2885
Американці кидають Китай
— Фондовий ринок
Американські компанії переводять свої заводи з Китаю назад на батьківщину. Європа також закликає до реіндустріалізації. Яка теоретична база лежить під цими діями, з’ясовувала «Газета.Ru».
Американські корпорації скорочують інвестиції в економіку Китаю. До такого висновку приходять експерти Американської торгової палати в Китаї в щорічному звіті зі стану ділового клімату в КНР. Основними причинами зниження інвестиційної активності стали створені урядом КНР бар’єри для входу на ринок, а також уповільнення темпів зростання китайської економіки. «З уповільненням економіки КНР змінюється і модель поведінки інвесторів», – говорить голова Американської торгової палати Грег Гіллан.
Висновки Американської торгової палати підтверджує і опитування, яке провела The Boston Consulting Group серед великого американського бізнесу. Наприкінці 2013 року більш ніж 50% американських компаній з річним оборотом понад $1 млрд планували почати повертати виробничі потужності з Китаю до США або активно вивчають це питання.
Дослідники Boston Consulting констатують: решоринг – процес повернення раніше виведених за кордон виробництв – стає тенденцією.
Зростання привабливості Сполучених Штатів для розміщення промисловості багато в чому обумовлене тим, що в результаті розробки сланцевого газу знизилися ціни на енергоносії. Це відбулося як завдяки новим технологіям, що дозволили розробляти сланцевий газ в промислових обсягах, так і за рахунок свідомого обмеження його експорту.
«Газета.Ru» знайшла п’ять причин, чому розвинені країни замислилися про необхідність відновлення промислового потенціалу.
Промисловість і ВВП
«Наш майбутній успіх залежить від наявності сильної, диверсифікованої і стійкої моделі зростання, де промисловість відіграє ключову роль. Оновлена і вдосконалена промислова база зробить реальний сектор лідером економічного відновлення Європи». З такою заявою у 2012 році виступили міністри промисловості п’яти європейських країн у своїй спільній статті, опублікованій на сторінках The Washington Post.
А в січні 2014 року Європейська комісія випустила спеціальне комюніке «За європейський промисловий ренесанс», в якій закликала вжити термінових заходів для реіндустріалізації Європи. «Сьогодні Європа відновлюється після найтривалішої в своїй історії рецесії, яка підкреслила важливість сильного промислового сектора для забезпечення стійкості економіки», – йдеться в документі. До 2020 року Євросоюз має намір довести частку промисловості у ВВП з 15 до 20%.
Між темпами зростання промислового виробництва і темпами зростання ВВП є прямий взаємозв’язок. Такого висновку дійшла компанія Deloitte в 2013 році, проаналізувавши дані щодо зростання ВВП і промвиробництва в 19 розвинених країнах і країнах, що розвиваються з 2005 по 2010 рік.
Як наголошується в одній із доповідей Всесвітнього економічного форуму, промислове зростання є драйвером економічного зростання незалежно від того, який внесок промисловості в загальний ВВП (чи то 10, чи то 30%).
Ця залежність особливо наочна в країнах, що розвиваються, з високими темпами зростання промвиробництва (Китай, Індія, Сінгапур і т.д.) і, відповідно, високими темпами зростання економіки. Однак і в розвинених країнах (США, Канада, Німеччина і т.д.) низькі темпи зростання промвиробництва, як правило, означають, що і темпи зростання ВВП будуть низькі. Наприклад, у Південній Кореї протягом зазначених шести років середнє зростання промвиробництва становило близько 6% – і економіка зростала приблизно на 4% на рік. Водночас, наприклад, у Канаді промисловість весь цей час демонструвала негативний приріст – і ВВП теж знижувався (в середньому на 2% на рік). У Росії в 2013 році промвиробництво стагнувало (+0,4%), і ВВП, відповідно, збільшився лише на 1,3%.
Причина цієї залежності криється в сильному взаємозв’язку між галузями промисловості, і занепад однієї неминуче призводить до занепаду інших. Якщо деградує автомобілебудування, то деградує лиття і високоточна механічна обробка. А вони також потрібні у виробництві важкої техніки, наукового обладнання, сучасних матеріалів. Тому, якщо якесь виробництво виводиться за кордон, то поступово туди переміщуються і постачальники компонентів.
Більше того, як зазначають експерти, решоринг призводить не тільки до занепаду або навіть загибелі суміжних галузей, але й до того, що країна втрачає потенціал для появи інновацій та розвитку нових галузей в майбутньому. Коли 40 років тому американські компанії почали виводити виробництво електронних пристроїв в Азію, навряд чи хтось очікував, що через деякий час там же опиниться і центр розробки і виробництва найважливіших компонентів майбутніх електронних приладів – акумуляторів. Розміщення виробництв на заводах маловідомих тоді японських компаній в кінцевому підсумку призвело до того, що і НДДКР перемістилися до Японії, а потім до Південної Кореї і Тайваню. Оскільки споживачі вимагали, щоб нові комп’ютери та телефони були все більш легкими, компактними і потужними, потрібні були нові акумулятори. В результаті Азія стала лідером з розробки і виробництва компактних, літій-іонних акумуляторів, що перезаряджаються, які спочатку були придумані в США.
Проте промисловість є не тільки важливим джерелом інновацій та нових робочих місць. Промисловість також вносить величезний внесок у підвищення продуктивності праці, а промислові товари становлять основу експорту всіх країн.
