1004
Китай на краю дефляційної спіралі
— Світ
Ціни на рівні виробників нестримно падають через масштабне надвиробництво – це істотно ускладнює завдання політикам з Пекіна.
Торговий центр China Commodity City, що займає 600 тис. квадратних метрів в китайському місті Іу часто називають «Walmart на стероїдах» – це найбільший у світі центр оптової торгівлі. Покупці з Близького Сходу, Росії та Африки приїжджають в провінцію Чженцзян за усім на світі – від парасольок до ґудзиків і магнітів на холодильник із зображенням практично будь-якого мало відомого міста в світі – більшість з них зроблено на одній з дрібних фабрик, розкиданих околицями міста.
Наближається сезон свят, але Гуо Вей, керуючий фабрикою China Zhongsheng Crafts Co з виробництва штучних ялинок для експорту в Великобританію, США, Австралію і Японію, ледве зводить кінці з кінцями. Деякі види продукції компанія змушена продавати нижче собівартості. «Виручка від продажів росте в процентному вираженні, але споживачі невпинно вимагають низьких цін. Всі тільки й твердять про те, що економіка тріщить по швах», – скаржиться Гуо. «Деякі наші товари вже не приносять нам прибуток, але ми все одно продовжуємо їх виробляти, щоб не засмучувати своїх клієнтів». Дешеві штучні ялини до Різдва – хороша новина для західних споживачів. Але падіння цін у Китаї може призвести до несприятливих наслідків у всьому світі, де багато економік намагаються боротися з млявим попитом і небезпечно низькою інфляцією.
За десять років стрімкого зростання та інвестиційного буму в Китаї з’явилася величезна кількість фабрик, подібних до тих, що розташувалися поблизу міста Іу – зараз їм дуже складно пережити погіршення економічних умов. Попит усередині країни і за її межами швидко згасає, тому багато галузей потерпають від хронічного перевиробництва, особливо в сфері виробництва базової сировини типу сталі, скла і цементу. Багато хто бачить тільки один вихід – продовжувати знижувати ціни. Наслідки ми бачимо в офіційній економічній статистиці Китаю, яка показує, що так званий індекс цін виробників знаходиться в стані дефляції вже майже три роки. Ще тривожніше те, що в жовтні споживчі ціни впали до п’ятирічного мінімуму на рівні 1.6% в річному численні. «Думаєте, проблеми в Єврозоні? У Китаї ситуація ще гірше», – стверджує Альберт Едвардс, стратег з Société Générale
Китай входить до числа найбільших світових експортерів, він є головним торговим партнером для дюжини країн. Китайські виробники знижують ціни, щоб підняти продажі, а решта світу відчуває на собі наслідки на всьому ланцюжку доданої вартості, від виробничих цехів до полиць в магазинах. Політики в Європі і Японії стурбовані падінням цін, а, між тим, ключ до вирішення проблеми (і до її першопричин) потрібно шукати в здатності Китаю стимулювати інфляцію. Джордж Магнус з UBS зазначає: «Дефляція в Китаї нам всім потрібна як дірка в голові».
Оптимісти вважають, що Китай не зможе потрапити в пастку дефляційної спіралі, що поглинула його сусіда – Японію – два десятки років тому, і стала каменем спотикання в Європі. Зараз економіка країни як і раніше росте темпами вище 7% в рік і залишається важливим джерелом світового попиту. Однак у листопаді Народний банк Китаю знизив процентну ставку вперше з 2012 року, показавши тим самим свою стурбованість дефляційні процеси. «Це рішення ясно вказує на дефляційний тиск в Китаї», – упевнений Франсуа Перрін, глава відділу китайського фондового ринку в BNP Paribas Investment Partners. Більше десяти років Китай звинувачували в експорті дефляції. У 2002 році Харухико Курода, нинішній глава Банку Японії – тоді обіймав посаду в міністерстві фінансів, застеріг нас про те, що вступ Китаю до Світової організації посилить дефляційні процеси у світовій економіці.
Рік потому Федрезерв США опублікував звіт під назвою «Китай експортує дефляцію?» Тоді чиновники прийшли до висновку, що китайська економіка «занадто мала», щоб помітно вплинути на ситуацію в світі. Десять років по тому роль і місце Китаю у світовій економіці сильно змінилися, країна стала одночасно постачальником товарів і джерелом попиту на сировину. Охолодження в Китаї відіграє ключову роль у падінні цін на сировинні активи, такі як нафта. Енергоносії дешевшають, що знижує інфляційний тиск по всьому світу, але багато хто вважає, що дефляційні симптоми Китаю зараз вказують на набагато більш глибокі проблеми, унікальні для другої за величиною економіки в світі: хронічне перевиробництво, низький попит і зниження темпів зростання. Це побічні ефекти системи «зверху вниз», де закостенілі державні підприємства не хочуть нічого змінювати, а місцеві уряди звикли до дешевих кредитів.
