1754
Дешево і сердито
— Енергетика
Чи можна «поставити Росію на місце», обваливши світові ціни на нафту? Насправді куди важливіше питання, чи варто взагалі затівати таку гру.
Чим закінчиться для Росії та світу анексія Криму, не береться передбачити ніхто – Кремль, власне, значною мірою якраз на подібну невизначеність і розгубленість розраховував. Україні, щоправда, однозначно дали зрозуміти, що пряме військове втручання Заходу виключене. Але і закрити очі на одностороннє перекроювання кордонів в центрі Європи у Заходу не вийде. Тому в переліку засобів, які можуть бути застосовані до Росії, неминуче спливає «енергетична зброа».
Суть такого впливу досить нехитра: якщо значно опустити світові ціни на нафту, залежна від експорту енергоносіїв Росія опиниться в дуже скрутному становищі. Теза про те, що падіння ціни нижче $90 за барель (останнього тиждня коливається в межах $105-107), підірве російську економіку, загалом, не позбавлена сенсу. У російський бюджет дійсно закладена ціна $93 за барель, і частка нафтогазових доходів федерального бюджету РФ в 2013 році дійсно становила 46%.
Прихильники ідеї покарати Росію нафтодоларом не забудуть послатися на історичний досвід: всім відомо, що у 80-ті роки саме різке зниження ціни на нафту, ініційоване США і підтримане Саудівською Аравією, стало однією з причин краху радянської економіки. Чому б не повторити?
Ціновий обвал 80-х
Фабула цієї історії така: в 1979 році СРСР вторгається в Афганістан, Захід змушений реагувати – і до 1981 року ЦРУ підготувало президенту США Рональду Рейгану «план NSDD» (National Security Decision Directives), спрямований на дестабілізацію радянської системи – той іще фетиш для любителів «теорії змови». Окремим пунктом була прописана співпраця США з Саудівською Аравією для зниження цін на нафту. За підрахунками аналітиків ЦРУ, від зниження ціни на нафту на світовому ринку всього лише на $1 СРСР втрачав від $500 млн. до $1 млрд. на рік.
Від ідеї до втілення, втім, пройшли роки. Лише у вересні 1985 року Саудівська Аравія оголосила, що не готова надалі скорочувати видобуток нафти і нарощуватиме її виробництво. Видобуток нафти в СА збільшився більш ніж втричі, що радикально змінило ситуацію на світовому ринку. Нафтовидобувні країни включилися в змагання, хто швидше знизить ціни, щоб зберегти свою частку продажів. У 1986 році ціни в якийсь момент знижуються до безпрецедентно низького рівня: менше $10 за барель.
Для Радянського Союзу наслідки стрибка цін виявилися досить відчутними. За підрахунками голови Радміну СРСР Миколи Рижкова, радянська економіка в 1986-му недорахувалася $8 млрд. Американські аналітики оцінили втрати у $13 млрд.
Низькі ціни утримувалися аж до вторгнення Іраку в Кувейт у 1990-му, але після розгрому Саддама Хусейна впали знову, поки не досягли мінімуму в 1998-му ($11 за барель).
Втім, пов’язувати крах соціалістичної економіки з одним лише падінням цін на нафту – абсолютно непростиме спрощення. І що ще важливіше: ті, хто, згадуючи про ціновий стрибок середини 80-х, намагається приміряти його до дня сьогоднішнього, забувають про історичний контекст.
Гра з нульовою сумою
Перша половина вісімдесятих – найсерйозніший виток протистояння антагоністичних світових систем з часів Карибської кризи. США і СРСР діють у рамках логіки біполярного світу. У грубому наближенні це виглядає як гра з нульовою сумою: ступінь ураження одного з гравців дорівнює ступеню виграшу іншого. При цьому нейтральні гравці змушені обирати в рамках жорсткої дихотомії: комунізм проти капіталізму, вільний світ проти тоталітарного, Вашингтон проти Москви. Тобто відбувалося примусове спрощення міжнародної політики. Не обходилося при цьому і без абсурду.
