584
Уранова «дружба»
— Енергетика
На сьогоднішній день Україна є найбільшим споживачем палива для АЕС російського виробництва
За дев’ять місяців 2014 Запорізька АЕС виробила 28 млрд. КВтг, це близько 22% від загального обсягу виробництва електроенергії в Україні. В цілому ж діючі атомні станції виробляють трохи менше половини всієї електроенергії в країні. Напередодні опалювального сезону і відсутності в країні достатньої кількості газу та вугілля, новина про стабільне вироблення електроенергії на АЕС виглядає оптимістично.
Однак, при найближчому знайомстві з ситуацією в галузі все виглядає не так гарно. Щорічно Україна витрачає на імпорт тепловиділяючих збірок (ТВЗ) близько $ 600 млн. Це звичайно, не «газові» мільярди, але сума все ж вражаюча. При цьому, фактично монопольним постачальником виступає Росатом.
Тут варто нагадати, що всі діючі реактори (ВВЕР-1000) в Україні побудовані за радянськими технологіями. Тому до певного моменту появи конкурентів у цьому сегменті в РФ явно не очікували. Однак у 2000 році, американська корпорація Westinghouse підписала угоду з нашою країною про кваліфікації ядерного палива свого виробництва для АЕС. Україна почала купувати невеликі партії для експериментальної експлуатації. Але в 2012 році була виявлена деформація паливних збірок Westinghouse на двох блоках Південно-Українській АЕС, куди перша партія палива (42 тепловиділяючі збірки) була завантажена роком раніше разом з російськими ТВС. І, в 2013 році Київ відмовився від придбання американської продукції. Тим більше, що в минулому ж році було заявлено про створення українсько-російського СП та будівництва заводу з виробництва ядерного палива в Україні. До речі, повна потужність заводу повинна була скласти 800 ТВЗ на рік, що набагато перевищує потреби українських станцій. Власне, сьогодні доля проекту залишається невизначеною.
Крім того, цього року НАЕК «Енергоатом» і Westinghouse переуклали контракт. В на початку 2015 року перші 42 касети Westinghouse будуть завантажені в активну зону реактора Південно-Української АЕС. Причому, американці, судячи з усього, не проти побудувати в Україні власний завод. Умова одна – купуйте більше нашого палива.
Власне, на світовому ринку ядерних технологій завжди існувала жорстка конкуренція. І способи боротьби тут можуть бути різні, аж до політичного шантажу. Наприклад, при вступі держав Східної Європи в ЄС, від них вимагали відмовитися від експлуатації атомних енергоблоків радянського виробництва як небезпечних. У «Росатома» своя позиція. Зокрема, однією з умов створення СП була вимога гарантії 100-відсоткової закупівлі НАЕК «Енергоатом» ядерного палива виробництва спільного російсько-українського заводу після його пуску.
В цілому ж, ще рік тому експерти пропонували компромісну схему взаємин на період до 2020 року. Для всіх діючих АЕС закуповувати російське паливо або ТВЗ виробництва україно-російського заводу (якщо він все-таки буде побудований) для всіх діючих енергоблоків АЕС, а поставки палива компанії Westinghouse обмежити двома енергоблоками на протязі десяти років, але з правом збільшення обсягів поставок. Це дозволило б, як мінімум, створити через кілька років резерв ядерного палива в обсязі 40% від річної потреби всіх українських енергоблоків. Таким чином, Україна матиме свого роду страховку на крайній випадок.
Правда існує ще один момент, який багато хто в Україні воліє не помічати. Справа в тому, що збірки виробництва Westinghouse, знову будуть використовуватися на Південно-Українській АЕС по суті в експериментальному режимі. Досвід роботи зборок компанії Westinghouse в реакторах ВВЕР ще вкрай невеликий в порівнянні з досвідом експлуатації російських зборок. При переході від експерименту до промислової експлуатації завжди можуть виникнути фактори, які неможливо прорахувати або передбачити. А, що на практиці означають непрораховані експерименти з «мирним атомом» легко побачити в Чорнобильській зоні відчуження.
І на останок ще один аспект, пов’язаний з безпекою атомної енергетики. 12 з 15 діючих енергоблоків на українських АЕС були побудовані в 80-ті роки минулого століття. Прийнято вважати, що повний експлуатаційний цикл реактора становить 50-60 років, отже, через 10-15 років перед галуззю стануть серйозні проблеми, пов’язані з виведенням з експлуатації більшої частини діючих сьогодні енергоблоків. І вже сьогодні слід готуватися до заміни існуючих ядерних реакторів на реактори нового для України типу, наприклад АР1000 (Westinghouse), ABWR (Toshiba), CANDU (канадські водо-водяні реактори на важкій воді) або інші, наприклад ВВЕР – 1300 (Росія) або PWR1300 (Франція).
Сергій Іванов
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