У країни за плечима багата історія форсованого розвитку різних галузей, від виробництва сонячних панелей і кораблебудування до сталеливарної і хімічної промисловостей. Багато компаній в цих секторах знаходяться на штучному життєзабезпеченні та залежать від фінансування з боку тіньової банківської системи Китаю, де «небанківські» інститути продають продукти з управління добробутом з високим інвестиційним доходом, які нібито гарантуються урядом – чи так це насправді, достеменно не відомо. Навіть спад на ринку житла можна пов’язати з надлишком пропозиції в багатьох містах. Минулого тижня уряд опублікував результати дослідження за марними витратами. За підрахунками, після старту програми стимулів у 2009 році 6.8 трлн. доларів викинуто на вітер «неефективних інвестицій», таких як непотрібні сталеливарні заводи, міста-примари і порожні стадіони.
Перевиробництво, в цілому, є наслідком посиленого тиску на місцеві уряди. Показники роботи місцевих чиновників давно оцінюються виходячи з валового внутрішнього продукту, що спонукає їх підтримувати виробництво навіть на збиткових підприємствах. Надлишкові потужності тягнуть за собою сумні наслідки: зниження цін зменшує рентабельність корпоративного сектора і посилює тиск на банківську систему. Регіональні чиновники розраховують на те, що банки, під загрозою закриття, знизять вимоги до кредитування компаній. Виробники, що працюють у збиток, накопичують борги, але уникають банкрутства і підтримують обсяги виробництва, посилюючи таким чином низхідний тиск на ціни.
Центральний уряд пообіцяв змінити критерії оцінки ефективності чиновників, але поки ці зміни дійдуть до нижчих управлінців, пройдуть роки. Дефляція також збільшує ризики у фінансовій системі. Компанії в перенасичених галузях, які позбавлені банківського фінансування, та змушені платити обурливо високі процентні ставки в тіньовій банківській системі. Падіння відпускних цін збільшує борговий тягар і посилює ризик повальних дефолтів. Перевиробництво – це не тільки локальна проблема: товари, що подешевшали, впливають на ціни по всьому світу. До фінансової кризи вони допомагали роздувати споживчий бум на Заході. Але тепер надлишок пропозиції підсилює дефляцію в розвинених країнах. Есвор Прасад, економіст з Cornell University, зазначає: «дефляція і низький обсяг виробництва в Китаї може негативно вплинути на економіки інших країн, яким доводиться боротися з тими ж проблемами, тільки посиленими багаторазово».
Дефляція б’є економіку з двох сторін. По-перше, вона збільшує борговий тягар в реальному вираженні – за оцінками Standard Chartered, Китаю буде складно впоратися зі співвідношенням боргу і ВВП вище 250%. Крім того, падіння цін стримує споживання, оскільки люди відкладають покупки в розрахунку на більш вигідні угоди. Китай намагається перевести свою економіку з розряду кредитно-інвестиційний залежних в розряд економік, рухомих споживанням, тому йому потрібно, щоб люди активніше купували. У цьому плані китайські політики мало що можуть зробити, принаймні, поки ймовірність відвертої дефляції не стане очевидною. «Дешева сировина вигідна країнам, які підтримують світовий попит», – стверджує Фред Ньюман, глава азіатського підрозділу в HSBC.
Якщо ціни продовжать падати, Пекін може використовувати кілька стимулів для збільшення попиту. Але центральні банки в Японії і Європі вже зрозуміли, що регулювати інфляцію за допомогою монетарної політики в умовах багаторічного зростання обсягів кредитування дуже складно. Багато аналітиків чекають подальшого зниження ставки, а також нових цільових програм в деяких секторах. Це може підтримати споживчі витрати і знизити борговий тягар для компаній. Але поки не ясно, як зниження ставки вплине на економіку в цілому. Низька вартість кредитування, як правило, йде на користь компаніям з державним фінансуванням, підтримує їх, незважаючи на економічну неспроможність. Крім того, зниження ставки може похитнути статус кво: у інвесторів може скластися враження, що новий уряд знову використовує кредити, щоб стимулювати зростання. Так вважає Лю Тінг, старший економіст китайського підрозділу в Bank of America Merrill Lynch.
Коли президентом був Сі Цзіньпін, Прем’єром – Лі Кецян, Китай розробив комплексну програму реформ, розраховану на пробудження справжніх ринкових сил. Однак вони досі, судячи з усього, перебувають у стані глибокої сплячки. «Вважаю, в політичних колах і раніше розмови про реформи ведуться в позитивному ключі», – зазначає Чжан цвей, економіст Deutsche Bank. «Питання в тому, коли і як їх проводити». Поки цього не відбудеться, економічна модель Китаю буде залежати від колишніх каталізаторів зростання – дешевих кредитів, інвестицій та експорту. Проте всі ці напрямки вже тріщать по швах. Зростання кредитування в останні роки, з початку фінансової кризи, вийшлоз-під контролю, а слабкий світовий попит гальмує експортний сектор і стримує зростання цін.
Головна небезпека полягає в тому, що Китай може зважитися на стимулювання інфляції у себе вдома: через валютну девальвацію. Різке падіння курсу юаня дозволить підняти обсяги експорту і закрити надлишкові виробничі потужності; крім того, дешевий юань компенсує зниження цін на сировину. Але зростання імпортних цін стане поганою новиною для китайських споживачів, а також збільшить вхідні ціни для виробників. За словами аналітиків, ймовірність девальвації і раніше низька, але її не можна скидати з рахунків. «Не думаю, що це відбудеться, але погіршення китайської макростатистики посилить тиск на політиків і, в кінцевому рахунку, може змусити на крайні заходи», – пояснює Ньюманн. «Якщо Китай почне девальвацію, ситуація різко зміниться».
Цей крок зведе нанівець всі анти-дефляційні заходи, вжиті іншими країнами, зокрема, Європою і Японією. Китай є провідним світовим експортером в країни ЄС, це означає, що падіння цін на товари, вироблені в Китаї, посилить тиск на вже і без того низьку інфляцію в Єврозоні. Агресивне розширення програми стимулів Банком Японії підвищує ставки. Ієна впала до рекордних мінімумів проти юаня, а Південна Корея попередила про те, що уважно стежить за динамікою японської валюти. Якщо Банк Японії розв’яже регіональну валютну війну, Китай не залишиться осторонь. «Якщо ви намагаєтеся позбутися бульбашки на кредитному ринку – а саме цим і займається Китай – останнє, що вам потрібно, це різке зростання валютного курсу», – підкреслює Едвардс з SocGen. «З економічної точки зору, у Китаю майже немає вибору, а рішення Японії просто стане останньою краплею».
Корпоративний борг
У березні виробник сонячних панелей Chaori Solar не виплатить відсотки за своїми облігаціями, поклавши початок китайським дефолтам. Інвестори очікували низку корпоративних банкрутств і дефолтів, які підірвали б довіру, але зачистили б надлишки виробничих потужностей. Загроза корпоративних дефолтів змусила б учасників ринку усвідомити, що далеко не все гарантується державою, і закладати в ціну більш високі ризики. На ділі все виявилося зовсім інакше. Страх, що занадто швидке зростання рівня ризику в системі закриє компаніям можливість рефінансування, виявився сильнішим очікувань. Регіональна влада також побоювалася, що їй доведеться розплачуватися за корпоративні невдачі. Чиновники просто не дозволили компаніям збанкрутувати, змусивши банки видавати їм нові кредити. Дефолтів не було, а відсоток поганих кредитів як і раніше залишається низьким, хоч і демонструє тенденцію до зростання.
Власники облігацій Chaori отримали виплати від державного поганого банку в жовтні. Huarong, ще один китайський поганий банк, також врятував тих, хто вклав гроші в «China Credit Equals Gold # 1» – це траст, який опинився на межі дефолту в січні цього року. Ці випадки не розголошувалися, що навело на думку про втручання держави. Робилися спроби похитнути статус кво і посилити вплив ринкових факторів в економіці. Багато великих державних підприємств в цьому році оголосили про реструктуризацію активів. Компанія Sinopec недавно продала частку в своїй мережі заправних станцій на суму 17.4 млрд. доларів, а Citic Grouр вклала 37 млрд. доларів у свій зареєстрований на біржі гонконгівський підрозділ; три китайських оператора стільникового зв’язку розглядають можливість продажу своєї частки в одному зі своїх напрямків діяльності. Але ці заходи залишаються одиничними експериментами на економічних задвірках.
За матеріалами The Financial Times
За матеріалами: forexpf.ru
Поділитися новиною