Саудівській Аравії теж доводилося обирати, на чийому боці виступити. Хоча з точки зору салафітів однаково огидні і радянські атеїсти, і розбещені ліберали, а найбільшим ворогом взагалі вважається Іран, населений одновірцями, але шиїтського толку.
Проте в рамках біполярної логіки Ер-Ріяд виступав союзником Вашингтона, і не в останню чергу тому, що його агресивним сусідом був соціаліст-баасовець Хусейн, а найбільш небезпечним супротивником – Іран, де до влади прийшов аятолла Хомейні. Парадоксально, що саме в цей час Штати були готові таємно забезпечувати зброєю Іран, що не укладається в біполярну логіку, тільки через те, що він воював з підтримуваним Москвою Іраком.
Це, до речі, теж важливий фактор: в регіоні в 1980-м розгорілася ірано-іракська війна, що дуже швидко перетворилася на бійню на виснаження. За цих умов падіння цін на нафту вимотувало супротивників іще більше, що було на руку Саудівської Аравії.
Рівняння з десятком невідомих
Аргументи, які були цілком виправдані в контексті існування біполярного світу, навряд чи можуть бути використані сьогодні. Як про це не пропускає нагоди нагадувати Володимир Путін, світ дійсно став багатополярним.
Складність не лише в тому, що і США, і ЄС, і окремі європейські держави, і Китай, і Росія, і країни ісламу в своїх діях змушені враховувати реакцію всіх полюсів впливу. Міжнародні відносини тепер розглядаються як гра з ненульовою сумою. Від протистояння двох гравців в програші можуть опинитися і вони самі, і третя сторона, а у виграші, причому непропорційному, – четвертий учасник.
Щодо ситуації, в якій США, діючи проти Росії, переконують Саудівську Аравію посприяти зниженню цін на нафту – вона вже не виглядає настільки спрощеною, як тридцять років тому.
По-перше, змінилася сама Саудівська Аравія. Це – далеко не настільки нечувано багата держава, якою її через незнання прийнято вважати. Населення СА зростає в арифметичній прогресії, причому трудові мігранти становлять приблизно п’яту її частину. При цьому ВВП на душу населення (за ПКС) практично не змінюється вже четверте десятиліття – на відміну від постійно зростаючих державних витрат. Тож не факт, що зниження цін на нафту не призведе до соціально-економічних негараздів. Протести в сусідньому Бахрейні були досить жорстоко придушені армією СА – тільки б хвилювання не поширилися далі Аравійським півостровом.
По-друге, хоч СА і залишається союзником США, їх відносини дуже далекі від безхмарних. У Вашингтона накопичилися питання до Ер-Ріяду з приводу фінансування терористичних угруповань. У свою чергу, династія Саудів незадоволена і занадто, з їх точки зору, м’якою позицією Обами щодо сирійського президента Башара Асада, і потеплінням відносин з Іраном, і розбіжностями щодо ситуації в Єгипті.
Іран – особливо болюча тема для СА. Поки діяв режим санкцій проти «ядерного Тегерана», саудити перехопили ринки збуту у одвічних супротивників, у тому числі в Китаї, – після скасування санкцій конкуренція відновиться з новою силою. Якщо США спробують стимулювати падіння цін на нафту за рахунок різкого збільшення іранського експорту, відносини між союзниками дуже зіпсуються.
Безумовно, Штати і – ширше – Захід принципово можуть переконати Саудівську Аравію посприяти значному здешевленню нафти. Проблема в тому, що використовувати для цього аргументацію епохи холодної війни («хто не з нами – той проти нас») вже не вийде, доведеться діяти довше, тонше і з набагато більшими витратами. Та й передбачити, якими будуть наслідки і для самої Аравії, і для інших країн регіону й світу тепер набагато складніше.
Єгор Стружкін
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
