За декілька років з Росії втекло $200 млрд приватного капіталу - економічні підсумки дворічного президентства Путіна — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

За декілька років з Росії втекло $200 млрд приватного капіталу - економічні підсумки дворічного президентства Путіна

Світ
2780
Минуло два роки з того дня, як Володимир Путін втретє став президентом Росії. У той час (перше півріччя 2012 р.) російська економіка росла на 4,6% до попереднього року, сьогодні (за підсумками першого кварталу) темп зростання 0,8%. І більшість експертів (включаючи урядових) вважає, що, швидше за все, на російську економіку чекає рецесія; оптимістів, що «ставлять» на прискорення в найближчому майбутньому, стільки ж, скільки охочих поставити на зеро в рулетці.
Тоді вартість бівалютного кошика, до якої Центральний банк фіксує курс рубля, становила 33,7 руб. (середнє значення з середини квітня до середини травня), сьогодні вартість бівалютного кошика утримується біля позначки 42 руб., тобто за два роки рубль втратив чверть своєї вартості, і більшість експертів вважає, що у рубля є всі шанси продовжувати своє зниження.
Середнє значення індексу РТС за той же період становило 1425 пунктів, квітень російський фондовий ринок закінчує на позначці 1150. І це означає, що вартість найякісніших російських активів (а саме вартість блакитних фішок складає цей індекс) за два роки знизилася на 20%. І більшість експертів не готові навіть обговорювати ймовірність повернення цього індексу на висоти дворічної давнини.
З жовтня 2011 р., після заяви Путіна про своє майбутнє повернення в крісло президента країни, з Росії, за даними Банку Росії, втекло $200 млрд приватного капіталу – 10% російського ВВП.
Такі економічні підсумки дворічного президентства Путіна. Доведись оцінювати таку роботу за п’ятибальною системою, тут навіть трійку поставити нема за що. Упевнена пара.
І сам президент, і його оточення схильні в усьому звинувачувати злобливе «зовнішнє оточення», хоча зовнішні фактори економічної кон’юнктури, як мінімум, не погіршились.
У 2012 р. європейська економіка – головний ринок збуту російської сировини – балансувала між рецесією і повномасштабною фінансовою кризою, багато хто пророкував неминучий і швидкий крах єдиної європейської валюти. На рубежі 2011-2012 рр. економіка єврозони ніяк не могла вийти з рецесії. Фінансові зведення з Греції, Іспанії, Португалії за своїм алармізмом нагадували Росію зразка 1998 р., а увага всього фінансового світу була прикута до щомісячних повідомлень МВФ про підсумки чергового візиту місії. В останньому кварталі минулого року всі країни – учасниці єврозони (крім Фінляндії та Ірландії) вийшли на позитивні темпи зростання. Більшість країн – учасниць єврозони здійснили основну роботу щодо нормалізації своїх бюджетів (в останньому огляді світової економіки від МВФ дана оцінка – пройдено 85-90% наміченого шляху). Розмови про розвал зони євро вщухли самі собою, а курс єдиної європейської валюти повільно повзе вгору, відображаючи її зростаючу привабливість.
Економіка США також набирає хід: з 2%-го зростання наприкінці 2011 – початку 2012 р. вона прискорилася до 3,4% на рубежі 2013-2014 рр., безробіття знизилося до рівня осені 2008 р., фондові індекси на 30% перевищують відмітки травня 2012 р. Трохи сповільнила зростання економіка Китаю. Але нам би таке уповільнення – 7,5% річних! Причини уповільнення зрозумілі: по-перше, ефект бази – чим більша економіка, тим важче їй підтримувати колишні темпи зростання; по-друге, структурна перебудова китайської економіки, пов’язана з вичерпанням ресурсу супернизьких питомих трудових витрат (за цим показником і В’єтнам, і Таїланд, і країни Центральної Америки цілком успішно конкурують з Китаєм), і переорієнтація на внутрішнє споживання.
Так, ціни на нафту трохи знизилися – з $115 за барель у квітні-травні 2012 року до нинішніх $109, але (спасибі бюджетному правилу!) поки що це ніяк не позначилося ані на платіжному балансі, ані на державних, ані на корпоративних фінансах. Як і раніше нафтогазові доходи бюджету складають більше 50% всіх доходів, Мінфін в змозі відкладати частину нафтової ренти в резервний фонд, а нафтові компанії і нові активи купують, і дивіденди хороші платять. Одним словом, звинувачувати світову економіку в російських економічних труднощах, звичайно, можна, але аргументи для цього знайти вкрай складно.
Що зробив або чого не зробив Путін
А в чому ж проблема? Що сталося з нашою економікою? Що зробив або чого не зробив Путін за ці два роки, щоб вона так серйозно просіла? А просіла вона серйозно: якби протягом останніх двох років зберігалися темпи зростання першого півріччя 2012-го, то сьогодні економіка була б на 5% більша, до доходів населення додалося б 1,5-1,6 трлн руб., а бюджетна система країни отримала б 1 трлн руб. додаткових доходів. Відповіді на поставлені вище запитання пропоную пошукати… в передвиборній статті кандидата в президенти Росії Володимира Путіна «Про наші економічні задачі», опублікованій 30 січня 2012 р. у «Відомостях».
У цій статті (за спірності низки її положень, наприклад твердження про неминучу ефективність держкорпорацій) досить точно відзначені основні слабкості російської економіки: низька конкуренція, серйозне технологічне відставання, завищена роль держави, сильна залежність від кон’юнктури світових ринків сировини, низький рівень інвестицій, високий рівень відтоку капіталу. Більш того, якщо статтю «осушити» до рівня «технологічних завдань», то під більшістю з них я й сьогодні готовий поставити свій підпис. Прочитайте хоча б ось цей фрагмент: «Діловий клімат в країні, її привабливість для довгострокового вмісту капіталів все ще є незадовільні. Головна проблема – брак прозорості та підконтрольності суспільству в роботі представників держави… Якщо називати речі своїми іменами, йдеться про системну корупцію… І рішення тут лежить не в площині економічної політики. Ми повинні змінити саму державу, виконавчу і судову владу в Росії».
Тільки от в житті виявилося все по-іншому: обіцяв бізнесу кандидат у президенти одне – а робив прямо протилежне. Тут, у статті, він пише: «Необхідно збільшити розмір внутрішнього ринку <…> ми перейшли <…> від заяви намірів – до реальної інтеграції <…> сформовані Митний союз, ЄЕП, зона вільної торгівлі СНД <…> Росія послідовно намагається створити єдиний ринок зі своїми сусідами. Ринок, де проникнення товарів і послуг не зустрічало б жодних перешкод, не стикалося б з невизначеністю умов». Мабуть, саме з цією метою Росією в 2013 р. було розпочато «італійський страйк» митників на російсько-українському кордоні, з цією ж метою було приєднано Крим і всіляко підтримуються напівбандитські збройні виступи в Східній Україні.
«Вважаю за можливе до 2016 р. знизити частку участі держави в деяких сировинних і завершити процес виходу з капіталу великих несировинних компаній, які не відносяться до природних монополій і оборонного комплексу, – пише Путін і продовжує: – Слід також скорочувати присутність найбільших підприємств і банків з домінуючою участю держави, а також природних монополій, включаючи “Газпром”, в капіталі інших господарюючих суб’єктів <…> Потрібно обмежити придбання держкомпаніями нових активів в Росії». Не буду говорити про поглинання ТНК-ВР «Роснефтью» – зрештою, майже у всіх країнах, що розвиваються і навіть у розвинутій Норвегії ресурси вуглеводнів належать держкомпаніям. Не буду говорити навіть і про те, що жодна держкомпанія поки що не пішла на зниження частки держави – ​​адже обіцяно це до 2016-го. Але ось про що не можна не сказати – так це про зворотній процес, про триваючу повзучу націоналізацію. Вже навесні 2012-го, одразу ж після перемоги кандидата Путіна на виборах, банк ВТБ поглинає Банк Москви.
Та так, що після цього бюджет терміново повинен подарувати ВТБ більш ніж 200 млрд руб. У 2013 р. той же банк купує оператора мобільного зв’язку Теле2, того самого, якому держава протягом багатьох років не надавала ані ліцензію на роботу в Московському регіоні, ані ліцензії на роботу в стандартах 3G і 4G. Зате після витіснення іноземного інвестора з цієї компанії отримання таких ліцензій вже анонсовано. У 2014-му той же банк викуповує в уряду Москви 100% найбільшого російського тепличного господарства ВАТ «Агрокомбінат «Південний» і ВАТ «Готельна компанія», яке володіє 12 готелями рівня «2-4 зірки» в Москві. Держкорпорація «Ростех», яка, судячи за своєю назвою, мала б займатися новітніми технологіями та інноваціями, йде у видобуток міді і рідкоземельних металів.
Читаємо Путіна далі: «Для РАН, провідних дослідницьких університетів та державних наукових центрів необхідно затвердити десятирічні програми фундаментальних і пошукових досліджень, які (програми) потрібно буде захищати, а по ходу їх виконання – регулярно звітувати, але не перед чиновниками Міносвіти – перед платниками податків та науковим співтовариством із залученням авторитетних міжнародних фахівців». Що сталося з реформою РАН – ми добре пам’ятаємо. Академіків одночасно зламали через коліно, позбавили автономії і змусили звітувати саме перед чиновниками.
Путін пише в статті і про необхідність розвитку інфраструктури, в першу чергу дорожньої мережі: «Доведеться різко підвищити ефективність витрат. Будувати не дорожче, аніж наші сусіди. Для цього ми готові проводити міжнародні конкурси, широко залучати в якості операторів і підрядників видні зарубіжні компанії». Я бродив по сайту «Автодору», намагаючись знайти сліди «видних зарубіжних компаній», і знайшов одне: буквально кілька днів тому французька Vinci у партнерстві з державним банком ВТБ отримала контракт на будівництво ділянки траси Москва – Петербург. А ось слідів одного з хороших знайомих російського президента – Аркадія Ротенберга, що є співвласником компанії ВАТ «Мостотрест» знайшов чимало. У листопаді 2013 р. ця компанія підписала контракт на будівництво шостої ділянки (334-543-й км) швидкісної автомобільної дороги М11 «Москва – Санкт-Петербург». Її єдиним конкурентом була УСК «Міст» Геннадія Тимченка. У вересні того ж 2013 року дочірня компанія «Мостотрест» ТОВ «Трансстроймеханизация» виграло конкурс на будівництво, утримання, ремонт, капітальний ремонт ділянки автомобільної дороги М4 «Дон» (517-544-й км). А ще «Мостотрест» виграв будівництво ділянки на трасі Владивосток – Знахідка – порт Східний. А вже про те, що ця компанія взяла участь в будівництві сочинських доріг, і говорити якось ніяково – як же без неї?
«Потрібні програми залучення в інвестиції коштів населення – через пенсійні та довірчі фонди, фонди колективного інвестування <…> Вводити державні механізми забезпечення збереження і навіть прибутковості накопичувальних пенсійних рахунків» – це теж Путін. На практиці проведена пенсійна реформа, в рамках якої (залишаю осторонь соціальний аспект – розмір пенсій і введення бальної системи) у громадян нашої країни конфісковані їхні пенсійні накопичення в сумі 240 млрд руб. (а з урахуванням накопиченого доходу за 5%-ї прибутковості ця сума перевищує 500 млрд руб. на 20-річному горизонті). Перетворення пенсійних фондів в акціонерні суспільства явилося приводом для того, щоб позбавити їх належних для передачі їм в управління пенсійних накопичень іще за два роки.
Путін у статті закликає: «Демонтувати обвинувальну в’язку правоохоронних, слідчих, прокурорських і суддівських органів». Довіра громадян і бізнесу до держави і судової влади в країні будується на основі судової практики. І не тільки особистої. І не тільки з економічних справ. Будь-який громадянин або бізнесмен, який прочитав цю статтю і замислився над тим, що в ній написано, робить абсолютно правильні і однозначні висновки, спостерігаючи за «болотною справою», в якій «обвинувальна зв’язка» працювала як годинник, відкидаючи будь-які аргументи і докази захисту, називаючи чорне білим і навпаки, трактуючи всі протиріччя в показаннях свідків звинувачення на користь обвинувачення. Суддя в цій справі проявляла нелюдську жорстокість до підсудних, позбавляючи їх, людей, який ще не визнали винними, права на нормальний сон, харчування та охорону здоров’я.
«Виключити з кримінального законодавства всі рудименти радянської правосвідомості, всі зачіпки, які дозволяють робити з господарського спору кримінальну справу на одного з учасників», – пише далі Путін. А тепер згадайте кримінальні справи Олексія Навального («Кировлес» і «Пошта Росії»), суть звинувачень яких зводиться до того, що заробляти прибуток від економічної діяльності – саме по собі кримінальний злочин. Більш того, за вироком у справі «Кировлеса», не тільки заробляти прибуток заборонено (за це постраждав Петро Офіцеров). Кримінальним злочином є навіть розмова по телефону про справи бізнесу з тими, хто хоче заробляти прибуток. Хоча бізнес цей полягає не у фактичній монополії на експорт російської нафти, яка була дарована одному трейдеру, який належав знайомому російського президента, обороти і прибутки якого обчислювалися десятками мільярдів доларів, а в продажу низькосортних пиломатеріалів на конкурентному ринку з оборотом в півмільйона доларів за півроку.
Є час для роботи над помилками
Я не знаю, що думає Путін про економіку, про поточні економічні проблеми, про причини їх виникнення і способи вирішення. Але лише за два роки він своїми діями (а для політика неприйняття рішень – теж дія) радикально змінив економічну траєкторію Росії. І для мене причина цього очевидна – визнаючи (принаймні на словах) основні шляхи вирішення накопичених проблем, за ці два роки Путін в кращому випадку не зробив нічого з того, що обіцяв. У гіршому – зробив прямо протилежне.
Попереду у нього ще чотири роки перебування в Кремлі. А потім, цілком імовірно, ще шість років. В принципі, достатньо часу і для того, щоб виправити ситуацію, спираючись на самим же собою озвучені рецепти. А то ж так і доведеться увійти в історію двієчником з економіки…
Сергій Алексашенко
За матеріалами:
Відомості
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас