2753
Чи потрібна Донбасу федералізація?
— Казна та Політика
Необхідність федералізації України, про яку стільки говорять оратори на проросійських мітингах в Донецьку, вже багатьма сприймається в донецькому регіоні, як непорушна істина. За ученням одного талановитого німецького пропагандиста – брехня, повторена багато разів, стає правдою. З розмовами про федералізацію в Донецьку практично та ж історія. Твердження про необхідність зміни Конституції лунало так часто, що населенням Донбасу практично не заперечується. При цьому люди розуміють під федералізацією що завгодно – від автономії до повної незалежності Донецького регіону.
Що ж насправді пропонується Донбасу під соусом федералізації? І чи допоможе регіону реальна автономія, якщо раптом такої вдасться домогтися силам, охочим реалізувати цей сценарій?
Цілком очевидно, що ніякої єдиної думки з приводу того, які права та повноваження необхідно вимагати на гіпотетичному референдумі для Донбасу, немає навіть серед тих, хто вимагає цього референдуму. А це означає, що пропонують нам у даний момент, по суті, кота в мішку.
Одні обгрунтовують необхідність федералізації економічними причинами. Наприклад, секретар Донецької міськради Сергій Богачов регулярно говорить про принципи «бюджетного федералізму», і наполягає на тому, що регіони повинні розпоряджатися власними бюджетними коштами на свій розсуд. Іншими словами, ніхто не повинен нікого годувати – що заробив, те твоє. Інші стверджують, що федералізація необхідна для більшої національно-культурної та політичної автономії, щоб вчитися за власною шкільною програмою, самостійно обирати губернатора, заповнювати документи тільки російською мовою, і взагалі максимально відокремитися від Києва. Треті і зовсім впевнені, що федералізація фактично евфемізм слова «відділення», і переконані, що таким чином Донбас зможе вийти зі складу України.
Що ж нам насправді дасть федералізація?
Відповісти на це запитання зараз дійсно дуже важливо. Щоб не вийшло, як у Криму, де всі хотіли до Росії, але коли виявили, що курортного сезону більше не буде, а в магазинах почалися перебої з продуктами, повертатися назад було вже пізно. Скасувати федералізацію після того, як Україна до неї перейде, буде вже практично неможливо.
Давайте уявимо, що на карті України з’явилася та сама Донецька республіка, бутафорські прапори якої зараз тягають на проросійських мітингах зухвалого вигляду чоловіки і жінки. Автономія, що включає в себе Донецьку і Луганську області. Яким чином зміниться рівень життя в цьому регіоні?
Багато років жителям Донецької області вселяли, що Донбас годує ледь не всю країну, і якщо раптом відокремиться від України, то заживе на широку ногу. Однак, якщо людей обдурити можна, то економіку, на жаль, не можна – вона популістам не підкоряється. А безпристрасні цифри говорять якраз про те, що Донбас не тільки нікого не годує, а й отримує з бюджету більше, ніж віддає. Днями губернатор Донецької області Сергій Тарута гранично просто розставив крапки над “i” в цій давній болючій темі.
«Ми можемо дуже багато виготовляти, але при цьому не отримувати прибутку. Якщо брати по «Індустріальному Союзу Донбасу», то у нас обсяг виробництва і валового продукту дуже великий, але ми не генеруємо прибуток», – розповів він.
Таким чином, велика концентрація промисловості в Донецькому регіоні аж ніяк не означає його економічну міць. Швидше навпаки. Десятки збиткових вугільних шахт і напівмертвих підприємств, що роками перебувають на стадії ліквідації, в актив області записувати ніяк не можна – скоріше, це наше прокляття. За всі роки незалежності в шахтарських містах і селищах так і не було створено жодної альтернативи вмираючій вугільній галузі. І федералізація тут вже не допоможе. Навряд чи хтось захоче вкладати гроші в селища, де живуть в основному пенсіонери, а вся комунальна інфраструктура розсипалася на порох.
Зрозуміло, в Донецькій області є декілька міст, стабільно працюючих в плюс – Маріуполь, Краматорськ, Донецьк, Артемівськ. Для них бюджетний федералізм безсумнівно цікавий. Він дійсно допоможе залишати у себе зароблені кошти і вкладати їх у розвиток міської інфраструктури. Але яким чином федералізація може допомогти Костянтинівці, Дебальцеву, Зоринську, Брянці, Кіровську або Сніжному, де майже не залишилося ніяких виробництв? Які гроші хочуть зберегти ці міста, якщо самі не можуть обійтися без дотацій? Їм потрібна не федералізація, а нові бюджетоутворюючі підприємства, але як раз їх ніхто не обіцяє.
Цілком очевидно, що скасування бюджетних дотацій призведе шахтарські мономіста до загибелі, і тому бюджетна незалежність для таких міст-інвалідів є утопією. У будь-якому випадку їм доведеться жити за чийсь рахунок. Хто буде їх годувати? Та все ті ж Маріуполь і Донецьк, які зараз заробляють більше, ніж витрачають. Але в цьому випадку виникає питання, навіщо жителям цих міст-донорів така федералізація? Особисто мені, як донеччанину, без різниці кому віддавати гроші – Жмеринці або Дзержинську. Якщо я все одно не зможу залишити їх у себе, то навіщо взагалі міняти конституцію і заварювати всю цю довгу і дорогу федеральну тяганину?
І справа не тільки в цьому. Найбільша проблема полягає в тому, ким і з якою метою затівається федералізація в Україні. Будь авторами проекту чесні та ідейні політики, не замазані в корупційних схемах, до ідеї федеративного устрою ще можна було б поставитися серйозно. Але коли про необхідність розширення прав регіонів говорять такі персонажі, як Єфремов, Добкін, Бойко та інші любителі нафтових вишок і багатомільйонних відкатів на держзакупівлі, справжні цілі кампанії не залишають жодних сумнівів.
Навіть зганьблений на весь світ власник золотого батона з Росії твердить нам про федералізацію, хоча всього декілька місяців тому і чути про це не хотів. При Януковичі на сході України не було і думки про сепаратизм. Ніщо не заважало панам із ПР запустити механізм федералізації країни в 2011 або 2012 році, коли вони були на піку своєї могутності, але тоді запиту на такі зміни просто не існувало. Народу було все одно, а чиновникам наживатися на держзамовленнях можна було і без всякої федералізації. Тепер же постало цілком зрозуміле всім завдання – дістати контроль хоча б над частиною української держави. Утворити у складі України кримінальний анклав, куди могли б з’їхатися всі збиті льотчики з минулого уряду, що довів Україну до соціального вибуху і економічного краху.
Для чого це потрібно регіоналам – зрозуміло. Загадка полягає в тому, для чого це потрібно нам – простим жителям Донбасу. Для чого нам перетворювати свій регіон у відстійник злодійкуватих комсомольців, колишніх бандитів і шахраїв, що вже довели свою нездатність толково рулити економікою? Навіщо нам консервувати на своїй території старі порядки, якщо вони нікого не зробили щасливішими і багатшими?
Цілком очевидно, що федералізація жодним чином не зробить нас успішнішими, якщо в регіоні збережеться корупція та неефективна економічна модель. Партія регіонів належних висновків зі свого краху не зробила. Економічних прорахунків не визнає, помилок не бачить. Головні партійні меседжі – як і раніше голий популізм, за яким не стоять жодні реальні рецепти з порятунку ситуації в країні. Розповіді про «автобуси з бандерівцями» – це звичайно весело, але ними ситий не будеш. Особливо, якщо оповідачі будуть під шумок обдирати місцевий бюджет.
Мовні утиски російськомовного населення в якості аргументу за федералізацію годяться хіба що для зовсім вже темних і легко навіюваних громадян. Очевидно, що жодних утисків російськомовних жителів в Донецьку і Луганську немає. «Правий сектор» в Донбас ні на яких автобусах не приїде. Наступу на російську культуру не передбачається. А платити збільшенням бюрократичного апарату за невиразні регіональні статуси російської мови, прописані в якомусь папірці осудні люди явно не готові. Адже федерація – це не просто інші закони. Це ще й регіональні уряди і міністерства, друга палата парламенту і ціла армія нових чиновників, без яких раніше вдавалося чудово обходитися. Чим годувати цю орду бюрократів бідній країні?
Скільки б не намагалися навіяти нам необхідність федералізації пасажири Титаніка під назвою Партія регіонів, переконливої картинки не виходить. Головні проблеми України, через які наша країна зараз опинилася в такому скрутному становищі – погані закони, корупція, відсутність соціальних ліфтів, телефонне право – таким чином усунути не вдасться. Навпаки, консервація злегка видозміненого режиму Януковича на сході України тільки посилить відставання регіону, а також загальмує розвиток всієї країни. Втім, є підозра, що справжнім авторам проекту «федералізація України» саме це і потрібно.
А нам?
Станіслав Кметь
За матеріалами: ОстроВ
Поділитися новиною
