310
Кар'єрний ліфт Хайдера аль-Абаді
— Світ
В Іраку нарешті визначилися з новим прем’єр-міністром. Ним став Хайдер аль-Абаді – колишній інженер-електрик, власник власної фірми з ремонту та обслуговування ліфтів, член консервативної шиїтської партії. Перезмінка в керівництві збіглася з новим наступом бойовиків Ісламської держави. Бої йдуть на підступах до Багдаду. Чи зуміє новий прем’єр розгромити ісламістів і врятувати країну?
Тяга до влади
Про те, що прем’єр-міністру Нурі аль-Малікі пора у відставку, говорили вже давно. Він став главою уряду волею випадку і лише завдяки американській підтримці зберіг за собою цей пост після поразки на виборах у 2010 році. За останні роки його становище стало вкрай хитким – не в останню чергу через проведену аль-Малікі жорстку політику і непоступливість в релігійних та кланових питаннях. Але коли його блок «Держава закону» виграв травневі парламентські вибори, отримавши 93 місця з 328, здавалося, він і втретє зуміє стати прем’єром. Однак цим планам не судилося збутися: стрімкий і вкрай успішний наступ бойовиків Ісламської держави Іраку і Леванту (ІДІЛ) на Ірак сплутало аль-Малікі всі карти і стало каталізатором процесів, що коштували йому прем’єрського крісла.
Чимала провина лежить і на самому аль-Малікі. З 2011 року, коли американські війська покинули Ірак, він був фактично єдиновладним правителем країни. За цей час він встиг посваритися з сунітами, які складають третину населення країни. Він неодноразово називав їх терористами, а коли вони вийшли на акції протесту, розігнав демонстрації силою, тим самим штовхнувши багатьох сунітів в табір противника. Не склалися у аль-Малікі відносини і з курдами. І навіть у його єдиновірців-шиїтів накопичилися до аль-Малікі претензії. Дійшло до того, що невдоволення політикою прем’єра висловив іракський Великий аятолла Алі аль-Сістані.
У підсумку, коли натовпи бойовиків перейшли північний кордон і рушили на Багдад, змітаючи опір іракської армії, у аль-Малікі не залишилося опори. Багато сунітів охоче підтримували бойовиків. А курди, скориставшись моментом, взяли під свій контроль важливий нафтовий центр Кіркук і ще кілька міст, фактично вивівши їх з-під контролю центральної влади.
У цих умовах голоси, які закликали аль-Малікі відмовитися від боротьби за владу, звучали все голосніше. Розв’язка наступила 11 серпня. Президент Фуад Масум не запропонував аль-Малікі, лідеру найбільшої іракської партії «Дава» (Ісламський заклик), формувати уряд, делегувавши це право його однопартійцю Хайдеру аль-Абаді.
Його кандидатура стала компромісною, яка влаштовує всіх зовнішніх і внутрішніх учасників іракської політики. Останнім часом Білий дім активно шукав наступника аль-Малікі. А до аль-Абаді американці, як видно з депеш, опублікованих Wikileaks, придивлялися вже давно. Перед виборами 2010 року посольство США повідомляло: «Хайдер аль-Абаді – один з небагатьох підготовлених економістів в парламенті… Він рішуче підтримує економічні реформи і зусилля по боротьбі з корупцією». Американські політики вели консультації з іракськими шиїтськими лідерами, зустрічалися з представниками Курдської автономії, через колишнього міністра оборони аль-Обайді підтримували контакти з сунітами. А після того як була досягнута домовленість з Тегераном і Ер-Ріядом, пасьянс склався і Масум, відчуваючи за спиною підтримку могутніх союзників, зважився на відкритий розрив з прем’єром.
Але і в цих умовах аль-Малікі намагався чинити опір до останнього. На вулицях Багдада з’явилися танки, спецназ блокував президентський палац. Але під потужним пресингом Вашингтона, Тегерана і Ер-Ріяда він все ж змушений був визнати наступника і пішов у відставку, зберігши обличчя: аль-Абаді заявив, що аль-Малікі залишається його «братом, другом і основним союзником в політичному процесі, враховуючи його велику роль в будівництві держави та боротьби з тероризмом в нашій країні».
Аполітичний студент-електрик
Біографія нового прем’єра досить стандартна для нинішньої іракської верхівки – непогане положення при старому режимі, втеча після приходу до влади Саддама Хусейна, повернення і робота в новій адміністрації.
