19702
Слово на літеру «Д». Що таке дефолт і чим він загрожує Україні?
— Кредит&Депозит
В Україні почастішали розмови про дефолт. Але компетентності в них мало. Вони зазвичай зводяться до того, що журналісти та політики залякують цим словом українців так само, як батьки бабаєм – своїх дітей. Такі страшилки стають елементом регулярних масованих інформаційних атак ЗМІ на свідомість наших громадян, які відтак асоціюють дефолт ледь не з усіма земними бідами.
Насправді депутати та міністри нерідко говорять про дефолт повні нісенітниці, а журналісти й поготів. Це явище загалом не має й половини тих негативних виявів і наслідків, які йому приписують. Відтак в істерії, яку нагнітають медіа, слабке підґрунтя.
Прості дефініції
За визначенням дефолт – це неспроможність вчасно виплатити відсотки за позикою або основну частину (тіло) боргу. Він виникає через брак грошей (належного рівня доходів) у позичальника або його небажання виконувати свої зобов’язання. В Україні зазвичай говорять про дефолт уряду за державним (суверенним) боргом, хоча є й інші його види (корпоративний, муніципальний тощо). Важливо розуміти, що разова відсутність платежу не означає автоматичної відмови від усього боргу. Зазвичай вона призводить до того, що позичальник і кредитори сідають за стіл переговорів і домовляються про компроміс – реструктуризацію боргів на нових умовах. Ще років 30 тому результатом таких переговорів здебільшого було просте перенесення терміну погашення тіла боргу на кілька років наперед, часом навіть зі збереженням відсоткових платежів (так званий Rescheduling), однак останнім часом дедалі частіше основну частину боргу урізають (проводячи так званий Haircut).
У розвинених країнах, де ЗМІ зазвичай відповідають за опубліковані слова (часто в судах) і завдяки цьому їм довіряє публіка, про дефолт говорять пошепки або називають його просто «словом на літеру «Д». Чинять так не тому, що панічно бояться наслідків цього явища, а тому, що з практики добре знають: негативна публікація навіть про успішного й фінансово стійкого емітента цінних паперів може здійняти паніку на ринку, призвести до розпродажу облігацій і зрештою до власне дефолту. Якщо ж ця інформація згодом виявиться неправдивою, то видання, яке її опублікувало, буде втягнуте в мільйонні судові позови, йому врешті-решт доведеться заплатити за необдумані слова й добре поміркувати наступного разу, перш ніж розміщувати на своїх сторінках такі нісенітниці.
У нашій країні журналістської некомпетентності та вседозволеності таких обмежень практично немає. Відтак слово на літеру «Д» часто ліплять усюди, де можна, тільки для того, щоб емоційно підсилити інформаційне повідомлення. На цьому ґрунті виникають численні міфи, розвінчувати які не завжди просто.
Міфи та реальність
Найстрашнішою вигадкою є те, що після суверенного дефолту країна живе значно гірше, ніж до нього. Цей стереотип має кілька площин. По-перше, кажуть, що слово на літеру «Д» нібито «руйнує економіку», через нього падають виробництво (ВВП) і зайнятість. Виявляється, зазвичай це не так. Дослідження, проведене американськими економістами Кармен Райнгарт і Кеннетом Роґоффом для 64 країн у період 1914–2007-го, засвідчує, що найнижчий за кілька років рівень виробництва припадає на рік, у який оголошують суверенний дефолт. При цьому більшість країн уже через рік демонструють помірне збільшення ВВП (середній темп приросту становить 0,5–1,0%). Логіка тут проста: дефолт часто є наслідком низки послідовних негативних подій або шоків, які трапляються з економікою, й увінчує чорну смугу для певної країни, а не започатковує її. Інвестори та ринки поступово готуються до нього під впливом зазначених шоків, диверсифікуючи ризики та перебалансовуючи свої інвестиційні портфелі. У такому разі оголошення слова на літеру «Д» практично нічого не змінює в макроекономічній ситуації, бо всі, хто хотів, на цей момент уже вивели капітал за кордон, забрали гроші з банків, продали держоблігації тощо. Відтак у багатьох випадках відмова уряду платити та реструктуризація боргів стають не початком кінця економіки, а «найтемнішим часом перед світанком», поворотним пунктом до її розвитку та зростання.
