Заточені під Росію: українська промисловість втрачає ринки збуту — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

Заточені під Росію: українська промисловість втрачає ринки збуту

Фондовий ринок
1194
Зіпсовані відносини Києва і Москви вдарили по основних експортних галузях української економіки – машинобудуванню, металургії, хімпрому. Але постраждає від конфлікту не лише Україна, але і її російські партнери.
Де український бізнес втрачає найбільше
Найбільш вразливою сферою промислових відносин з Росією є машинобудування. Ще в роки СРСР ця галузь була нерозривно пов’язана з енергетичним і оборонним комплексом Росії, і, по суті, за минулі 23 роки незалежності України мало що змінилося.
РФ все так само залежить від авіаційних двигунів запорізької «Мотор Січі». Їй так само необхідні силові установки для кораблів, вироблені на миколаївському ДП «Зоря-Машпроект», і турбіни на атомні електростанції харківського «Турбоатома».
Кооперація, що розвивалася роками, влаштовувала і Україну, і Росію. Тому вітчизняні виробники особливо не прагнули знайти альтернативні ринки збуту, а російські покупці – інших постачальників або розвинути власне виробництво. Крім того, українським виробникам, щоб потрапити на інші ринки, довелося б змінювати технології та стандарти виробництва, а це вимагає великих інвестицій.
«Для впровадження екологічних стандартів (на підприємстві) нам необхідно 40 млн євро. А якщо закуповувати обладнання, впроваджувати нову техніку і технології, створювати нові зразки, то це іще більш ніж 100 млн євро», – розповідає голова спостережної ради Крюківського вагонобудівного заводу Володимир Приходько.
Апатію з українського боку до пошуку ринків збуту, альтернативних російському, красномовно доводить статистика з експорту. Так, загальна частка Росії в експорті машинобудівного обладнання України в 2013 році становила 52%. За підрахунками інвестиційної компанії «Арт Капітал», в абсолютних величинах це $5,35 млрд.
За січень-лютий 2014 року (на сьогодні Держстат надав статистику тільки за ці місяці. – Forbes) експорт машин і устаткування знизився майже на 10% – до $922 млн порівняно з аналогічним періодом минулого року. Куди більш значний виявився провал в транспортному машинобудуванні. Наприклад, експорт залізничних локомотивів за цей період просів майже на 65% – до $173 млн.
У найбільших підприємств машинобудування залежність від російського ринку, як правило, вища, запевняє старший аналітик компанії «Арт Капітал» Олексій Андрейченко. Наприклад, «Запоріжтрансформатор», контрольований російським бізнесменом Костянтином Григоришиним, відправив минулого року до РФ 47% всієї своєї продукції. Його ж Сумське НВО ім. Фрунзе (виробляє газоперекачувальне обладнання) поставило туди ж більше 50% виробленої продукції, а «Мотор Січ» В’ячеслава Богуслаєва – близько 70%.
Вагони – вразливе місце
Найбільша залежність від РФ – в українського вагонобудування. Наприклад, «Луганськтепловоз», що належить російському «Трансмашхолдингу», поставляє до країни-власника 99% своєї продукції.
Традиційно підприємства галузі продають в Росію 80-90% продукції. Однак через заборону на імпорт вітчизняних вантажних вагонів, введеного РФ в 2013 році, частка продукції цих підприємств впала до 60%. По суті, російський ринок залишається критичним для нормальної роботи вітчизняних Крюківського, Стаханівського вагонзаводу, «Азовмашу» і « Дніпровагонмашу».
Проблеми зі збутом в РФ для цих підприємств обернулися в 2014 році низьким завантаженням або зупинкою, і як наслідок – скороченням штату співробітників і зарплат.
І лише «Луганськтепловоз» продовжує поставляти до Росії майже всю свою продукцію. Змінити цю ситуацію для інших підприємств може хіба що державне замовлення або пошук нових ринків збуту. Наприклад, на Крюківському вагонзаводі сподіваються в першому півріччі 2014-го налагодити збут своєї продукції до Китаю. Активна фаза переговорів припала на грудень минулого року – за досягнутими домовленостями, КНР повинна була закупити 2000 вагонів-зерновозів українського виробництва. Однак подальшого розвитку ця угода поки що не отримала.
Стійка взаємозалежність
Чому машинобудівники не шукають інших покупців, а російські компанії – інших постачальників, можна зрозуміти, якщо врахувати, що машинобудування – високотехнологічна галузь, що вимагає не тільки інвестицій, але і особливих фахівців, науково-виробничої бази.
Тому розмови про розрив напрацьованих десятиліттями українсько-російських відносин в останні роки носили скоріше спекулятивний і політичний характер, ніж практичний. І справжнього мотиву розривати відносини в обох сторін немає.
