілком реальний вже найближчим часом, тоді як доля конкурента (TANAP) буде сполучена з невизначеністю, хто б що не говорив.
Поява додаткових (тих, що до поставляються по «Блакитному потоку» 14 млрд куб. м) навіть 30 млрд куб. м російського газу (всього лише ̴50% «Турецького потоку») створять непереборні труднощі для виходу каспійського газу до ЄС маршрутом через Грузію і Туреччину .
«Рояль в кущах»
Зовсім випадково з’ясувалося, що окремі країни Європи (які ще недавно затаїли образу на РФ за відмову від «Південного потоку», стабільно підтримують РФ, її проекти, які лобіюють російські інтереси в ЄС, і ймовірно знову ж завдяки щасливому випадку учасники проекту «Південний потік») тепер логічно вписуються і в новий формат по суті того ж «Південного потоку», проте з глибокими і далекосяжними наслідками для Азербайджану та ЄС.
У середині січня 2015 сенсаційною заявою відзначився глава «Газпрому» після зустрічі із заступником глави Європейської комісії з питань взаємодії в енергетиці М.Шевчовічем. О.Міллер заявив, що «Газпром» планує відмовитися від транзиту російського газу до ЄС через територію України. Важливим було доповнення цього посилу, яке не увійшло до офіційного прес-релізу:
«Газопровід “Турецький потік” є єдиним маршрутом, по якому можуть поставлятися 63 млрд куб. м російського газу, що йдуть зараз поки транзитом через Україну. Інших варіантів немає. Наші європейські партнери про це проінформовані і тепер їх завданням є створення необхідної газотранспортної інфраструктури від кордону Туреччини та Греції».
«У них на це є максимум кілька років. Це дуже-дуже жорсткий графік. Щоб укластися в ці терміни, роботи з будівництва нових магістральних газопроводів в країнах ЄС повинні бути розпочаті прямо сьогодні. В іншому випадку ці обсяги газу можуть опинитися на інших ринках» («Або ЄС сам будує продовження “Турецького потоку”, або втрачає 50 млрд куб.м газу на рік»// Інтерфакс із посиланням на інтерв’ю О.Міллера, 14 січня 2015 р¹)
Чи не про новий проект «Eastring» йдеться? Якраз він і дозволяє здійснити задум РФ. Більш того, майбутні учасники вже поспішили приміряти на себе статус «пупа землі», тобто газового хаба.
Реалізація газопровідного проекту «Eastring» (газопровід з Словаччини через Угорщину, Румунію до кордону Болгарія-Туреччина) несе сумнівну вигоду і для ЄС, і для України.
Примітно те, що на момент ініціації ідеї (у листопаді 2014) Україна розглядалася як транзитна держава, а вже в січні 2015 маршрут магістралі через Україну позначався, як опція нарівні з маршрутом через Угорщину. Станом на лютий 2015 маршрут «Eastring» обходить територію України. Таким чином, спочатку приховуваний стратегічний задум ідеї – це створення обхідного маршруту (малого кільця) навколо України.
Крім того, «Eastring» створює такі умови, при яких 100% завантаження російської труби «Nord Stream» буде безальтернативним для ЄС, а значить питання повного доступу до потужностей європейського газопроводу «OPAL» буде вирішено на користь РФ, що означатиме підвищення рівня залежності ЄС від російського газу до катастрофічного.
Незважаючи на це, «Eastring» популяризується в Європі і вже побічно підтримується окремими країнами. Що дивно, ідея надійшла з боку як мінімум однієї компанії ЄС, але от питання: наскільки з нею солідарна офіційна позиція ЄС? Судячи з активності в інформаційному полі, діяльність з просування ідеї «антиукраїнського» проекту розгорнута широко.
При досить ясній і послідовній офіційній позиції Єврокомісії, що «схема поставок газу без України ненадійна», а також на тлі початківця стратегічного партнерства з Україною у сфері енергетики, яке тепер офіційно 25.02.2015 р включено в рамкову стратегію ЄС щодо створення Європейського енергетичного союзу, ідеї Eastring і йому подібних проектів виглядають самодіяльністю, яка добре спланована і фінансово підтримується. Окремі країни ЄС вже отримали схвалення РФ своїх «стихійних» ініціатив …
У лютому 2015 в Будапешті Прем’єр-міністр Угорщини Орбан і В.Путін домовилися про умови нової газової угоди. Підсумовуючи результати, президент РФ заявив: «… Росія також підтримує будівництво нового з’єднувального газопроводу, в обхід України ..» (Eastring).
Болгарії також Росією вже обіцяно дотягнути «Турецький потік» до її кордонів. Країна вже поспішила заявити не тільки про можливість створення газового хаба, а й «прикинути» витрати в немислимі € 2,2 млрд. І які оцінюються прем’єром Болгарії як: «Не так вже й багато».
Безумовно, значення газу в країні зростає, але не так швидко, як реалізуються ідеї розширення технічних можливостей під газ з РФ.
Так, наприклад, в 2008 р рівень газифікації домогосподарств Болгарії становив менше 2%, при діапазоні середнього значення для ЄС 27%-50% ². Більше того, лише близько 16% населених пунктів країни мали доступ до природного газу, у порівнянні з 27-80% в середньому для решти Європи.
Згідно з планами до 2030 р, лише 30% болгарських домогосподарств буде газифіковано. Доповнивши відомостями про газотранспортну інфраструктуру країни: розгалуженість, загальної довжині ГТС, яка в 15 разів менше, наприклад, української (2645 проти 38550 км в Україні), малої потужності ПСГ і зі споживанням газу до 3 млрд.куб.м/рік – мимоволі виникає питання: про який газовий хаб, в принципі, може йти мова?
Контрастніше, на тлі інших потенційних «хабів», виглядає Греція – «найпросунутіша» щодо забезпечення газом країна Південної Європи. Маючи достатній рівень диверсифікації: поставки російського газу 2,6 млрд.куб.м/рік, які надходять транзитом через територію України, поки що 0,6 млрд.куб.м/рік у вигляді СПГ з Алжиру і трубопровідні поставки 0,7 млрд .куб.м/рік з Туреччини, може собі дозволити перегляд власних пріоритетів, а тепер до всього має особливу думку на «газові» плани ЄС, яке може нести загрозу енергетичній безпеці всього союзу.
Ініціатори створення нових, так званих «хабів» вже приміряють на себе роль великих транзитерів російського газу і не соромлячись озвучують готовність замінити Україну в даному питанні. Але варто врахувати те, що новий європейський квазі газовий хаб, залежний від поставок газу з РФ, здатний поставити під загрозу не тільки енергетичну незалежність ЄС, але цілісність союзу. Потрібно бути готовим до всього, в т.ч., і в першу чергу, і до розвитку подій з «українським» сценарієм РФ.
Олександр Лактіонов
Кандидат наук, експерт в галузі енергетики
Примітки
¹ http://interfax.com.ua/news/economic/244504.html
² Alternative energy for clean nature”, Bulgarian Association Natural gas, http://www.naturalgas.bg/infoen/9 (January 28, 2015)
³ http://www.naturalgas.bg/infoen/9
За матеріалами:
Finance.ua
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас