Хто перший перекроїть Україну? — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

Хто перший перекроїть Україну?

Казна та Політика
1847
Антитерористична операція – не найкращий час для адміністративно-територіальної реформи, але цілком відповідний для нарізання внутрішніх кордонів в корисливих інтересах.
Перші публічні заяви про те, що в Україні стартувала адміністративна реформа з децентралізації влади, Володимир Гройсман, віце-прем’єр-міністр, який відповідає за сферу регіонального розвитку, зробив ще на початку березня. Їхім головним адресатом, чого, власне, ніхто й не приховував, були еліти півдня і сходу країни. Але, як ми тепер знаємо, Донбас, що не втомлюється повторювати, що його ніхто не чує, сам опинився тугий на вухо.
Тепер же міркують про інше: про те, що адміністративна карта України може зазнати низки цікавих змін – і аж ніяк не на користь “бунтующих” областей. Хоча завдання провести повноцінну адміністративну реформу, розширити права місцевого самоврядування і виробити життєздатну концепцію регіональної політики ніхто не відміняв. А децентралізація влади (аж до внесення відповідних змін до Конституції) значиться одним з пунктів мирного плану президента України.
СПРОБА НОМЕР
Адміністративно-територіальна реформа – один з найбільш нещасливих проектів перетворень в новітній українській історії. Минуло вже дев’ять років відтоді, як на хвилі «помаранчевої революції» її спробував провести віце-прем’єр Роман Безсмертний – на чому безславно і погорів, паралельно скомпрометувавши саму ідею. Аналогічним пшиком закінчилися і потуги профільного міністра Анатолія Близнюка в 2012 році. У реальності ж, як відомо, в останні роки країна рухалася саме у протилежному напрямку – до надцентралізації влади, що спирається на вертикаль губернаторів і вітчизняне ноу-хау – «інститут смотрящих».
Але, тим не менш, за ці роки була пророблена і велика робота з підготовки та відточування різних моделей і концепцій реформування. Були серед них і досить сміливі, як, наприклад, проект про укрупнення територіальних одиниць (так званий проект Гриневецького, що передбачає створення восьми регіонів замість існуючих 24 областей), і «косметичні». Основною ж до початку 2013 року вважалася Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади, розроблена відповідною робочою групою, якою керує Марина Ставнійчук, на той момент – керівник ГУ АП з питань конституційно-правової модернізації. Власне, значна частина цих напрацювань і перекочувала в «проект Гройсмана».
Нинішній же варіант реформи, підтримуваний президентом, якщо зовсім коротко, припускає ліквідацію обласних і районних адміністрацій з передачею їхніх повноважень виконкомам місцевих рад. На зміну ж держадміністраціям повинні прийти представники президента на місцях – образно кажучи, гібриди префекта і прокурора, покликані стежити за виконанням Конституції та законодавства (з правом зупиняти рішення органів місцевого самоврядування – до вирішення спору судом), а також координувати роботу виконкомів.
Для реалізації такого варіанту реформи необхідно внести зміни до Конституції. Директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик поділився з «k:» думкою, що необхідні 300 голосів «проект Гройсмана» в нинішньому складі парламенту не набере. «До змін, які підготовлені Мінрегіонрозвитку, існує величезна кількість питань. Законопроект про внесення змін до Конституції – відверто сирий», – вважає Кулик. Крім того, абсолютно неможливо розглядати адмінтерреформу у відриві від реформування місцевого самоврядування та регіональної політики.
На думку експерта, за умов проведення АТО здійснення успішної реформи неможливе. Як мінімум тому, що для здійснення передбачуваної передачі повноважень від центральної влади до місцевої необхідно, щоб центральна влада для початку відновила свій суверенітет над Донбасом – інакше передавати буде просто нічого.
ПИСК МОДИ
До третьої декади червня під контролем сепаратистів перебувала лише частина Донбасу – північна частина Луганської області, північ, південь і захід Донецької (переважно сільські райони, а й такі важливі міста, як Маріуполь і Червоний Лиман) були зайняті силами, які проводять АТО. Поглянувши на карту, легко помітити, що непідконтрольні самопроголошеним ДНР і ЛНР території межують з Дніпропетровською та Харківською областями.
Спробувати скористатися ситуацією вирішив губернатор Дніпропетровщини Ігор Коломойський, який звернувся до прем’єр-міністра з пропозицією тимчасово перепідпорядкувати Олександрівський, Велико-Новоселківський і Красноармійський райони Донецької області, в яких уже не ведуться бойові дії, Дніпропетровську.
Практично синхронно губернатор Харківської області Ігор Балута зачастив до суміжних районів Луганщини. А провідний радник віце-прем’єра Гройсмана Анатолій Ткачук оперативно підготував законопроект про передачу до складу Харківщини 11 (!) Районів Луганської області та Краснолиманського району Донецької.
Обізнані люди, втім, натякають, що справжнім ініціатором масштабного перекроювання адмінмеж є мер Харкова Геннадій Кернес, який повернувся до активного політичного життя (як кажуть, не виключається і його призначення на пост губернатора Харківщини), за спиною якого багато хто схильний бачити тінь все того ж Коломойського.
В принципі, для зміни меж областей (при збереженні їх загальної кількості та назв) достатньо простої більшості в парламенті. Правда, Віталій Кулик застерігає, що такі дії створюють і додаткові реваншистські загрози, викликані «травмою переділу» у місцевих еліт.
ХТО КОГО?
Отже, зараз можна говорити про формування наступних «груп інтересів», які планують заробити політичний капітал на можливі зміни в адміністративно-територіальній сфері.
У першу чергу, на успіх сподіваються ситуативні регіональні лідери (Коломойський, можливо, Кернес), для яких сформована ситуація – досить реальний шанс «прирости територіями». З чуток, на розгляд президента вже надійшли кандидатури губернаторів низки областей, до яких небайдужий впливовий дніпропетровець. Мова може йти про формування в Україні своєрідного «пояса Коломойського» – від Харкова до Одеси і від Полтави до Запоріжжя.
У стратегічному плані на успіх розраховує Петро Порошенко. Нинішня редакція Конституції передбачає значне звуження повноважень президента в центрі, але цей виклик Петро Олексійович не проти нівелювати створенням власної вертикалі на місцях. Адже на роботу нинішніх губернаторів впливає і Кабінет міністрів (і в цілому, і у відомчому розрізі), а представник президента, наділений своєрідним правом вето на рішення органів місцевого самоврядування, буде представником саме президента – і нікого більше. Образно кажучи, утискаючи в столиці, президент планує «поширитися» в регіонах.
Для місцевих еліт (не тільки на Донбасі) подальше посилення Ігоря Коломойського і його сателітів представляє неабияку загрозу. Пропонований владою варіант децентралізації їх цілком влаштовує: вигравати місцеві вибори, спираючись на адмінресурс, в Україні вміють, переформатування РДА та ОДА у виконкоми, хоч і попсує нерви, але теж не поставить в глухий кут досвідчених управлінців обласних-районних ланок. Порядок же вибивання бюджетних коштів принципово не зміниться: раніше це було турботою призначуваного президентом губернатора – тепер стане долею все так же призначуваного президентом «представника».
У випадку ж якщо пропонована центральною владою модель реформи забуксує, як альтернатива можуть спливти лобісти раніше напрацьованих проектів. А їх за роки спроб провести реформу місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування набралося чимало. Не виключено, що окрім нав’язливої в зубах «федералізації» під різними соусами можуть спливти й інші цікаві і призабуті пропозиції. Такі, наприклад, як створення «столичного регіону» або «Азовської області» – з центром у Маріуполі.
Олександр Іванов
За матеріалами:
Коментарі
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас