Звернувши з грузинського шляху: який закон про окуповані території опиниться в Раді в понеділок? — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

Звернувши з грузинського шляху: який закон про окуповані території опиниться в Раді в понеділок?

Казна та Політика
6246
Хоча думки експертного середовища про необхідність приймати закон про окупацію Криму розділилися (у ЗМІ раз по раз звучать коментарі про те, що з цим законом поспішати не треба), зупинити його прийняття навряд чи хтось в силах. На користь такого документа публічно висловлюються Мін’юст, МЗС і лідери парламентської більшості. Міжфракційна робоча група вже видала “на-гора” компромісний законопроект, пообіцявши знову доопрацювати його до понеділка. Тож на наступному пленарному тижні закон про окупацію Криму, швидше за все, стане реальністю.
Схоже, що це документ пізніше ще доведеться змінювати. І до прийняття, і після, – коли влада усвідомить деякі проблеми, створювані законом.
Але головну загрозу, схоже, вдалося запобігти. У середині березня була небезпека, що закон зведеться до банальної помсти Росії та кримчанам. Тоді депутати Сергій Соболєв та Олег Ляшко зареєстрували у ВР два проекти, які виявилися майже дослівним перекладом грузинського закону “про окуповані території”.
При цьому Соболєв хоча б перекладав актуальний закон, трохи підправив його під українську специфіку, а Ляшко примудрився знайти в інтернеті стару версію від 2008 року, яку самі грузини пізніше визнали занадто жорсткою і нечіткою в формулюваннях, у зв’язку з чим двічі вносили до неї зміни.
Можливо, на хвилі ура-патріотизму жорсткі санкції щодо Криму і кримчан виглядають логічно, але в довгій перспективі така гра лише зашкодить Україні. Адже якщо ми хочемо коли-небудь повернути Крим до складу України не тільки де-юре, але і де-факто, Рада зобов’язана шукати баланс. Крім заборон і заходів впливу, пов’язаних з окупацією Криму, мають бути створені умови для інтеграції кримчан з материковою Україною.
А для цього треба вивчити помилки інших країн, постраждалих від проросійського сепаратизму – насамперед, Грузії та Молдови.
І вже точно не можна наосліп копіювати досвід Грузії, де біля витоків проблеми лежить етнічний конфлікт, де війна з Росією була справжньою, де прірва між основною частиною країни і населенням окупованих територій незрівнянно глибше, ніж між Кримом і материковою Україною.
Для чого потрібен закон про окупацію?
Варто відзначити, що такий закон є далеко не у всіх країнах, що зіткнулися із зовнішньою агресією і сепаратизмом. По суті, грузинський закон про окупацію є унікальним у своєму роді, він розроблявся з нуля, а не на базі практики якоїсь іншої держави.
У Молдові, яка ще на початку 90-х втратила контроль над Придністров’ям, такого закону немає. Лише в 2005 році Кишинів прийняв базовий закон “Про особливий правовий статус населених пунктів лівобережжя Дністра”, але він жодним чином не схожий на грузинський – у ньому не йдеться про санкції на адресу громадян або бізнесу. Такого закону немає навіть в Азербайджані (щодо Нагірного Карабаху, окупованого Вірменією). Влада Баку торік активно обговорювала можливість прийняття аналога грузинського закону, але ініціатива зійшла нанівець.
Проте, в Україні такий закон просто необхідно прийняти. Причому – не затягуючи. Причин тут декілька.
На відміну від Азербайджану, де після війни за Нагорний Карабах кордон з окупованими територіями наглухо закритий, дороги між Кримом і материкової України діють і будуть діяти.
Водночас для України вкрай важливо контролювати пасажиро- і вантажопотік. Адже на Перекопі і Чонгарі де-факто проходить наш кордон з економічним простором Росії. А значить, там – і від цього нікуди не дінешся – потрібно проводити паспортний і митний контроль.
Але при цьому де-юре Крим залишається українським. А між двома суб’єктами української держави (АР Крим та Херсонською/Запорізькою областями) прикордонну інфраструктуру будувати не можна. Без закону, що визначає особливий статус Криму з цієї колізії не вийти.
Ще один мотив на користь закону про окуповані території – питання власності і ведення економічної діяльності. Тут цілий список аргументів. Мова йде як про постачання до Криму ресурсів (води, електроенергії, газу), так і про питання, пов’язані з реєстрами власності.
