884
На порозі глобальної спраги
— Світ
Людству доведеться звикнути до наслідків нерівності в розподілі водних ресурсів: формуванню ринку прісної води і збройних конфліктів за воду
За останні сто років населення Землі збільшилося в три рази, а споживання прісної води збільшилося в сім разів, причому на промислові та сільськогосподарські потреби – в тринадцять разів. За такого зростання споживання води проблема її дефіциту стає все актуальнішою для багатьох регіонів світу. Сьогодні вже 700 млн. людей у 43 країнах мають водні ресурси обсягом нижче денної норми, а до 2025 року ця цифра становитиме 3 млрд.
А у 2050 році внаслідок зростання населення на кожного жителя планети припадатиме лише 25% від кількості прісної води, що забезпечується гідрологічним циклом, яке малося станом на 1950 рік. Внаслідок цього до 2050 року в світі залишаться не більше десяти країн, які не будуть відчувати гострого водного дефіциту.
НОВИЙ ГЛОБАЛЬНИЙ РИНОК
Експерти вважають, що глобальний ринок свіжої води з’явиться протягом найближчих 25-30 років. Він включатиме в себе ф’ючерсний і спотовий ринки, а також необхідну транспортну інфраструктуру: парк водяних танкерів і засоби зберігання (аналогічно ринку нафти і скрапленого газу). Вже зараз ємність водного ринку, що перебуває в початковій стадії розвитку, вимірюється сотнями мільйонів доларів, а найбільший контракт на експорт води був укладений між Ізраїлем і Туреччиною в 2010 році на двадцять років на доставку морем 50 млн. м3 щороку за ціною $0,7 за кубічний метр води.
Вода тісно прив’язана до сільського господарства та виробництва. Вона використовується не тільки для вирощування зернових культур, а й для охолодження реакторів АЕС, і при видобутку вуглеводнів. Тому, як зазначають футурологи та економісти, у світі найближчого майбутнього, де буде панувати водна криза, літр чистої води апріорі не зможе коштувати дешевше за літр бензину.
За оцінками Світового банку, водна економіка в середньостроковій перспективі може оцінюватися в трильйони доларів і зрівнятися з нафтогазовим сектором, оскільки вода має життєве, першорядне значення для людської цивілізації. Особливі сподівання пов’язують з появою в найближчому майбутньому нових технологій дешевого опріснення, які зроблять рентабельним опріснення морської води. Завдяки використанню сучасної мембранної технології вартість опріснення води вдалося знизити до 50 центів за 1000 л, але це все іще дуже дорого з урахуванням обсягів води, необхідних для виробництва продовольчої сировини. Внаслідок цього опріснювати для себе воду можуть хіба що нафтові монархії перського регіону, на які припадає 60% всієї спожитої опрісненої води.
ВОДЯНА НЕРІВНІСТЬ І ВІЙНИ
Глобальна водна криза на планеті може вибухнути менш ніж через десять років, адже хоча вода і покриває 70% земної поверхні, лише близько 2,5%, водних ресурсів придатні для пиття, та й ті розподілені вкрай нерівномірно. Прості порівняння між країнами «золотого мільярда» і третього світу допомагають зрозуміти масштаб глобального водної нерівності вже сьогодні, коли 25 млрд. літрів мінеральної води, яка щороку споживається американськими родинами, перевищують весь обсяг споживання чистої води 2,7 млн. людей в Сенегалі. А середньодобове споживання 500 л води на день в розвинених країнах в двадцять разів перевищує африканське і в чотири рази азіатське.
Військові та політологи пророкують, що в середньостроковій перспективі спалахнуть збройні конфлікти за ресурси і вода стане одним з головних об’єктів протистояння. Адже 47% земної суші забезпечується водою з річкових басейнів, що належать двом або більше державам. А для сталого розвитку економіки до 2030 року знадобиться на 40% води більше, ніж зараз. І якщо згадати, що навіть самі перші конфлікти 5 тисяч років тому в Месопотамії, в шумерській цивілізації, скоріш за все, відбувалися за право користування водами Тигру і Євфрату – можна дійти висновку, що в майбутньому на тлі опустелювання земель і експліцитного зростання населення водних конфліктів не уникнути. Особливо небезпечно те, що можливі війни за води можуть початися в густонаселених регіонах, де зосереджений великий, зокрема ядерний, військовий потенціал.
Міждержавні відкриті конфлікти за воду не надто вірогідні в найближчі десять років. Але після 2025 року (основні песимістичні прогнози з приводу водної кризи приймають за точку неповернення 2025рік, що пов’язано зі збільшенням населення планети ще на мільярд жителів за рахунок Азії) вода буде все більше використовуватися як засіб економічного та політичного тиску і може навіть перетворитися на серйозну зброю. До речі, наочною демонстрацією актуальності гідрополітики є те, як Україна використовує Північно-Кримський канал, який постачає 80% води на півострів, як важіль тиску на анексований Крим.
Найбільш конфліктними регіонами стануть Близький Схід (5% світового населення на 1% води), де вода є історичним джерелом конфліктів, а також Центральна Азія, на яку припадає 60% світового споживання води і де дві третини населення отримують, принаймні, половину необхідних їм гідроресурсів за межами своїх країн.
БЛИЗЬКИЙ СХІД
Нинішня півстолітня криза на Близькому Сході зумовлена, зокрема, водною політикою Ізраїлю, який в 1967 році окупував Голанські висоти для того, щоб контролювати витоки найбільшої річки регіону – Йордану. Ізраїль, що контролюює річку, встановлює досить жорсткі квоти на споживання води (які в три рази нижчі для палестинців, ніж для євреїв), що викликає невдоволення в арабському світі.
Ще один латентний водний конфлікт назріває на тій же річці, що і чотири тисячі років тому, – на Євфраті. Верхів’я Євфрату знаходяться на території Туреччини (98% водних ресурсів Євфрату і близько 45% Тигра утворюються в межах території Туреччини), і зараз Анкара на тлі війни в Сирії планує будівництво гребель, щоб стати найбільшим експортером прісної води в регіоні. Якщо ці плани будуть втілені в життя, кількість євфратської води, що потрапляє до Сирії та Іраку, скоротиться в кілька разів. Анкара вже не одного разу маніпулювала водою як політичним чинником тиску в регіоні, досить згадати, що напередодні війни в Перській затоці Туреччина чинила тиск на режим Саддама Хусейна за допомогою обмеження обсягів євфратської води, що відпускається для Багдада.
СХІДНА АЗІЯ
Китай – свого роду «гідродонор» значної частини Євразії. Адже в Тибеті беруть початок більшість річок регіону, в тому числі Інд, Меконг, Ганг, Хуанхе і Брахмапутра. Використання водних ресурсів цих річок стане одним з найефективніших важелів тиску і гегемонії в руках Піднебесної в майбутньому.
Стрімкий розвиток економіки Китаю став причиною зростання «водного дисбалансу». І на сьогодні дві третини всіх великих міст Китаю відчувають дефіцит води, в результаті Пекіну нічого не залишається, крім як збільшити відтік 50 млрд. м3 води на рік з індійських річок Брахмапутри і Гангу, що беруть свій початок у Гімалаях, до Китаю. Однак такі дії вплинуть на 1,3 млрд. людей, що живуть в басейні річки в Індії, Непалі та Бангладеш. І незабаром водна війна між Китаєм та Індією може перейти і в гарячу фазу.
ЦИФРА:
А для сталого розвитку економіки до 2030 року знадобиться на 40% води більше, ніж зараз.
Стас Форостовець
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
