460
Як скорегувати аграрний вектор у бік процвітання
— Аграрний ринок
Агропромисловий комплекс – один із драйверів економіки, провідний експортер (понад 30% вітчизняного експорту) і один із найбільших роботодавців (близько 3 млн зайнятих) у країні. 2014 року АПК був єдиною галуззю, яка показувала зростання: за січень-листопад, згідно з даними Укрстату, обсяг сільгоспвиробництва зріс на 5%.
Держава не завжди відповідає взаємністю одній із найстабільніших галузей вітчизняної економіки. Якщо порівнювати з обсягом державної підтримки, виданої, наприклад, вугільній промисловості, АПК виглядає «падчеркою»: 2014-го агропром отримав із бюджету вчетверо менше коштів (3,4 проти 14 млрд гривень). «Протягом останніх двох років майже ніякі напрямки галузі не одержували держпідтримку, а її обсяги наближаються до нуля», – каже голова Аграрного союзу України Геннадій Новіков.
Які точки зростання закладено у вітчизняному сільському господарстві і що може зробити держава для їхнього розвитку, крім як не заважати?
Податкове середовище і держрегулювання
________________________________________
Бар’єри:
•непрогнозованість регулювання, зміна норм задля наповнення бюджету;
•загальний пієтет до галузі, що блокує радикальні реформи, та консервативний електорат, який змушує підтримувати явно нерентабельні напрямки;
•наявність профільних податків, які витрачають не на потреби галузі.
Бар’єри:
•непрогнозованість регулювання, зміна норм задля наповнення бюджету;
•загальний пієтет до галузі, що блокує радикальні реформи, та консервативний електорат, який змушує підтримувати явно нерентабельні напрямки;
•наявність профільних податків, які витрачають не на потреби галузі.
Точки зростання:
•відносно прості способи вдосконалення податкової бази;
•формування вузькоспеціалізованих програм держпідтримки;
•підтримка проектів розвитку, а не існування наявних господарств, які не вийшли на самоокупність.
________________________________________
•відносно прості способи вдосконалення податкової бази;
•формування вузькоспеціалізованих програм держпідтримки;
•підтримка проектів розвитку, а не існування наявних господарств, які не вийшли на самоокупність.
________________________________________
«Заграючи» із сільським електоратом у спробах гарантувати продовольчу безпеку країни, вже не перший український уряд ризикує не дотримати балансу між інтересами бізнесу та населення. Наприклад, із 1996 року в Україні діє загороджувальне мито в розмірі 50% митної вартості на експорт живої великої рогатої худоби. Головною причиною його ухвалення було різке зниження поголів’я ВРХ у середині 90-х років минулого століття. «Передбачалося, що заборона експорту позитивно позначиться на динаміці поголів’я в Україні, але цього не сталося. Натомість це фактично знищило ринок експорту живої ВРХ (переважно в країни Північної Африки), обсяг якого в середині 1990-х досягав $200 млн», – наводить приклад генеральний директор компанії «Украгроконсалт» Сергій Феофілов. На його переконання, сьогодні скасування цієї норми дасть поштовх для розвитку тваринницької інфраструктури.
Родіон Рибчинський, керівник служби бізнес-проектів агентства «АПК-Інформ», звинувачує держрегулювання у стримуванні цілих напрямків харчової промисловості, серед яких передусім називає борошномельну та круп’яну. Серед чинних обмежень їхньої діяльності головним є неможливість управляти рентабельністю та оптовими цінами збуту.
Державне регулювання ціноутворення діє щодо 15 груп продовольчих товарів, серед яких – хліб, молочні продукти, деякі види м’яса та інша харчова продукція. «Коаліційна угода передбачає створення механізму монетизації пільг для малозабезпечених верств населення. Варто відмовитися від їхнього [непрямого] дотування за рахунок сільгоспвиробників і переробників», – вважає Рибчинський. На його думку, відставання України від світових тенденцій у цих галузях зумовлене тим, що у виробників немає мотивації вкладати кошти в розвиток і технологічну модернізацію. «Усе впирається в ціну соціальних продуктів харчування», – резюмує експерт.
Аграрії, як, утім, і бізнес з інших секторів, також нарікають на непередбачуваність вітчизняного законотворення. Зміни в Податковому кодексі, ухвалені Верховною радою в переддень Нового року, передбачають підвищення податкового навантаження як у цілому, так і окремо на продовольчий сектор. При цьому ліквідовують головну пільгу аграріїв – спецрежим оподаткування з ПДВ, який давав змогу сільгоспвиробникам акумулювати близько 14 млрд гривень щорічно.
Біопаливо
________________________________________
Бар’єри
Бар’єри
•потужне бензинове лобі;
•брак законодавчого регулювання;
•нестача потужностей із перероблення.
•брак законодавчого регулювання;
•нестача потужностей із перероблення.
Точки зростання:
•надлишкові врожаї кукурудзи, яка є основною сировиною для біоетанолу та біодизелю;
•залежність від енергоносіїв, яка стимулюватиме внутрішнє виробництво з відновлюваних ресурсів.
________________________________________
•залежність від енергоносіїв, яка стимулюватиме внутрішнє виробництво з відновлюваних ресурсів.
________________________________________
Одна з прогалин вітчизняного АПК – біопаливна промисловість. У ній криється потенціал як диверсифікації джерел енергії, так і створення додаткового попиту на енергетичні культури.
На думку Родіона Рибчинського, протягом 3–4 років обсяги щорічного виробництва кукурудзи – одного з головних видів сировини для виробництва біоетанолу та біодизеля – можуть зрости до 50 млн тонн. 2014 року аграрії зібрали близько 26 млн тонн цієї культури. «Сьогодні в нас немає біопаливної промисловості. Її розвиток потягне за собою також розвиток тваринництва, оскільки вторинні продукти перероблення [сировини для біопалива] використовують як корми для сільськогосподарських тварин», – прогнозує він.
Першочерговим заходом для стимулювання виробництва біопалива Рибчинський вважає створення законодавчої бази, яка б дозволила сумішевим бензинам з’явитися у продажу. Підтримка держави в цій галузі не обов’язково має виражатися в дотаціях. «Підприємствам, які будуватимуть біопаливні комплекси, потрібно дати пільги з оподаткування (наприклад, відстрочення сплати ПДВ або при ввезенні обладнання)», – вважає він.
Розвиток фермерських господарств
________________________________________
Бар’єри:
•ускладнений доступ до банківських кредитів і ресурсів міжнародних фінансових організацій;
•відсутність власних інфраструктурних об’єктів для забезпечення повноцінного виробничого ланцюжка.
•ускладнений доступ до банківських кредитів і ресурсів міжнародних фінансових організацій;
•відсутність власних інфраструктурних об’єктів для забезпечення повноцінного виробничого ланцюжка.
Точки зростання:
•із ринку вийшла низка великих агрохолдингів;
•згортання тренда укрупнення господарств;
•необхідність у відносно невеликих обсягах оборотних коштів.
________________________________________
•із ринку вийшла низка великих агрохолдингів;
•згортання тренда укрупнення господарств;
•необхідність у відносно невеликих обсягах оборотних коштів.
________________________________________
Геннадій Новіков вважає, що розвиток малого і середнього агробізнесу – це найбільша точка зростання АПК. «Агрохолдинги вже вичерпали себе, а ці [малі та середні] форми ще не починали працювати», – вважає він. «Почати працювати» їм заважає відсутність своєї інфраструктури та обмеження, пов’язані з вимогами до безпеки продуктів харчування.
Більшість великих компаній АПК самостійно розвиває логістику: будує елеватори і портові термінали, формує річкову інфраструктуру. Це призводить до того, що переважна частина логістичних потужностей концентрується в їхній, а не в суспільній власності. «Малому та середньому бізнесу хотілося б, щоб ринкова логістика мала кооперативну основу, а не належала трьом-чотирьом компаніям, як це є сьогодні. Необхідно побудувати її саме для цієї категорії виробників», – каже Новіков.
