2445
АТО реформ не замінить
— Казна та Політика
“Чи задоволений я особисто роботою? Звичайно, ні! Хотілося б зробити більше, хотілося б зробити краще”, — так попрощався з прем’єрським постом Арсеній Яценюк, виступивши увечері в Раді вчора, 24 липня.
За годину до цього депутати фактично висловили вотум недовіри Кабінету міністрів, закидавши міністра фінансів Олександра Шлапака запитаннями, в яких недвозначно читалося: вашим ініціативам не довіряємо. А потім забракло голосів навіть на включення урядових законопроектів до порядку денного…
А либонь ще напередодні було очевидно: “уряд камікадзе” стикнувся із найсильнішою політичною кризою у своїй недовгій історії. “Медові 100 днів”, супроводжувані обіцянками реформ, схлипами захоплення молодістю команди і вільним спілкуванням прем’єр-міністра із західними чиновниками та ЗМІ, зникли за історичним поворотом. Настали суворі будні. І, схоже, в Кабміні зрозуміли, що вони набагато суворіші, аніж уявляє собі широка громадськість. І є сенс залишитися “в білому”, завчасно подавши у відставку, поки не розпочався осінній наступ мас під гаслами “Хліба і роботи”.
У розпаді правлячої коаліції, поза сумнівом, є велика вина економічного блоку Кабміну. На дворі вже не березень, це тоді будь-яка ініціатива приведеного з Майдану уряду набирала за замовчуванням 250–300 голосів. Стикнувшись із нижчими бюджетними надходженнями (а платіжна дисципліна в країні з кожним днем погіршується) і наростаючими, мов снігова куля, витратами на бойові дії на Сході країни, Кабмін написав законопроекти про внесення змін до держбюджету і Податкового кодексу.
Вони викликали великий резонанс. Фокусу з тим, як можна не платити бюджетникам два місяці і при цьому зберегти керованість країною, схоже, не зрозумів ніхто. Напередодні голосування комітет Верховної Ради з питань бюджету “завернув” один із законопроектів. Член цього профільного комітету Олег Канівець заявив, що однією з причин було очевидне прагнення уряду повернутися до “згубної практики ручного управління”, прикриваючись запровадженням воєнного стану (якого президент Порошенко вирішив у результаті не оголошувати, мотивуючи це тим, що воюючій державі МВФ кредитів не надає). Чимало народних депутатів в інтерв’ю раз у раз почали звинувачувати Кабмін у тому, що він хоче прибрати до рук такі широкі повноваження, котрих не намагався отримати навіть уряд Януковича—Азарова.
Від зерна і до свердловин
Утім, лавина економічних протиріч між депутатськими угрупованнями значно потужніша. Прагнення позбавити податкових пільг великі аграрні підприємства викликало невдоволення навіть у рідній для прем’єра фракції. Іван Кириленко пообіцяв будь-які поставки продовольства армії, аби тільки зберігся колишній пільговий податковий режим. Міністр фінансів намагався було запропонувати компроміс, що зернотрейдери не отримуватимуть відшкодування ПДВ до кінця 2015 р. (або до кінця 2014-го, якщо з наступного року великі сільгоспвиробники перейдуть на загальну систему оподаткування), але не так сталося, як гадалося.
Аграріїв підтримало вуглеводневе лобі. Власники свердловин і заправних комплексів виступили єдиним фронтом проти спроб підвищити ставки плати за використання надр при видобуванні газу та нафти. Ігор Коломойський і його бізнес-група підтримали цю ініціативу, ще й припинивши продаж палива на своїх автозаправках. А це — кожна третя в Україні. На додачу група “Приват” заблокувала намір уряду витребувати дивіденди на державні корпоративні права (лише по “Укрнафті” це 1,3 млрд грн).
Це вже друга поразка уряду Яценюка в боротьбі з бізнесом із видобутку вуглеводнів. Навесні рентних платежів на видобуток також не було підвищено, хоча це вдалося зробити щодо металургів, які програли політичну сутичку. Нагадаємо, що з квітня було змінено порядок сплати ренти за видобуток залізорудного концентрату. Замість заниженої в рази за світовими стандартами ставки на надрокористування в розмірі 3,64 грн з кожної тонни руди було запроваджено адвалорний податок у розмірі 5% від вартості товарної продукції. Тобто якщо раніше податок нараховували на вартість руди, то тепер — на вартість товарної продукції, до якої включають витрати на збагачення та інші операції. Фактично рентні платежі зросли в 3–3,5 разу.
Коли в парламенті порушили питання про собівартість видобутку вуглеводнів, це також зіграло не на руку уряду, хоча аргументи міністра Шлапака начебто були переконливими. Так, компанії, котрі видобувають в Україні газ для промисловості, досі примудряються мати рентабельність понад 1500%. Але тут Кабміну слід не закликати до совісті бізнесменів чи ідеалів Майдану, а раз і назавжди покінчити з практикою, за якої один і той же товар коштує зовсім різні гроші. Інакше олігархія процвітатиме: вітчизняна історія вчить, що основою капіталу багатьох маршалів вітчизняного бізнесу став саме доступ до дуже дешевої сировини.
Намагаючись урятувати становище і знайти таки кошти для наповнення бюджету, уряд запропонував запровадити спеціальний податок на АТО. І тут осічка: війна затягується, і все нові каліки і “вантажі 200” роблять боротьбу з тероризмом менш популярною з кожним днем акцією. Тож до експрес-ініціативи уряду запровадити додатковий 1,5-відсотковий збір на фонд заробітної плати парламентарії поставилися, м’яко кажучи, прохолодно. Вони просто уявили, що їм скажуть виборці, до яких вони незабаром знову звернуться по мандат. Тим більше що тиждень тому Міністерство економічного розвитку й торгівлі пафосно анонсувало концепцію податкової реформи, відповідно до якої передбачалася поява єдиної ставки соціального внеску в розмірі 18% (замість нинішнього мінімуму в 36,77%). Та й узагалі — скорочення податків до восьми штук.
Треба бути простішими
Як виявилося, не йдеться про секвестр. Це в березні після зміни влади в Києві доходи і видатки держбюджету було зменшено приблизно на 25 млрд грн, а його дефіцит скорочено на 3 млрд. Нинішні ж правки називати секвестром безглуздо: дохідну і видаткову частини Кабмін уже бачить зрослими на 6 млрд грн.
Судячи з тексту законопроекту №4308а, уряд планує отримати більше податку на доходи фізичних осіб (3,3 млрд грн), ПДВ з вироблених в Україні товарів (0,4 млрд), плати за користування надрами (9 млрд), програм допомоги ЄС (4 млрд), екологічного податку (2 млрд грн).
Та, мабуть, найбільш консервативне лікування Яценюк і Ко запропонував для НАК “Нафтогаз України”. Схема в голові прем’єра виглядала в такий спосіб: статутний фонд цієї держкорпорації продовжують накачувати. Суперсума — 104 млрд грн (додаткове збільшення на 71 млрд). Ці облігації потім потихеньку скупить Нацбанк, фактично забезпечивши емісію близько 9 млрд дол. Гроші все одно покликані піти за кордон у вигляді газових платежів Російській Федерації та безпосередньо на ціни не тиснутимуть, хіба що на валютний курс. І не біда, що “Газпром” оцінює борг України за газ у 4,46 млрд дол., попереду осінь — мабуть, доведеться брати енергоресурс з труби.
Така ініціатива дозволила експертній спільноті поставити ще кілька незручних запитань уряду: а що у нас там зі станом розрахунків за енергоносії після підвищення тарифів, до чого призвели ініціативи реформаторів у НАКу і чи не є ця суперемісія лебединою піснею “Нафтогазу” перед його урочистими похоронами вкупі з усіма боргами? Втім, парламент і тут зіграв у свою гру, відмовившись від дозволу уряду створювати бодай якісь концесії на базі газотранспортної системи. І тепер не дуже зрозуміло, чи зможе у вересні НАК виплатити за облігаціями 1,6 млрд дол. або ж стартує крос-дефолт?
Члени уряду настільки довго розповідали, як багато крали їхні попередники і яке благоденство настане, якщо повернути награбоване і заткнути щілини, через які витікали доходи скарбниці, що стали самі собі ставити запитання: фіскальна служба перекрила ті самі щілини і схеми, чи просто взяла їх на озброєння?
Здається, уряд Яценюка не зрозумів головного — треба діяти простіше. Скажімо, податок на депозити. Лише третя версія цієї податі виявилася гранично зрозумілою — всі платять 15% з отриманого відсоткового доходу. Без винятків для бідних, багатих чи “жертв Конотопської битви”. У мене нема сумнівів, що з серпня цей податок нарешті запрацює і стане одним із найпрозоріших.
Утім, думки в цьому напрямі приходять у голови чиновників дедалі частіше. Наприклад, з’явилися пропозиції запровадити однакові ставки акцизного збору на спиртові настоянки і горілку або прирівняти в податковому плані біопаливо до дизеля, а також прибрати пільги по квитках на швидкісні поїзди типу “Інтерсіті” (адже квитки на дешевші поїзди обкладають ПДВ). Менше винятків із правил — менше тих, кому вдається бути “рівнішими”.
Пробої в стратегії
“Уряд камікадзе” зміг цілком вдало вирішувати оперативні завдання фінансування держмашини, але по суті так і не вирішив тих принципових завдань, яких вимагає суспільство.
Є щонайменше три запитання, на які сьогодні влада відповісти до пуття не може.
Запитання перше: де обіцяні реформи? Ідеї заморозити соціальні виплати, ще більше перерозподілити бюджет на користь силових структур, а також “вибити” програми допомоги ЄС економічними реформами, за всієї поваги, не є ними. Так само, як і формування нової реформаторської структури за лекалами колишньої при адміністрації президента. Реформування функцій держави — це саме те, що йде з найбільшим скрипом. Схоже, зсередини це просто не лікується.
Запитання друге: чому ще навесні в основу бюджету не було покладено реалістичний макропрогноз, який уже враховує втрату Криму, наростаючий сепсис на Сході, прийдешній обвал експорту до країн Митного союзу, девальвацію, котра призвела до стискання імпорту, скорочення споживання з боку населення? Фактично уряд передав питання макроекономічного прогнозування на рівень міжнародних організацій.
Сьогодні макропрогноз затверджується під час роботи місії МВФ. Так було в березні, коли з’явився прогноз падіння реального ВВП на 3%, так сталося і в липні, коли цей прогноз було погіршено до мінус 6,5%. Тільки зараз керівництво Національного банку визнає, що зростання споживчих цін становитиме 17–19%, а Мінфін — що ні на який середній обмінний курс 10,5 грн/дол. більше сподіватися не варто. Реальна ситуація така, що цієї осені падіння економіки перевищить 8%, інфляція — 20, безробіття — 10%. Також із високою ймовірністю слід припускати ще один виток девальвації, енергетичну кризу і різке падіння платіжної дисципліни в промисловому секторі (вже зараз чимало підприємств на Сході країни отримують лише 30–50% коштів за відвантажену продукцію). Все це потребує нового перерахунку бюджету у вересні, коли гостро постане питання про третій транш кредиту stand-by.
Запитання третє: коли державні видатки стануть прозорими? Жодної публікації видатків скарбниці в онлайн-режимі не з’явилося, а спроба реформування системи держзакупівель одразу ж наштовхнулася на необхідність закупівель без тендерів для потреб силовиків (при цьому громадські ініціативи допомоги армії досі значно ефективніші за державних інтендантів). От, скажімо, міністр Шлапак оприлюднив дані, що місяць проведення АТО обходиться країні в 1,5 млрд грн. Чому ми ці дані повинні приймати на віру?
Виходячи з даних по “мирному часу”, на потреби Міністерства оборони знадобилося б 1,14 млрд грн на місяць, на потреби прикордонників — 217 млн, Внутрішніх військ — 109 млн грн. Виходять ті ж самі півтора мільярда. Тобто, іншими словами, бойові дії на Сході країни роблять військовий бюджет країни удвічі більшим.
Якщо слідувати розрахункам Мінфіну, закладених у Резервному фонді 9 млрд грн вистачить на шість місяців війни (якщо апетити силовиків і тих, хто гріє руки на армійських поставках, звісно, не зростуть). Однак, судячи з тексту указу президента “Про відзначення 23-ї річниці незалежності України”, вище керівництво країни поставило завдання перемогти бойовиків до 24 серпня. Про це ж свідчать і заяви керівників окремих батальйонів, які воюють на Донбасі. Інакше задумувати військові паради в Києві та Одесі, урочисті збори, салюти і феєрверки в усіх обласних центрах на честь перемог української зброї принаймні недоречно. Примітно, що в указі президента сума видатків на паради-квіти-збори не вказана, але джерела в адміністрації президента кажуть про кошторис на рівні 150–200 млн грн.
Ідея виділити 7 млрд грн “на відновлення звільнених територій і вирішення проблем переселенців” широкими масами взагалі сприймається в багнети. У пам’яті багатьох спливає “бездонна бочка” Грозного, на відновлення якого довгі роки йшли мільярди російських доларів, а натомість на Кавказі і в Москві з’являлися дуже багаті люди. Чи хочемо ми цього? Чи можемо собі це дозволити?
Окрім того, економічна сфера залишається під впливом величезної кількості регуляторів, що призводить до збереження корупційних схем. Нова влада так і не довела, що готова до рішучої боротьби з корупцією, у тому числі сама з собою. Всі арешти й переслідування мали радше політичні мотиви, аніж прямі звинувачення у відмиванні грошей, хабарництві. Так і не створено конкурентних умов на держслужбі, щоб туди мало сенс переходити з бізнесу або неурядових організацій з міркувань стабільної та конкурентної заробітної плати.
Шукати баланс бюджету необхідно, так само, як і рухати вперед обіцяні реформи. У цьому плані курс нового уряду має змінити вектор. Потрібно шукати шляхи економії на зовнішніх виплатах (очевидно, для цього буде потрібна реструктуризація зовнішнього боргу), радикального скорочення чиновників ряду некритичних міністерств і відомств із повним переглядом функціональних обов’язків тих, хто залишився (наприклад, без шкоди для безпеки країни можна скоротити до 50% працівників Мінкульту чи Мінмолоді). Слід створювати рівні умови для всіх підприємців, вимагаючи справедливої (ринкової) плати за користування народними ресурсами, в тому числі державними корпоративними правами. І, нарешті, уряду невідкладно необхідно підвищувати довіру до своїх дій. Окрім як прозорістю руху державних грошей і способом життя “як у всіх” цього не домогтися.
Андрій Блинов
За матеріалами: NEWSru.com
Поділитися новиною