Це підтверджують і висловлювання, які звучать з російського боку. Наприклад, 28 квітня на засіданні Ради законодавців у Петрозаводську президент РФ Володимир Путін заявив про намір і можливості відмовитися від імпорту української продукції, необхідної для російського оборонно-промислового комплексу.
Мовляв, коштів з держбюджету знадобиться не так багато, та й часу буде потрібно максимум 2,5 року, щоб дану залежність побороти. «Росія та її ОПК в змозі і з фінансових міркувань, і за технологічним рівнем здійснити так зване «імпортозаміщення» українських товарів в області машинобудування», – сказав Путін, але тут же висловив сподівання, що «до розриву коопераційних зв’язків з Україною справа не дійде».
Адже російський ОПК не зможе два з половиною роки чекати технологічного дива – переходу на власне виробництво силових установок, деталей літальних апаратів, проектування літаків, а також налагодження виробництва деяких видів турбін. Та й навіщо, якщо з цим чудово справляються українські машинобудівники?
Російські декларації
Першим підприємством, яке потрапило під удар через погіршення українсько-російських відносин у цьому році, стала запорізька «Мотор Січ»: компанія мінімізувала постачання своєї продукції до Росії.
Українська влада офіційно не оголошувала про свою вимогу до вітчизняного виробника припинити постачати Російську Федерацію авіадвигунами для військових вертольотів і літаків, посилаючись на державну таємницю. Але те, що така політика ведеться, підтвердив прем’єр-міністр Арсеній Яценюк.
Росія відповіла на такі кроки наміром налагодити у себе випуск двигунів, що поставляються запорізьким підприємством. У результаті на двигунобудівному підприємстві «Клімов» у Петербурзі почали організовувати масштабне виробництво для заміщення продукції «Мотор Січі». Але вихід на повну потужність – близько 600 двигунів на рік – очікується не раніше 2016 року.
«На сьогодні більшу частину з 300 вироблених щороку двигунів «Клімов» все ще виробляє в кооперації з української «Мотор Січ». Повністю з російських деталей виготовляється лише близько 50 двигунів на рік, у тому числі для військових вертольотів», – підкреслює Олексій Андрейченко.
Він вважає, що повне імпортозаміщення в цьому важливому для Росії сегменті забере мінімум три роки. Але до того моменту потреби російського авіапрому можуть перевищити можливості нового заводу «Клімова», а самі вироблені сьогодні двигуни вже будуть значно поступатися новим розробкам «Мотор Січі». Тому залежність може зберегтися і через три роки.
Інший приклад – державна «Зоря-Машпроект», яка постачає силові установки для російських військових кораблів. Це, мабуть, найболючіше місце Росії, оскільки замінити цю продукцію їй просто нічим. Тим не менш, в РФ вже замислюються, де організувати виробництво таких силових установок, якщо Україна припинить їх постачання. Процес створення альтернативних двигунів теж може розтягнутися на роки.
За іншими секторами, де російські компанії звикли покладатися на українських партнерів, наприклад, в галузі виробництва трансформаторів та газоперекачувальних агрегатів, росіяни зможуть значно знизити частку української продукції.
Однак на завантаження власних підприємств піде час і додатковий робочий капітал, відповідно, може зрости собівартість продукції. Адже досі українські виробники вигравали тендери за рахунок оптимального співвідношення ціни та якості.
Виходить, що імпортозаміщення загрожує проблемами для Росії. Не вірять у швидку незалежність Російської Федерації від українських двигунів і на самій «Мотор Січі». Як сказали Forbes на підприємстві, «це справа кількох років, раптом політичний конфлікт до цього моменту розсмокчеться», сподіваються на заводі.
Металургійний обвал
Металурги стали мішенню економічної війни з боку Росії ще в 2013 році. За підсумками минулого року сталевари продали до Росії 3,23 млн тонн металопродукції на суму $1,996 млрд. За даними «Укрпромзовнішекспертизи», в натуральному вираженні це 14% у загальній структурі експорту, в грошовому – 16%. У серпні 2013 року російська митниця збільшила терміни огляду українських товарів, а по суті – заморозила їх до грудня 2013-го.
«У підсумку в другому півріччі замість звичних 300 000 тонн металопрокату на місяць російський ринок брав лише 236 000 тонн українського продукту, а в 2014 році ці обсяги ще знизилися», – пояснив Forbes керівник аналітичного департаменту «Укрпромзовнішекспертизи» Павло Перконос. Його колега з «Дежзовнішінформа» Олександр Шейко повідомив, що за підсумками січня-березня 2014 року експорт метпродукції до Росії впав на 31,1%.
Це є, по суті, тривожним сигналом для наших сталеварів. Очевидно, в найближчій перспективі вони ризикують взагалі втратити російський ринок.
На відміну від машинобудування, де Росія ще не скрізь готова переходити на власний випуск продукції, російська металургія вже декілька років готується повністю відмовитися від українського металопрокату.
«Як тільки меткомбінат «НЛМК-Калуга» і «Северсталь-Балаково» вийдуть на заплановані потужності з випуску продукції, а це в сумі 2,5 млн тонн сталі на рік, українські виробники арматури не зможуть постачати свою продукцію до Росії, а по суті – втратять цей ринок», – прогнозує Перконос.
За словами експерта, поки що Росії необхідна наша арматура, товстий лист, швелера, куточки, але «позбавлення від цієї залежності – питання найближчої перспективи, і цей процес вже не зупинити».
Така одностороння залежність українських металургів від російського ринку збуту найсильніше вдарить по «Арселор Міттал Кривий Ріг», що належить Лакшмі Мітталу. Частка російського експорту його продукції сягає 19% у загальній структурі постачань за підсумками 2013-го. На початку цього року підприємство вже було змушене зупинити одну з домен на ремонт, оскільки різко впав попит на його продукцію в Росії.
Шукати заміну російським ринкам збуту і скорочувати виробництво продукції доведеться і заводам холдингу «Метінвест» Ріната Ахметова: «Азовсталь», Єнакіївський МЗ, «Запоріжсталь» і ММК ім. Ілліча. Торік їхні загальні поставки в Росію становили 1,47 млн ​​тонн прокату.
У кращому становищі перебувають Алчевський меткомбінат корпорації ІСД і Меткомбінат ім. Петровського, підконтрольний російському “Євразу” Романа Абрамовича та Олександра Абрамова. «Ці підприємства мають додаткову страховку з боку російських акціонерів, які, очевидно, допоможуть налагодити реалізацію продукції цих заводів до РФ», – вважає Павло Перконос.
Сировинні взаємозв’язку
Російським промисловцям, в свою чергу, не обійтися без українських запасів ільменітових руд, які необхідні їм, щоб підтримувати партнерство з провідними авіакорпорацій світу Boeing і Airbus. Зокрема, російське державне об’єднання «ВСМПО-Авісма» – один з лідерів на світовому ринку титанової губки і прокату.
Але у нього серйозна сировинна проблема – залежність від ільменітів, запасами якого Росія практично не володіє. Тому «Авісма» хоче розвивати в Україні Вовчанське родовище, а також змушена закуповувати концентрат ільменіту у Вільногірського ГМК, який знаходиться в оренді у бізнесмена Дмитра Фірташа, а де-юре перебуває в держвласності. Компанія вже заявила про готовність співпрацювати з нинішнім губернатором Дніпропетровської ОДА Ігорем Коломойським, щоб продовжити договір щодо використання земель під Вовчанським родовищем.
Не менш стурбовані росіяни і перспективами зупинки «Кримського Титану» Дмитра Фірташа, який постачає РФ іншим титановим продуктом – двоокисом титану (відбілюючий пігмент для пластиків, фарб, паперу і таблеток та ін.) Купувати європейські аналоги – дорого, а отже, загрожує подорожчанням кінцевих продуктів, що небажано для російської промисловості.
Водночас Україна гостро потребує російської полімерної сировини – пропилену, поліетилену, полівінілхлориду, використовуваних при виробництві пластиків і будматеріалів. Вітчизняним підприємствам невигідно виробляти ці продукти, оскільки в Україні відсутня необхідна сировина (продукти нафтеперегонки). Раніше вони поставлялися в основному з Росії.
Виробництвом первинних полімерів раніше займалися Лисичанський НПЗ (контролюється «Роснефтью») і калуський «Карпатнафтохім» (володіє російський «Лукойл»). Тепер ці підприємства простоюють – російські власники залишили їх без сировини, посилаючись на нерентабельність бізнесу.
Не може забезпечити себе Україна в повному обсязі і складними добривами, які необхідні сільському господарству. Хоча має власного виробника цих продуктів – державне підприємство «Сумихімпром». Завод майже повністю залежить від дорогої імпортної сировини з Африки та Білорусі. Тому його продукція не витримує конкуренції за ціною. «Через це імпортні постачання складних добрив в Україні становлять 80% і більше від потреби, у тому числі з Росії», – пояснив Forbes керівник інформаційної компанії «Інфоіндустрія» Дмитро Гордейчук.
Азотні добрива українські заводи поки що виробляють самостійно. За ними залежність від імпорту з Росії мінімальна – на рівні 15%. Але газ як вихідна сировина для цього виду добрив наші хіміки беруть у Росії, чим остання активно користується для шантажу українських споживачів, постійно встановлюючи вартість палива на рівні вище за ринкову. Втім, якби українські виробники добрив отримали достатню держпідтримку – доступ до українського газу, проблема залежності галузі від дорогого блакитного палива була б успішно вирішена.
Олена Воскресенська
За матеріалами:
Forbes.ua
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас