1361
Якщо не виграти, то змінити правила гри
— Аграрний ринок
Торговельна війна з Росією досягає свого піку. Східний «партнер» активно намагається розірвати усі зв’язки з вітчизняною економікою, накладаючи ледь не щодня під абсурдними приводами табу на українську продукцію. Останній — заборона Россільгоспнаглядом на ввезення яловичини українського виробника. Результатом такої політики стало те, що за останній рік ми ввезли на 23,3% менше товарів на територію РФ. І це ще не кінець. Саме тому головним для українського бізнесу сьогодні має бути питання диверсифікації ринків збуту. А варіантів — безліч.
Окрім ЄС та Росії, Україна постачає свою продукцію в Азію, Америку та Австралію. Та сьогодні експерти виділяють ще одну велику, малоосвоєну і досить перспективну для нас нішу — африканський ринок. «Країни цієї зони демонструють досить високі темпи економічного розвитку. Звісно, ми розуміємо, що цей розвиток — майже з нуля. Але Африка наразі працює над тим, щоб стати економічним лідером світу. Вперше, після закінчення громадянських воєн, розпочалося відновлення економіки. І ми бачимо, що досить успішно», — зазначає директор департаменту Близького Сходу та Африки Міністерства закордонних справ України Андрій Заєць.
Ще одним аргументом «за» африканський ринок є нещодавно проведений з ініціативи Барака Обами перший в історії саміт «США — глави держав і урядів Африканського континенту». В саміті взяли участь 50 делегацій та представники понад 100 американських і африканських компаній і корпорацій. Проте не тільки в США звернули увагу на цей ринок. Для прикладу, Китай уже давно проводить в окремих країнах континенту економічну експансію.
СУБСАХАРСЬКА АФРИКА — ПРІОРИТЕТ
Значну увагу українському бізнесу експерти рекомендують звернути на країни Субсахарської Африки (розташовані на південь від пустелі Сахара), які сьогодні не поступаються в розвитку найбільшим економікам світу.
За даними Національного інституту політичних досліджень, за останні п’ять років імпорт країн цього регіону зріс на $125 мільярдів (до $345 мільярдів). Найбільшими імпортерами 2013 року в цьому регіоні стали ПАР ($103,5 мільярда), Нігерія ($47,8 мільярда), Ангола ($22,1 мільярда) та Кенія ($16,2 мільярда).
Проте частка українських експортерів до них залишається доволі малою. З початку року ми ввезли до країн Субсахарської Африки товарів на $477,5 мільйона. Це близько 2% від загального експорту України. Відтак до Нігерії та Сенегалу найбільше було експортовано чорних металів, до ПАРу — зернових, а на ринки східних країн регіону — добрива.
ЕНЕРГЕТИЧНІ ОБ’ЄКТИ, ІНФРАСТРУКТУРА І ПРОДОВОЛЬСТВО
Втім, у Африці є чимало українських проектів, і доволі успішних. «Одна українська компанія в Конго побудувала лінію електропередачі. Її довжина — приблизно 100 кілометрів. Тепер починають будівництво нової. Наші люди, які там працюють, дуже задоволені, їм добре платять», — розповідає відповідальний секретар Африканського клубу Руслан Гарбар.
І це не єдиний приклад, зазначає він. «Ще один із наших відомих бізнесменів збудував у Конго завод із виготовлення виробів з міді — пластини, проводи — те, що в зв’язку з розвитком енергетики дуже потрібно в Африці», — додає Гарбар. Експерт наголошує, що енергетична галузь — одна з найпріоритетніших для розвитку українського бізнесу в Африці. «Навіть сам президент Нігерії Джонатан Гудлак сказав, що якби в них не було проблем з енергетикою, то вони могли б гарантувати зростання ВВП на 3—4% на рік», — говорить відповідальний секретар Африканського клубу.
Серед інших, не менш перспективних, — продовольча галузь. «Ми можемо постачати до Африки кукурудзу та пшеницю, сухе молоко та іншу молочну продукцію», — говорить головний спеціаліст відділу двостороннього співробітництва та міжнародних договорів Департаменту міжнародного співробітництва та інвестиційної діяльності Міністерства інфраструктури України Марія Гончаренко. За її словами, залишаються також перспективи для постачань м’яса птиці. «На сьогодні ми повністю задовольняємо внутрішній ринок, тому можемо експортувати цю продукцію, зокрема, і в Африку», — зазначає вона.
Проте, зазначає Руслан Гарбар, в цій галузі виникає проблема з постачанням. «Африканці відрізняються тим, що перед тим як щось купити, вони мають це потримати в руках. Інакше не куплять. Тому потрібно, щоб товар був там», — говорить він. На його думку, Україна може постачати більше продовольства, але якщо вітчизняний бізнес не боятиметься і відкриє склади в Африці, з яких тамтешні оптовики скуповуватимуть продукцію.
Третя перспективна галузь — інфраструктурна. «В Африці дуже швидко розвиваються міста. І їм потрібен водопровід, каналізація, газопровід. Наші труби завдовжки 30—40 метрів, їх потрібно зварювати — це додаткові витрати і турботи. А наш інститут Патона розробив єдину в світі технологію. Завдяки їй можна виготовляти труби на місці довжиною до 1 км, причому від 20 см до 1 м діаметром (переобладнання займає всього одну добу) на базі відходів нафтопереробних заводів. Або якщо немає заводу — на ринку є безліч дешевої сировини. Найголовніше, що ця установка — пересувна. Це надзвичайно зручно», — пояснює Гарбар.
Що ж до географії інвестицій, то, на думку відповідального секретаря Африканського клубу, вона повинна бути не досить велика. «Не можна прагнути охопити весь ринок одразу. Краще вибрати 5-6 країн і там активно працювати», — говорить він. Серед таких країн експерт називає Мозамбік. «Дуже багато говорять про Анголу — так, це перспективний регіон. Але там уже працюють китайці. Наш бізнес може спробувати, але тоді високих результатів чекати не варто. А в Мозамбіку, вздовж його узбережжя — надзвичайно багато покладів газу і нафти. Поки що там є трохи італійців, вони все досліджують. І Україні теж варто звернути увагу на цей ще неосвоєний регіон», — пояснює він.
За прогнозами експерта, освоїти ці країни ми можемо приблизно за рік. «Для початку ми могли б зробити кілька факторій. І опертися на наших людей, які там є. Завозити туди товар і продавати. В такому разі вже за рік ми зможемо подвоїти експорт в Африку», — говорить Гарбар.
РЕЖИМ МАКСИМАЛЬНОГО СПРИЯННЯ ДЕРЖАВИ ЕКСПОРТЕРАМ
Але для цього, пояснюють експерти, потрібно чимало працювати. «Повинна бути система для експортера. Вона має складатися насамперед з експортно-кредитного агентства. Без грошей в Африці немає що робити», — каже директор Департаменту торговельно-економічного співробітництва Міністерства економічного розвитку та торгівлі України Руслан ОСИПЕНКО. За його словами, важливою також є підтримка регіональних експортерів. «Бізнес у Рівному чи Вінниці майже нічого не знає про Африку. Потрібно, щоб він міг прийти в центр, де йому розкажуть про проект, нададуть кредитування і підтримають на початковому рівні», — додає він.
Також перешкодою, за словами Осипенка, є відсутність інформаційної підтримки експортерів. «У нас є державне агентство, яке підпорядковується Міністерству економічного розвитку та торгівлі. Але воно не працює. Коло «брати інформацію ззовні, давати експортерам і передавати від експортерів на зовні» — розірване. Потрібно його відновити», — пояснює Руслан Осипенко.
Подібної думки і Руслан Гарбар. «Потрібен такий центр, в якому б координувалася вся інформація по проектах, які можна робити в Африці. Щоб пропонувати ці проекти тим, хто може їх реалізувати. Звичайно, проблема в грошах. У держави їх немає. А в великих компаніях — є. І потрібно їх зацікавлювати», — говорить він.
Для вирішення цих проблем, переконаний Руслан Осипенко, потрібно, по-перше, створити політичну систему. «Президент або хтось з міністерства повинен визначити три-чотири країни, які є стратегічно важливими для України, і відвідати їх. Щоб показати цим країнам, що ми в них зацікавлені», — говорить він. По-друге, створити міжурядову комісію, яка займатиметься координацією експортно-імпортних відносин на урядовому рівні. «Сьогодні на 54 країни, з якими співпрацює Україна, у нас лише вісім міжурядових комісій», — додає Осипенко.
По-третє, необхідно організувати єдиний центр виставкової діяльності. «Часто національні виставки у нас відбуваються на досить низькому рівні. Туди приїжджають невідомі підприємства або ті, хто сам зміг приїхати. Немає критеріїв відбору, за якими можна потрапити на цю виставку. А це важливий аспект популяризації наших виробників за кордоном», — пояснює експерт Мінекономрозвитку.
По-четверте, організувати систему освіти. «Кадрова складова — одна із найголовніших. Якщо ми не працюємо з кадрами — з товаром ми далеко не доїдемо. Тому потрібно цим зайнятися на державному рівні і постійно працювати. В яких формах — залежить від держави», — говорить директор Департаменту торговельно-економічного співробітництва Міністерства економічного розвитку та торгівлі України.
Марія Юзич
За матеріалами: День
Поділитися новиною