Очевидно, найближчим часом розпочнеться масова зміна прав власності на об’єкти нерухомості в Криму. Та що там – вона вже почалася і буде лише наростати. І хоча Україна гарантовано не визнає всі зміни, юридично зафіксувати цей факт потрібно вже зараз, не відкладаючи.
Потім буде складніше.
Якщо не врегулювати це питання сьогодні, в майбутньому ретроспективний перегляд угод з нерухомістю буде не просто складний, але і юридично сумнівний, адже закон не має зворотної сили.
До слова, Грузія вже зіткнулася з наслідками такої недоробки – спроба Тбілісі скасувати всі угоди з нерухомістю за минулі роки, укладені на окупованих територіях, викликала обурення Венеціанської комісії.
Ну і, нарешті, закон про окуповані території повинен дати хоч якісь соціальні та культурні гарантії тим кримчанам, які продовжують вважати себе українцями.
Які помилки на нас чекають?
Треба відзначити, що законопроект, підготовлений до другого читання, досить непоганий. Влада виправила свою помилку і відмовилася від сліпого копіювання грузинського документа, суттєво переробивши і розширивши його.
З грузинського закону до українського перекочували більшість економічних норм. Будь-яка економічна діяльність у Криму, що вимагає ліцензування та проведена без нього, визнається незаконною. Угоди з нерухомістю, на думку Києва, визнаються недійсними.
Але обійтися без проблем авторам проекту не вдалося. У тому числі – в питаннях прикордонного контролю.
“По суті, ми вводимо блокаду Криму”, – пояснив один зі співрозмовників Delo.UA, знайомий з процесом підготовки закону.
Документ підтверджує – на кордоні Криму з материком буде створена справжній держкордон з набагато більш жорстким режимом пропуску. В’їзд до Криму буде обмежений.
Громадяни України зможуть потрапити туди тільки у випадку, якщо в їх паспорті буде кримська прописка. Інші українці, а також іноземці зможуть проїхати через Чонгар і Перекопськ тільки при наявності якогось спецдозволу. Порядок отримання цього паперу в законі не описаний.
Одним з побічних ефектів від дії таких норм закону виявиться інформаційна блокада Криму. Адже українці, які відвідують родичів і знайомих півострові – це потужний засіб масової інформації!
Не можна розривати нитки взаємин між материковими і кримськими українцями. Це – логіка інформаційної війни, про ведення якої Київ забуває. Адже очевидно: чим більше у кримчан буде контактів на “великій землі”, тим більше у них буде джерел інформації, альтернативної Дмитру Кисельову.
“Замкнувши” кримчан на півострові без контактів із зовнішнім світом, Верховна Рада обірве цю нитку.
В’їзд з території Криму в Україну для іноземців і зовсім буде закритий – крім тих, хто в’їхав на територію півострова за спецдозволом. Всіх інших повертатимуть назад у Крим зі штампом у паспорті про заборону на в’їзд в Україну на термін в декілька років. Тож кримчанам, які відмовилися від українського паспорта, в’їзд на “велику землю” буде замовлений.
Ось тільки “за компанію” влада забула про кримських підлітків, які вже не зможуть отримати український паспорт по досягненні повноліття. У Криму його видавати ніде. А на материк без документа, що підтверджує громадянство, не пустять.
До слова, хоча в законі про окуповані території про це не говориться, джерела Delo.UA в МЗС стверджують, що в середньостроковій перспективі Україна і Росія неминуче перейдуть до режиму перетину кордону за закордонними паспортами.
Після цього в патовій ситуації опиняться також дорослі – ті, у кого закінчився термін дії закордонного паспорта і ті, хто не отримував його або втратив документ.
Про те, як підтримувати українців у Криму, влада поки не дуже замислюється. Керівник першого територіального департаменту МЗС (курирує взаємини з РФ) Микола Дорошенко запевнив Delo.UA, що Київ навіть не опрацьовує можливість відкриття консульства десь ближче до Керченської переправи. Таким чином, найближчим місцем, де кримський українець зможе відновити документи, залишається генконсульство в Ростові, куди їхати майже добу. Ну, або посольство в Москві, куди можна долетіти швидко, але дорого.
Будемо говорити чесно: це навряд чи збільшить бажання кримських українців триматися за український паспорт.
Сергій Сидоренко
За матеріалами:
Діло
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас