2350
Новий наступ "Газпрому"
— Енергетика
Сьогодні-завтра в Берліні повинен відбутися черговий раунд тривалих тристоронніх газових перемов. І так складаються «карти», що якщо вони і закінчаться якимсь результатом, то точно з присмаком поразки для нас. Не раз, в коментарях «Дню» експерти зауважували, що той, хто мав бути нашим союзником за цим столом з трьома кутами, виявився слабким і уразливим. «Комфортний перебіг зими» формально став одним із ключових для Єврокомісії критеріїв вирішення україно-російського газового конфлікту. Тому нас усіляко схиляють до капітуляції. Європа — по-доброму: може, заплатите борги, з грошима допоможемо. Кремль — по-поганому: вочевидь же, з огляду на всі ці повідомлення про припинення реверсних поставок із ЄС, що «Газпром» готується до традиційної атаки на Україну — «перекрити вентиль і кричати, що Україна краде». Чи готові ми протистояти ганебному примиренню на газовому фронті, чи є у нас чим відбиватися від «Газпрому», і хто в цьому питанні все ще наші союзники? Про це «День» підготував даний матеріал.
«У гібридній війні воює вся країна: і влада, і народ. І якщо будуть якісь спроби з боку нашої енергетичної команди відхилитися у бік позиції Кремля, то є механізми коректування. Тому я вважаю, що ми не приречені на поразку, або капітуляцію», — зауважив у коментарі «Дню» президент Центру глобалістики «Стратегія ХXІ», експерт із енергетики Михайло Гончар.
За словами Гончара, Єврокомісія, хоча і сумнівний союзник — «адже демонструє практично пластилінову позицію і готова йти на значно більші поступки, ніж можна було б собі уявити в подібних обставинах», але, проте поки на неї все ж варто розраховувати. «Днями в мережі з’явилася інформація про те, що ЄС може вдатися до радикального заходу — оголосити проект «Південний потік» поза законом, і відмовитися від нього принципово», — зауважує Гончар. За словами експерта, це найважливіший попереджувальний сигнал для Кремля. «Якщо тільки це не просто чергова гра слів із боку Єврокомісії», — коректує свій «оптимізм» експерт. За його словами, якщо ЄС зробить те, про що заявив, то завдасть нищівного, майже катастрофічного удару на газовому фронті по Кремлю. «Південний потік» — це апофеоз транснаціональної газової корупції. Це — бажаний проект кремлівського газового фюрера, за яком розписані всі «відкати»: хто, скільки отримає в Росії, в Європі. А ще це один із найважливіших мотивів, чому Росія взагалі розпочала цю боротьбу проти України», — говорить Гончар. Адже, за словами експерта, Кремлю потрібно було продемонструвати, у властивій для Росії манері, що Україна — перманентно нестабільна транзитна зона, там відбуваються деякі події, які є загрозою газовим постачанням до Європи. Але тут вийшов облом! Не дивлячись на нестабільність на сході, спровоковану і керовану Росією, газовий транзит до Європи не уривався ні на день. «Навіть, коли у травні на Франківщині, у червні — на Полтавщині були теракти на газорозподільних станціях, ми швидко та злагоджено вирішували питання. І транзит не переривався», — зауважує Гончар. Це сильний аргумент на нашу користь, який Україна повинна доносити до європейських партнерів, вважає експерт. Мовляв, дивіться: в умовах воєнних дій транзитна функція Україною не порушується, і це гарантована демонстрація надійності нашої транзитної системи.
КРЕМЛЬ НАМАГАТИМЕТЬСЯ ЗІРВАТИ ТРАНЗИТ
Звичайно, якщо українську сторону не вдасться схилить до ганебної угоди за столом газових перемов, Кремль спробує все ж зірвати транзит газу через Україну до Європи. Бути максимально готовими до цього «фокусу» — найважливіше питання в сьогоднішньому порядку дня українських властей, та і ЄС теж. І вирішити його цілком у наших силах. Не раз ми вже проходили таке.
Ми пам’ятаємо, що було однією з характерних рис першої і другої газових криз. Сторони взаємно звинувачують одна одну в зриві постачань газу для Європи. «Газпром» із розмахом усієї кремлівської пропагандистської машини вказує на те, що це у нас крадуть газ. З нашого боку починають щось, як завжди із запізненням, невиразно відповідати, що, мовляв, ми не крадемо, це вони перекрили вентиль. Але зауважу, дуже обережно так, боячись розгнівати Москву. Так само, як і сьогодні багато з політичних представників в Україні не можуть відверто сказати, що Росія — це агресор, і вона пішла війною на Україну. А вся ця половинчастість позиції лише роздмухує вогонь і дає підґрунтя для сумнівів: «А що коли українці справді крадуть?»
Тому, за словами Михайла Гончара, Україні потрібен прозорий механізм тристороннього аудиту стану в трубах. Сутність його, зауважує експерт, дуже проста. «На газовимірювальних станціях на маршрутах транзиту через Україну, починаючи з російського кордону, закінчуючи європейським, повинна в режимі он-лайн зніматися інформація за двома параметрами. Перший — тиск в трубах. Другий — об’єм газу. Там, де тиск у трубі впав, виникла проблема. Якщо впав у трубі на російській стороні — то проблема в Росії, якщо на українській — то в Україні. У режимі он-лайн видно у кого проблеми. Можна дзвонити і з’ясовувати, що сталося: просто аварія, чи ні. Якщо не аварія, то що? Перекривається газ?» — розповідає Гончар.
Зауважимо, що ідея не нова. Експерти про важливість побудови такої системи почали говорити відразу ж після перших «фокусів» РФ із перекриттям вентиля і звинувачення України в крадіжці. Але тільки сьогодні ми нарешті прийшли до її реалізації. «Україна зі свого боку за останній рік зробила колосальний прогрес, говорить Гончар. — З травня «Нафтогаз» у режимі он-лайн надає інформацію про обсяги газу в газосховищах. А «Укртрансгаз» також надає дуже деталізовану інформацію, скільки газу ввійшло на кордоні з Україною, і скільки пішло по всіх напрямах. Ми виявили максимальну відвертість. І маємо право вимагати цього від інших сторін. Звичайно, Росія відмовлятиметься. Тоді потрібно погоджувати це з Європою». І ось з Європою тут знову чомусь проблеми.
Єврокомісія з незрозумілих причин не хоче такого механізму. Формально, за словами президента Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», там посилаються на двосторонній механізм раннього попередження «РОСІЯ-ЄС», який був створений після другої «газової кризи». У цього механізму лише назва така грізна, говорить експерт. А насправді це бюрократична паперово-телефонна система, яка дозволяє Росії маніпулювати своїм європейським партнером.
Суть цього механізму в тому, що коли щось трапляється, одна сторона дзвонить другій, або надсилає лист про те, що в Україні проблема. Україна в цей час нічого не знає про те, що Росія направляє до Брюсселю. Просто потім уже з Європи дзвонять до нас і вимагають пояснення. Одним словом — це абсолютно суб’єктивна система. До того ж, за словами Гончара, вона була розроблена в… Росії. «Це пов’язано із тим, що колишній єврокомісар Андріс Пієбалгс (Латвія) закінчував свої повноваження. І йому хотілося зробити це красиво. Тому, не вникаючи в суть запропонованого, він підписав меморандум, який, за своєю суттю, є недалеким і неефективним, до того ж дозволяє маніпулювати ЄС», — розповідає Гончар.
Але все ж, цілком «здогадуючись» про неефективність механізму, який дістався від Пієбалгса, Єврокомісія продовжує формально посилатися на механізм раннього попередження, кажучи, що більшого вони не потребують. Чому?
За словами Гончара, єдина організація, яка підтримує ініціативу он-лайн контролю стану в трубі, — це Європейська енергетична Хартія, керує якою Урбан Руснак, колишній посол Словаччини в Україні. «Руснак відчув, що в Європі «пахне» найбільшою енергетичною кризою ще в березні цього року. Він скликав відповідну міжнародну зустріч у Брюсселі. Ми від «Стратегії ХХІ» там зробили доповідь із приводу цієї ідеї аудиту. По суті, навіть російська сторона публічно не виступала проти цього. Але в результаті внутрішньої місячної дискусії було прийняте рішення про збереження існуючого статус-кво. І представник Європейської комісії якраз і заблокував створення такого тристороннього механізму протиотрути від газових воєн», — розповідає Гончар.
ЕНЕРГІЯ ПРОТИСТОЯННЯ
«Гадаю, що ця зима буде показовою і навіть не в плані готовності країни в цілому до опалювального сезону, а в плані моральному — ментального бар’єру можливості працювати без газу або хоча б обмежити його вжиток», — зазначає найважливіший аспект підготовки країни до нової атаки «Газпрому» експерт з питань енергонезалежності громадської платформи «Нова Країна» Сергій Чичерін. З особистого спостереження експерта, практично ніхто, з осіб відповідальних за обігрів міст, не сприймає на сьогодні серйозність проблем, які насуваються. «У всіх наявна така думка: «Все одно як той уряд домовитися про газ, і яка на хрін різниця за якою ціною! Все одно будуть дотації держави і все буде по-старому», — зазначає експерт. На думку Чичеріна, всі проблеми — в політичному популізмі, який посадив на голку утриманства всю країну. «Для населення (1-ша категорія споживачів тепла) вартість теплової калорії розраховується з 1300-1700 гривень за 1000 м3 газу, різниця 5000 грн покривається дотаціями держави. Ну навіщо комусь про щось думати? Доки не буде розв’язане питання компенсації різниці в тарифах для інших видів палива, все залишиться так, як є. Ось у чому найголовніша проблема», — вважає експерт.
«У нас усе ще є одиниці тих, хто дійсно не лише думає, але й намагається втілити проекти заміщення в життя. Це в основному стосується котельних невеликої потужності: школи, лікарні і тому подібне, які напевно правильно переводити на пелети, тріску… Але це 2-га і 3-тя категорії споживачів, — зазначає Чичерін. — Але якщо говорити про великі об’єкти теплогенерації (від 5Гкал/год і вище), потрібно використовувати паливо, вироблюване у великих промислових масштабах, а це скоріше за все вугілля і різні способи його спалювання».