По-друге, часто думають, що дефолт призведе до кількаразового знецінення національної валюти. У цьому є частка правди, адже ті економічні негаразди, які змушують уряд відмовитися платити за зобов’язаннями, порушують макроекономічну рівновагу й частину шоку поглинає національна валюта, курс якої сягає нових, часто рекордних значень. За прикладами далеко ходити не треба: дефолт Росії 1998 року, який був неочікуваним для інвесторів, призвів до знецінення рубля в понад чотири рази лише за три квартали, а реструктуризація держборгів України у 1998–2000-му супроводжувалася кількаразовою стрімкою девальвацією, яка в підсумку спричинила падіння гривні у більш ніж два з половиною рази. Однак і тут є нюанси. Якщо оголошенню слова на літеру «Д» передує затяжна криза, яка супроводжується істотною девальвацією, то після нього знецінення нацвалюти може бути незначним. Приклад – неординарний і водночас неочікуваний дефолт Аргентини, оголошений у липні 2014-го. Протягом трьох років до цього аргентинський песо знецінився практично удвічі (на 98%), причому в останній рік темп падіння сягнув 49%. А от після відмови Аргентини платити за зобов’язаннями й до сьогодні песо девальвував менш як на 5%. Тобто, як у випадку зі зростанням ВВП, дефолт може настати після того, як валютний курс уже знайшов нове рівноважне положення. Враховуючи понад дворазовий обвал гривні у 2014-му, такий сценарій може стосуватися й України.
По-третє, дехто каже, що суверенний дефолт призводить до ізоляції країни у фінансовому плані, бо їй ніхто не хоче позичати гроші. Що нібито спричиняється до хронічного зубожіння населення, яке триває багато років. Однак і цей стереотип не відповідає дійсності. Як приклад можна навести дефолт Росії та реструктуризацію держборгу України, після яких доступ до міжнародних фінансових ринків відкрився для обох країн уже 2002-го, тобто практично через два роки після завершення реструктуризації. Були непоодинокі випадки, коли країни виходили на зовнішні ринки запозичень уже через рік. Як доводять аргентинський і німецький економісти Крусес та Требеш, загалом що менші втрати інвесторів у процесі реструктуризації держборгу, то швидше країна відновлює доступ до міжнародних ринків капіталу. Логіка тут проста: якщо уряд чесно й відкрито поводиться на переговорах з інвесторами, показуючи, що країна справді не має змоги повернути їм частину коштів, але зробить усе, щоб виплатити решту, ті зберігають довіру до такої влади і після виходу держави з кризи готові знову купувати її борги. Коли ж керівництво користається з економічної кризи, щоб «кинути» інвесторів, вони просто втрачають довіру до країни на довгі роки й поширюють відповідну інформацію на ринку.
Шлях України
Отже, не такий страшний дефолт, як про нього пишуть, тим більше в Україні. Слід наголосити, що застій економіки, який тривав кілька років за Януковича, і торішня глибока економічна криза, що супроводжувалася війною, втратою територій, неадекватним держуправлінням та відсутністю реформ, забезпечили такі макроекономічні показники, яких не бачило багато країн, котрі оголошували дефолт. Отже, всі, хто хотів, уже готові до того, що слово на літеру «Д» може стати реальністю для України (розмови про нього з різною інтенсивністю ведуть уже протягом кількох кварталів). Відтак в економічній площині, якщо дефолт таки оголосять, наслідки, не виключено, будутьи значно меншими, ніж причини й події, які йому передували. Може статися й так, що завдяки розумінню інвесторів за домовленістю сторін просто перенесуть дату сплати зовнішнього держборгу на кілька років. Тоді взагалі жодних наслідків у масштабах країни дефолт не матиме.
Однак не слід забувати і про політичний, а радше геополітичний аспект. Україна має величезну фінансову підтримку від кредитора, якого можна наректи збірною назвою «Захід». На сьогодні він володіє 44% зовнішнього державного та гарантованого державою боргу, який на кінець листопада становив $39,8 млрд. Захід має геополітичний інтерес у нашій країні й веде розмови про те, щоб виділити нам значно більші суми, ніж ми отримували (йдеться про $15–50 млрд). Чи є сенс оголошувати дефолт, враховуючи, що цей кредитор принаймні забезпечить рефінансування старих боргів? Звичайно, ні.
Водночас теоретично, якщо Україна не проводитиме реформ, Захід може відмовитися кредитувати нас надалі. Зважаючи на обсяг та безальтернативність отримуваного від нього фінансування, тоді дефолт настане автоматично, а його наслідки перевершать усі події, які Україна пережила за минулий рік разом узяті. Але чи може таке статися й до чого це призведе у глобальному масштабі? Питання риторичне.
Любомир Шавалюк
За матеріалами: Тиждень.ua
Поділитися новиною
