4532
Жити за коштами: що робити з 12 млн пільговиків?
— Особисті фінанси
Місцеві ради знову порушують питання про соціальні пільги – воно так і не було вирішене урядом Яценюка, хоча він і називав себе “камікадзе”. Ще в квітні міністерство фінансів ініціювало перегляд транспортних пільг, але руки у Кабміну, мабуть, не дійшли.
За даними Мінфіну, право на пільги в Україні мають 30% населення, а забезпечення цього права вимагає щорічного фінансування в розмірі 80 млрд. грн., при цьому в держбюджеті на 2014 рік на ці потреби передбачено всього 8,5 млрд грн. У підсумку, пільги лягають на плечі місцевих бюджетів. Павло Козирєв, мер міста Українка Київської області та глава асоціації малих міст України, запевняє, що муніципалітети більше не витримують цієї громіздкої системи, на її забезпечення просто немає грошей. Важливо розуміти, що гроші місцевих громад – це кошти, отримані від плати за ліцензії, реєстраційні збори, і головне – надходження від податку на доходи фізосіб, який платить кожен з нас.
“Уряд підвищує стандарти і при цьому не фінансує їх. Причина зрозуміла – ми постійно перебуваємо в стані виборів. Будь-який мер вам скаже – надати всі пільги неможливо, держава не може виконувати ці зобов’язання. Потрібно знайти в собі сміливість вийти до людей і сказати все як є”, – каже Козирєв.
Зокрема, зараз громади забезпечують пільги на житлово-комунальні послуги та транспорт. За словами Руслана Крамаренка, колишнього заступника глави Київської міськадміністрації, тільки транспортними пільгами офіційно користується 12 млн людей, через що місцеві бюджети втрачають 25-30% коштів.
Всіх порахувати
Не віриться, що кожен третій українець – жебрак, немічний, герой або інвалід. Елла Лібанова, директор Інституту демографії та соціальних досліджень пояснює, що така величезна кількість пільговиків пов’язана з тим, що у нас не ведеться їх адекватний облік.
При Омельченку транспортні пільги отримали 87 тис. киян. На їх забезпечення місто витрачало 9,5 млн гривень. При Крамаренку була введена “картка киянина”, яка давала право на пільговий проїзд у громадському транспорті. По картку звернулося 55 тис. осіб. Після цього КМДА провела моніторинг використання карток. Виявилося, що людей, які ними користуються хоча б раз на місяць – 22 тис. А коли в метрополітені стали звіряти фотографії, їх кількість ще більше скоротилася. Так вдалося знизити муніципальні витрати на пільговиків до 2.3 млн. грн. Цей приклад показує, як можна заощадити, якщо просто провести облік.
Лібанова підтверджує, що коли її організація проводила подібні експерименти в регіонах, людей, які користуються транспортними пільгами, виявлялося в п’ять разів менше, ніж тих, хто мав на ці пільги право і, відповідно, фінансування. Той же механізм можна застосувати в сфері медицини, комунальних послуг та освіти. “Мова йде не про скасування пільг. Для початку потрібно обчислити реальну кількість людей, які їх потребують, а потім подумати, що з цим робити далі”, – підводить підсумок Крамаренко.
За кого ми платимо
Існують пільги, пов’язані з привілеями – їх отримують Герої України, герої соціалістичної праці та кавалери ордена Трудової Слави. Є думка, що з цими пільговиками нічого не поробиш. Але не виключено, що список героїв, де змішалися керуючі меткомбінатів, президенти будівельних компаній, доярки, митрополити і невідомі донецькі письменники, варто уважно переглянути.
Наступна категорія – пільги, пов’язані з професійною діяльністю. Саме цю категорію пільг варто проаналізувати особливо ретельно, вважає Лібанова – хто їх встановлював, яким чином і з яких причин. Зокрема, це стосується тих громадян, які виходять на пенсію за вислугою років. Не зовсім очевидні причини, з яких податківці, аптекарі та естрадні артисти виходять на пенсію після 20-30 років роботи. Чим так небезпечна і важка їхня праця?
Є питання і до категорії громадян, що працюють в умовах, шкідливих для здоров’я. За словами Лібанової, більшість з них після виходу на пенсію залишається працювати на своїх колишніх місцях. “Який у цьому сенс? Якщо вони працюють у шкідливих умовах, здоровішими від виходу на пенсію вони не стануть”, – каже вона.
Критерії, за якими умови визнаються шкідливими, теж повинні стати предметом вивчення, вважає Василь Костриця, колишній керівник Міжнародної організації праці в Україні. “Перелік шкідливих умов востаннє переглядався в 1994 році. Відтоді змінилися технології виробництва, використовувані матеріали, їх хімічний склад. Тому часто люди навіть не знають про те, що вони працюють в “шкідливих умовах”, – констатує він.
Крім того, є ще всілякі спецпенсії, наприклад, для держслужбовців, у тому числі депутатів і міністрів. Передбачається, що вони працюють у складних умовах, оскільки позбавлені можливості займатися бізнесом, а значить, їм передбачені підвищені коефіцієнти нарахування пенсій, але за фактом розмір пенсій вищих посадових осіб часто в декілька разів перевищує місячний дохід середнього самозайнятого українця. Костриця зазначає, що цей підхід потрібно переглянути, і, як мінімум, не виплачувати їм пенсії з фонду соціального страхування – нехай це буде прямою статтею витрат бюджету.
Монетизація
За словами Павла Козирєва, члени асоціації малих міст одностайно виступають за те, щоб за транспортні та житлово-комунальні послуги всі платили однаково. А якщо у когось не вистачає коштів, держава повинна видавати адресну грошову допомогу.
Якщо говорити про послуги ЖКГ, в Україні існує величезний перелік громадян, які користуються знижками, забезпеченими державою. До нього входять, крім інвалідів війни, жертв нацистських переслідувань та ліквідаторів аварії на ЧАЕС, приміром, пенсіонери СБУ, прокуратури, МВС і навіть податкової міліції. Багато з цих “доблесних захисників Батьківщини” на весь світ прославили розмахом хабарництва, насильства і перевищення службових повноважень свої відомства, але користуються після виходу на пенсію (за вислугою років, нагадаємо) 50% пільгою на всі комунальні послуги.
Лібанова наводить ще один (але не останній) приклад протиріччя здоровому глузду: “Пуща Водиця – це курорт чи зона відчуження? Чому там будують шикарні котеджі, але їхні мешканці вважаються чорнобильцями?”
З ветеранами війни і праці, з дітьми війни, інвалідами та чорнобильцями теж не все так просто. У нас повсюдно поширена практика, коли сам ветеран пільгами не користується, віддаючи їх дітям і внукам, які, по суті, їх не потребують. Достатньо прописати у своїй квартирі ветерана, і господарські витрати на комуналку суттєво знижуються. Не кажучи вже про те, що статус чорнобильця чи ветерана афганської війни можна “купити”. Так, ще торік Союз ветеранів Афганістану заявив, що близько третини пільговиків цієї категорії ніколи не тримали в руках зброю.
Дмитро Боярчук, виконавчий директор CASE Україна вважає, що єдиний спосіб скоротити бездумні витрати держбюджету – це скоротити кількість критеріїв для отримання права на пільги до одного пункту – матеріального стану. “Держава, а точніше – платники податків, повинні допомагати тим, хто не в змозі себе прогодувати. Потрібен універсальний критерій – рівень доходу, тому що якщо у ветерана-афганця є бізнес – йому пільги не потрібні, і коли прокурор виходить на пенсію – він не бідний, йому вони теж не потрібні”, – вважає він. У нас же найбагатші користуються найбільшими преференціями, тоді як люди, що живуть в селах, просто не можуть пільгами скористатися – той же громадський транспорт або газове опалення доступні далеко не скрізь.
Козирєв дотримується такої ж думки: “Ми повинні мати здоровий глузд і провести монетизацію пільг. Або ми будемо допомагати тим, хто цього дійсно потребує, або ми не зможемо допомогти нікому”.
Вибори закінчилися, тепер ми очікуємо формування нового уряду. Радянська спадщина привчила громадян до того, що Україна – це соціальна держава, але це поняття у нас дуже перекручене. А щось міняти – небезпечно для політичного рейтингу. Але дірка в держбюджеті України скоро досягне десятків мільярдів, а різати вже, фактично, нічого. Постійно шукати гроші – це не вихід. Але чи вистачить у нового Кабміну сміливості взятися за непопулярні реформи?
Марія Стасенко
За матеріалами: Діло
Поділитися новиною