Одним словом «холодна зима» — це ще й ментальний виклик. Мовляв, готові ми заплатити своїм комфортом за можливість жити в незалежній державі, чи ні. Готуючи цей матеріал, «День» звернувся до українців у соцмережах із запитанням: «Як вони вважають, холодні батареї — це посильна ціна за незалежність і перемогу над «Газпром», чи ні?». І ось, що пишуть люди. «Я за холодні батареї! Два місяці жив лише з холодною водою, і жодного разу не скаржився. Захід зрозумілий, і причини теж. Якщо Уряд бачить, що іншого шляху немає, як зменшити тепло в централізованих системах — ОК. Хай визнає це зараз, і закличе суспільство до цього готуватися. Щоб знову не застати нас зненацька. Ми зараз купимо конвектори та інші засоби обігріву приміщень, які живляться електрикою. Приватний сектор може встигнути перейти на тверде паливо. Адже головне все робити поступово, щоб не було ажіотажу. Дефіцит — це ж у 2, і в 3 рази вище за ринкову ціну. Як було з цінами на бойлери в Києві. Прибалти і грузини вже переживали такі «фокуси» від РФ. І нічого, живуть далі, але тепер з повною незалежністю від «Рашки». Була б у нас гідна влада, яка діє в постійній комунікації з суспільством, я більш ніж упевнений, що останні три місяці все суспільство активно б перебудовувало опалювальні системи і переходило б на альтернативні джерела енергії», — Руслан, 27 років, Хмельницький. Або ж ось Олена Колосова з Макіївки пише: «Україна зможе вижити без російського газу. Підприємства — одні з найбільших споживачів — перебувають на сході, зараз — під «ДНР», а ті самі купуватимуть. Для населення газу вистачить. Особливо, якщо до ощадливості поставитися практично і на рівні держави. Українці — генії, нам би «згори» не заважали!».
ЕКСКЛЮЗИВ
«…Блокада вважалася не дуже й великою ціною за незалежність»
Маріус ЛАУРІНАВІЧЮС, старший аналітик Центру східноєвропейських досліджень, Вільнюс:
— Литві довелося пережити блокаду нафтопродуктів колишнім СРСР. Відразу після оголошення незалежності, (11 березня 1990 року Верховна Рада Литви прийняла ухвалу про відновлення незалежності Литовської Республіки — Ред.) Радянський Союз, Михайло Горбачов та інші керівники, які перебували при владі, вирішили так Литву покарати. І показати нам, що ми без Радянського Союзу жити не можемо і нічого зробити не можемо. І перед оголошенням незалежності нас багато цим лякали. Сам Горбачов приїжджав і заявляв, що Литва взагалі не може існувати без Радянського Союзу, і ми нічого не можемо виробляти, ми не маємо жодних корисних копалини, і що ми повністю залежні від Радянського Союзу. Так нас лякали і потім просто вигадали ось так покарати, запровадивши блокаду нафтопродуктів. Газ тоді нам не перекривали, бо це технічно складно і фактично означало б перекрити газ Калінінградській області.
Після запровадження блокади вулиці майже спорожніли, бензину не було, автомобілів майже не залишилося. Також були проблеми з гарячою водою.
Як ми це все пережили? Тоді було таке суспільне піднесення, що навіть питань жодних не виникало. Не було такого, щоб хтось з’являвся і говорив, що ось, будь ласка, хотіли незалежності, ось що отримали. Такого публічно не було. У нас було обрано керівників, голову Верховної Ради Ландсбергіса, уряд.
Суспільство було готове постояти за себе. Настрій суспільства на незалежність був дуже великий. І всі розуміли, що просто повинні боротися за свою незалежність. І ми якось дуже легко через це пройшли. Це не тривало довго, — декілька місяців. Але якщо ті події порівняти з вашою війною, у нас такого не було. І людей менше загинуло в телевежі. Більше згадується ця боротьба, а не економічні труднощі.
У вас теж спостерігається піднесення суспільства, і створюються громадянські структури. Але тоді у нас усі розуміли, що Радянський Союз нас так просто не відпустить і блокада вважалася не дуже і великою ціною за незалежність. Те, що люди загинули, так. А ось блокада не вважалася дуже великою ціною. Звичайно, якби це тривало рік чи більше, можливо, щось змінилося б. У той час навіть не дуже звертали на ці труднощі увагу. Ми ж усі тоді жили в Радянському Союзі і в цьому сенсі люди були загартованіші. І цю блокаду нам було перенести набагато легше.
У нас не було жодних очікувань щодо Заходу, особливо в економічному плані — прорвати цю блокаду. Ми всі сподівалися, що Захід, нарешті, визнає нашу незалежність. Це тоді ще не відбувалося. Отже ми більше сподівалися на визнання незалежності, а не допомогу щодо подолання цієї блокади.
Алла Дубровик
За матеріалами: День
Поділитися новиною