Промислові інноватори
За даними McKinsey, саме на промисловість припадає 89% витрат приватного бізнесу на НДДКР в Німеччині та Південній Кореї. Для Китаю і Японії цей показник становить 87%, для США – 67%, для Мексики – 69%. У Німеччині, США та Японії саме промислові компанії в період з 2007 до 2009 року зареєстрували від 53 до 73% всіх патентів.
Уявлення про те, що промислове виробництво та інновації є прямо протилежними полюсами діяльності – начебто низькооплачувана і низькокваліфікована брудна робота, з одного боку, і високооплачувана розумова праця, з іншого, – помилкове.
НДДКР є важливою частиною процесу інновацій, але це далеко не весь процес. Інновації – це довгий шлях від появи ідеї до її практичної реалізації. Для складної продукції (наприклад, біотехнологічних препаратів, дисплеїв та інших) перехід від НДДКР до власне виробництва – дуже важкий процес. Він вимагає чіткої координації та передачі знань від тих, хто придумав, до тих, хто буде виготовляти. Якщо інженер не розуміє, як облаштоване виробництво, він не зможе нічого розробити.
Дуже часто є потреба в тому, щоб науково-дослідні центри та центри виробництва знаходилися поруч – інженер повинен мати можливість дійти до заводу пішки, а не летіти в іншу країну, щоб вирішити проблему. Тому не буває так, щоб виробництво знаходилося в одній країні, а НДДКР – в іншій. Як тільки «сині комірці» опиняються в Китаї, там же опиняються й «білі комірці», відзначають багато дослідників.
Промвиробництво як драйвер продуктивності праці
За даними McKinsey, з 1995 до 2005 року у 15 європейських країнах і США внесок промисловості в підвищення продуктивності праці становив більше третини – 37%. Він непропорційно великий щодо частки зайнятих у промисловості в загальному обсязі зайнятості (частка зайнятих у промисловості – 16%).
Зростання продуктивності праці завдяки промисловості відбувається як безпосередньо, так і опосередковано. Це можна проілюструвати на прикладі виробництва тракторів. У машинобудуванні продуктивність праці може зрости за рахунок поліпшень в самому процесі виробництва тракторів, а в сільському господарстві – завдяки застосуванню нових, більш продуктивних тракторів. Ще один приклад – система GPS, спочатку розроблена для військової промисловості, зараз широко використовується в літаках, смартфонах і так далі.
Як зазначає професор Прінстонського університету Дені Родрік у статті «Промисловість – основа життєздатної демократії», опублікованій в The Wall Street Journal, в США внаслідок деіндустріалізації частка зайнятих у промисловості впала майже на 5 відсоткових пунктів.
«Це не було б так погано, якби продуктивність праці (і прибуток) у промисловості не була приблизно на 75% вища, ніж у решті економіки. Основна маса нових робочих місць припадає на «соціальні та персональні послуги» – найбільш малопродуктивну сферу. Подібна міграція робочих місць вниз за шкалою продуктивності щороку, починаючи з 1990 року, обходиться США в 0,3% зростання продуктивності. Це близько 1/6 зростання продуктивності в країні за цей період. Звідси і зростання соціальної нерівності. У Великобританії, де занепад промислового виробництва майже вітався, цифри ще більш сумні. З 1990 по 2005 рік частка сектора в загальній зайнятості впала на 7 в.п. Перерозподіл працівників в менш продуктивні сектори обходився британській економіці в 0,5% зростання продуктивності щороку, чверть від загального зростання», – зазначає Дені Родрік.
Від зростання продуктивності праці виграють як прості споживачі, так і компанії. Конкуренція спонукає виробників постійно вдосконалювати продукцію, скорочувати витрати через поліпшення технологій і використання більш дешевих компонентів. У результаті на ринок виходять товари кращої якості за більш низькими цінами.
Робочі місця
У спеціальному комюніке «За європейський промисловий ренесанс» підкреслюється, що розвинена промисловість не тільки служить основою для економічного зростання, але і дозволяє створювати нові робочі місця.
Майже 25% робочих місць в Європі в приватному секторі, передусім висококваліфікованих, створюються промисловими підприємствами. При цьому кожне нове робоче місце в промисловості створює 0,5-2 нових робочих місця в інших секторах.
Промислові товари – основа експорту
За даними McKinsey, в 2010 році промислові товари становили 70% у структурі експорту 28 країн (20 розвинених і 8 країн, що розвиваються).
В умовах глобалізації жодна держава, за винятком хіба що Північної Кореї, не живе виключно тим, що виробляє сама. Потреба в товарах і послугах закривається за рахунок імпорту, який оплачується в іноземній валюті.
Якщо у країни немає розвиненого експорту, вона змушена оплачувати імпортні контракти або з коштів резервних фондів, або купуючи іноземну валюту, що тисне на курс національної валюти (послаблює її). Наявність власного розвиненого експорту дозволяє уникнути цього і сприяє стійкості економіки.
Очевидно, що далеко не все можна експортувати (не експортуєш, наприклад, перукарські послуги). Тому основу експорту становить обмежене коло товарів – насамперед це промислові товари та продукція сільського господарства. При цьому також очевидно, що краще мати диверсифікований, високотехнологічний, а не сировинний експорт, який схильний до різного роду коливань (ціновим шокам, падінню попиту).
Іделія Айзятулова, Вероніка Лісовська, Тигран Мордорян
За матеріалами: Газета.Ru
Поділитися новиною
