2584
Україна - не Росія: топ-5 відмінностей між двома моделями економік
— Казна та Політика
Україна і Росія вийшли з однієї держави, маючи спільну історію, спільну політичну модель управління і тісні господарські зв’язки. Однак за більш ніж два десятиліття самостійного життя економіки двох країн змінилися досить суттєво. Відмінності ці настільки значні, що навіть гіпотетичне об’єднання економік в рамках будь-яких інтеграційних ініціатив на принципах партнерства та рівності здається практично неможливим.
Подібне злиття призвело б не до розширення ринку збуту, а до посилення конкуренції на внутрішніх ринках, яку не змогли б виграти українські виробники. Можливо, саме тому навіть найбільш проросійські уряди України дуже обережно ставилися до інтеграційних ініціатив Кремля.
Ми не зупинялися на схожості в менталітеті і принципах ведення бізнесу, також наші країни не мають принципової різниці в корупційній сфері. Forbes постарався розібратися, чому ж так разюче відрізняються економіки двох країн.
Автаркія проти відкритості
РФ практично одразу ж після розвалу СРСР почала активно розвивати програми імпортозаміщення, намагаючись створити повністю замкнуті виробничі цикли на своїй території. Навіть на шкоду якості і ціні виробленої продукції Росія завжди відмовлялася від кооперації з Україною, намагаючись налагодити виробництво продукції, якої бракує, на своїй території.
Показовим прикладом є труби великого діаметру, на яких спеціалізується Харцизький трубний завод. Незважаючи на високу якість і низьку ціну українських труб, РФ прийняла рішення побудувати власні потужності з їх виробництва. З економічної точки зору таке рішення було повним абсурдом, оскільки витрати на налагодження виробництва перевищили витрати РФ на щорічну закупівлю труб в Україні в кілька десятків разів, однак це було справою принципу.
Аналогічна ситуація спостерігається і з авіаційними двигунами. Україна випускає одні з найсучасніших авіадвигунів у світі, які також тривалий час використовувалися в російському авіабудуванні. Однак РФ знову ж таки вливає колосальні бюджетні гроші на те, щоб створити своє виробництво і не закуповувати цю продукцію в Україні.
Україна ж сформувала відкриту модель економіки. Знявши більшість торгових бар’єрів для імпортної продукції, країна позбулася значної частини свого промислового комплексу, проте українські споживачі отримали більш широкий вибір якісних і недорогих товарів.
Якщо якась продукція українського виробництва присутня на ринку, це означає, що вона конкурентоспроможна порівняно з імпортними аналогами. Українська економіка має більш стійку основу для розвитку, однак це можливо тільки за умов демократичного розвитку Центрально-Східної Європи та партнерства держав. За умов війни та агресії з боку сусідів відкрита економіка стає дуже вразливою.
Жорсткий авторитаризм проти ринкового хаосу
Російська економіка політично й адміністративно залежна від керівництва держави. Завдяки системі неформальних відносин Кремль керує не тільки олігархічними фінансово-промисловими групами, а й навіть середніми приватними компаніями.
Показово, що цього року більшість російських підприємств через ворожу позицію Кремля до української влади одночасно зняли свої замовлення з українських підприємств. Такий авторитаризм дозволяє ефективно вирішувати геополітичні завдання, проте він деформує ринок і обмежує його вплив на економіку.
У свою чергу Україна не змогла вибудувати командну систему управління економікою. Щоправда, до кінця їй не вдалося вибудувати і ринкову модель. По суті, нинішня економіка України нагадує дикий капіталізм кінця ХІХ століття в західних країнах. Тут свобода дій настільки широка, що часто переходить у свавілля.
Якщо в російській системі координат іноземним інвесторам ще можна якось зорієнтуватися в силу того, що там діють хоч якісь правила, то в Україні економічні процеси абсолютно непрогнозовані і неконтрольовані. У таких умовах розвивати бізнес для іноземних інвесторів дуже складно, тому не дивно, що в більшості випадків вони роблять вибір на користь РФ.
Надмірність і бідність
Якщо російська економіка – це надлишок фінансових ресурсів, які уряд країни в прямому сенсі слова не знає куди дівати, то українська економіка – це хронічний дефіцит грошей і кредитів. До слова, і перше, і друге не є сприятливим фактором для економіки. У РФ надлишок фінансових ресурсів призводить до того, що доступ до розподілу ресурсів стабілізаційного фонду став ключовою метою середнього та великого бізнесу.
Йому не хочеться витрачати час, сили і ресурси на оптимізацію виробництва, впровадження економічних технологій, якщо є можливість отримати фінансову підтримку держави. Це обумовлює зміну напрямку діяльності підприємливих людей. Замість того щоб будувати заводи і розвивати бізнес, вони все більше орієнтовані на отримання доступу до бюджетного фінансування, оскільки це стає куди більш окупними інвестиціями.
В Україні кардинально інша ситуація. Дефіцит фінансових ресурсів призводить до того, що підприємства не мають коштів для розвитку. З одного боку, це стимулює їх власників оптимізувати діяльність, але з іншого – така раціоналізація найчастіше зводиться до скорочення виробництва.
Однак приплив фінансових ресурсів здатний надати суттєвий поштовх для розвитку української економіки. Невипадково найвищі темпи економічного розвитку спостерігалися в той період, коли в Україну зайшли іноземні банки, що запропонували довгі й дешеві гроші.
Як би не було парадоксально, українська економіка має більший потенціал для зростання. Бідність завжди мобілізує заробляти додаткові гроші, а отже, більше працювати і розвиватися, тоді як надлишок легких грошей розслабляє.
Якщо Україна отримає додаткові фінансові ресурси, її економіка зможе показувати високе зростання. Російський господарський комплекс може демонструвати високі темпи зростання тільки за умов високих цін на нафту і газ. Падіння вартості вуглеводнів моментально призведе до стагнації.
Різні рівні економічної деградації
Російська економіка так і не змогла зробити якісний ривок. Основа сучасної російської економіки – це торгівля національним багатством, тобто природними ресурсами. Нафта, газ, ліс, метал, нікель, титан, руда, вугілля, алюміній – це найбільш відомі товари російського виробництва на міжнародних ринках.
Більшість високотехнологічних галузей є дотаційними. Деяким підприємствам уряд безпосередньо надає дотації, іншим – пільгові кредити, для третіх – очищає ринок від іноземних конкурентів. Показово, що за ВВП на душу населення Росія поступається Польщі, Словаччині, Латвії, Естонії та іншим країнам, які не володіють природно-ресурсним потенціалом. Однак сировинні галузі російської економіки служать джерелом колосальних доходів, з яких можна фінансувати модернізацію економічних процесів. Цей процес відбувається досить складно, однак прогрес таки є.
Українська економіка знаходиться у найгіршому стані. Її основу також складає експорт сировини і напівфабрикатів, однак ці галузі не тільки не здатні стати джерелом формування фінансових ресурсів, вони самі є дотаційними. Це може розвінчати міф про вигідність економічної інтеграції України і РФ. Росія не стане дотувати українські підприємства, оскільки вони є прямими конкурентами її внутрішніх виробників.
Також очевидно, що українська продукція не буде користуватися попитом на її ринках. РФ сама може забезпечити металом і вугіллям, яких у неї і так в надлишку. Те, що потрібно Росії, в Україні практично не виготовляється. При цьому РФ постійно має намір звузити частку українського імпорту.
Якість бізнес-еліти
Експерти, які добре розбираються в структурі сучасної російської економіки, підтвердять той факт, що модернізацію підприємств великі російські ФПГ здійснюють не за свої, а переважно за бюджетні гроші, які доходять до них у формі кредитів або держзамовлень.
Російські олігархи не хочуть робити бізнес, вони хочуть отримувати легкі гроші і виводити їх за кордон. Якщо в Україні олігархи і чиновники б’ються за прибуткові підприємства (бажаючи ними управляти), то в РФ – за право добувати і експортувати природні ресурси, по суті, розпродавати національне багатство. З цього можна зробити висновок: російські олігархи мають багато грошей, але не хочуть нічого робити, а українська бізнес-еліта, навпаки, схильна до продуктивної економічної діяльності, однак не має грошей.
Можливо, якщо в Україну спрямувати фінансові потоки, то економіка країни вийшла б на стійку позитивну траєкторію. На це все ще залишається надія, тоді як відносно російської бізнес-еліти вже практично немає ніяких сумнівів в тому, що вона не впорається з економічними викликами, коли впадуть ціни на природні ресурси.
Віталій Кравченко
За матеріалами: Forbes.ua
Поділитися новиною