Він переконаний, що за відповідної інфраструктури МСБ міг би конкурувати за обсягами експорту з агрохолдингами. Як приклад експерт наводить ЄС: 2013 року європейські аграрії експортували продовольства на EUR120 млрд. При цьому компаній, які можна порівняти за розміром з українськими агрохолдингами, у європейському АПК немає.
На малі форми господарювання в Україні припадає левова частка виробництва тваринницької продукції. За словами Новікова, у цьому сегменті є велика проблема доступу гравців до організованого ринку. Вона стане ще більшою з 1 січня, коли набуде чинності заборона на подвірний забій худоби, – аграрії скаржаться на відсутність сертифікованих пунктів забою.
________________________________________
Розвиток переробки
Бар’єри:
•високі стартові інвестиції;
•відсутність налагодженого збуту;
•необхідність сертифікації за міжнародними стандартами.
Точки зростання:
•високі стартові інвестиції;
•відсутність налагодженого збуту;
•необхідність сертифікації за міжнародними стандартами.
Точки зростання:
•відкладений попит на інвестиції;
•висока маржинальність бізнесу;
•зниження залежності від зовнішньої кон’юнктури на сировинних ринках.
________________________________________
•висока маржинальність бізнесу;
•зниження залежності від зовнішньої кон’юнктури на сировинних ринках.
________________________________________
2013/2014 маркетингового року поставки українського зерна на експорт перевищили 30 млн тонн. За друге півріччя календарного року Україна вже експортувала 18 із 64 млн тонн нового врожаю зернових, тож результат за підсумками року буде близький до минулорічного рекорду. При цьому аграрії ще не до кінця розкрили потенціал виробництва. За даними FAO, середня врожайність зернових в Україні 2013 року становила 4,1 т/га проти 5,3 т/га в середньому по ЄС.
Але статус другого найбільшого експортера зерна у світі передбачає і критичну залежність від світової кон’юнктури. 2014 року ціни на світових ринках продовольства показали суттєве зниження за більшістю ключових позицій.
«Після зниження цін на зерно ще близько 18 місяців тому (із літа 2013-го кукурудза подешевшала майже удвічі, до $180–190 за тонну) прибуток і маржа українського виробника різко скоротилися, – зазначає Сергій Феофілов. – Причому, за прогнозами авторитетних міжнародних організацій, такі низькі ціни на сировинні товари збережуться до 2020–2022 років, коли почнеться новий цикл пожвавлення споживання».
Вихід із ситуації експерт вбачає у підвищенні питомої ваги зернових, які йдуть на перероблення. «Експорт зерна – стратегічний інструмент України, наша візитівка. У нього залучено великий бізнес, чималу кількість зайнятих. Але водночас із нарощуванням поставок за кордон необхідно збільшити перероблення», – зауважує Феофілов. За його оцінками, нині в Україні щорічно переробляють 15–17 млн тонн зернових, і до 2020 року цей показник реально збільшити до 20–22 млн тонн.
Україна може також диверсифікувати зернові ризики, домігшись збільшення обсягів виробництва у вузьких, але високомаржинальних сегментах. Серед них – плодоовочева продукція, фрукти, ягоди та інші нішеві продукти. «Нині в регіонах з’являється дедалі більше гравців середнього рівня, які готові торгувати [ними] в торговельних мережах. Вони цілком добре почуваються, виходячи великими партіями на ринки сусідніх країн», – стверджує в.о. президента Американської торговельної палати в Україні Тарас Качка.
За його словами, держпідтримка експортерів не обов’язково має бути у вигляді дотацій на виробництво. «Державі також варто серйозно звернути увагу на кредитування та страхування експорту. Ці інструменти значно знижують вартість експортних операцій», – вважає Качка. Не зайвою для бізнесу буде також допомога комерційної дипломатії на зовнішніх ринках: сприяння в пошуку клієнтів і популяризація країни.
Богдан Хлимоненко
За матеріалами: Forbes.ua
Поділитися новиною