Аль-Абаді народився в сім’ї лікаря, який дослужився до генерального інспектора міністерства охорони здоров’я. В 15-річному віці вступив в партію «Дава», яка сповідувала консервативні шиїтські цінності. У 1975 році закінчив бакалаврат Технологічного університету в Іраку, виїхав продовжувати освіту в Британії. У 1980 році випустився з Манчестерського університету зі ступенем по електронній інженерії. Тим часом в Іраку його сім’я зазнала переслідувань за антиурядову діяльність – два його брата були страчені баасистами, а третій отримав тюремний термін в десять років. Іракський паспорт аль-Абаді був анульований, і він залишився в Сполученому королівстві, займаючись транспортним проектуванням, а незабаром створив власну технічну фірму. Вона обслуговувала і ремонтувала ліфти в ряді будівель, в тому числі і в Буш-хаусі, де в той час розташовувалась служба BBC World Service.
За спогадами викладачів аль-Абаді, юний студент не цікавився політикою. Як повідомив його колишній науковий керівник Грем Маклін, він відмінно ладнав з усіма учнями з країн Близького Сходу, незважаючи на те, що в той момент відносини між іракськими та іранськими студентами були вкрай напруженими. За словами Макліна, Абаді має дивну здатність знаходити спільну мову з різними людьми.
В Ірак Абади повернувся тільки після падіння режиму Хусейна. За підтримки британських друзів він став міністром зв’язку і комунікацій, а в 2005 зайняв пост радника прем’єра Іраку в першому обраному уряді. У тому ж році очолив комітет з економіки, інвестицій та реконструкції. Аль-Абаді прославився патріотизмом, непоступливістю в переговорах із західними партнерами і тим, що на перше місце ставив інтереси Іраку: зокрема, він відхилив приватизацію держкомпаній, вимагав контролю над видачею ліцензій мобільним операторам. У 2010 році він, один з небагатьох іракських політиків, підтримав позов проти приватної американської військової компанії Blackwater, яку звинувачували у вбивстві 17 мирних іракців.
Вистояти і перемогти
Призначення аль-Абаді на пост прем’єра позитивно оцінили практично всі великі міжнародні гравці, що діють на Близькому Сході, – США, Європейський союз, ООН, Ліга арабських держав (ЛАД), Іран, Саудівська Аравія і Туреччина.
У Абаді є час до середини вересня – 26 днів, щоб сформувати уряд. Легше сказати, ніж зробити, враховуючи рівень корупції в Іраку і необхідність узгодити новий кабінет з різними фракціями, релігійними групами і племінними старійшинами, яких необхідно умиротворити призначеннями, міністерськими портфелями і грошима.
Один з плюсів нового прем’єра – його добре відома терпимість до сунітів. Це допоможе йому заручитися підтримкою сунітських релігійних лідерів і племінних вождів. Але зрозуміло, що в обмін на їх лояльність уряду доведеться йти на поступки – занадто спокусливо для них половити рибку в каламутній воді і скористатися тимчасовою слабкістю Багдада. Водночас аль-Абаді доведеться переконати Тегеран, що налагодження відносин з сунітами не нанесе збитку іранським інтересам.
Багато що залежить і від найближчого оточення аль-Абаді. Традиційно в Іраку найближче коло офіційних осіб, включаючи охоронців, формується з членів племені і кровних родичів. Як правило, дуже швидко ця структура стає розсадником корупції. Чи зуміє новий прем’єр піти від цієї практики – покажуть вже найближчі місяці.
Але основне завдання, яке стоїть перед аль-Абаді, – зупинити розпад Іраку, що йде повним ходом, і розгромити ісламістів на півночі країни. Як заявив новий прем’єр, зробити це можна тільки завдяки допомозі Заходу та Ірану. Але ключовим є питання внутрішньої підтримки. Якщо аль-Абаді зуміє консолідувати суспільство, заручитися підтримкою курдів і сунітів, переконати США і ЄС у тому, що він готовий проводити прозахідну лінію, Тегеран – що готовий поважати інтереси Ірану, а власних громадян – що відстоюватиме суверенітет держави всіма засобами, він переможе. Якщо ні, то ризикує увійти в історію як останній прем’єр-міністр Республіки Ірак.
Олексій Купріянов
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
