1420
Нова влада ризикує наступити на старі граблі
— Казна та Політика
Нинішня Верховна Рада викликає в пам’яті події січня 2005 року, коли після «помаранчевої» революції політиків захлеснула ажіотажна хвиля переділу влади. Щоправда, варто враховувати, що тоді соціально-економічна ситуація в країні, м’яко кажучи, відрізнялася від нинішньої. Однак, судячи з усього, нова влада не усвідомлює можливих наслідків своїх кулуарних чвар. Ведуться переговори, діляться посади. І хоча, як стало відомо «Коментарям», прем’єр-міністром України, швидше за все, буде обраний Арсеній Яценюк, навколо інших постів зараз розгорнулася справжня війна. Чергове перенесення питання щодо створення уряду на четвер ще нічого не означає, стверджують депутати. Не виключено, що голосування перенесуть на наступний тиждень.
Тим часом, як це часто бувало в українській історії, на горизонті з’явилася купа нахлібників, які тихенько пересиділи криваві події на Майдані, а тепер намагаються влаштуватися в нових реаліях. Так, кулуарами прогулюється колишній глава НАК «Нафтогаз» Олексій Івченко, який в стінах парламенту не бував вже дуже давно. Помічені й інші депутати минулих скликань, які намагаються поговорити з представниками нової влади «за життя». Також, звідки не візьмись, у ВР спливли різні керівники різних партій. У них своя меркантильна мета: вони продають свої дітища з гучними іменами (наприклад, Партія малого та середнього бізнесу) для тих, хто хоче зайнятися своїм власним політпроектом. А це питання для багатьох нинішніх нардепів виглядає дуже актуальним: існує висока ймовірність проведення позачергових парламентських виборів вже восени цього року.
Стрепенулися і пониклі було «регіонали». Деякі представники колишньої влади вже почали таємно намацувати в каламутній водиці глобальної зміни персоналій у владі можливості для себе тим чи іншим чином потрапити на високу держпосаду або знайти потенційних представників своїх інтересів у майбутній владній обоймі. Зокрема, говорять про те, що новоспечені «позафракційники» Віталій Хомутинник і Сергій Буряк нібито активно шукають «клієнтів» для реалізації «старих-добрих» фінансових схем.
Водночас немає остаточної відповіді на основне питання: яким же буде новий уряд? Складається враження, що технократичний Кабмін, в якому брали б участь представники кіл, що не мають відношення до «реєстрового» політикуму (у тому числі і від Майдану), створювати ніхто не має наміру. Політики наполегливо перетягують на себе ковдру, не помічаючи наростаючого гніву звичайних майданівців. А ті задають собі цілком резонне питання: а за що ж ми кров проливали?..
На публіку представники трьох екс-опозиційних фракцій говорять про необхідність публічності процесу формування уряду. Однак про конкретні персоналії особливо не поширюються. Наприклад, за словами народного депутата від «УДАР» Павла Розенка, кадровий склад має другорядне значення і на засіданні фракції не обговорювалося. «Для нас принциповим є питання коаліційної угоди. З чим і куди ми йдемо. Хочемо побачити в документі гарантію підписання угоди про Асоціацію, а також те, що це буде уряд не популізму, а реформ і боротьби з корупцією», – зазначив він.
«Хтось дуже поспішає роздерибанити пости, не кажучи про принципи. Як колишньому чиновнику, заступнику міністра (соціальної політики. – Ред.), мені для діяльності міністерства міністр не потрібен, – є апарат, який забезпечує цілодобову діяльність. А нас підштовхують до поспіху: давайте бігом робити. Квоти при формуванні уряду – це теж не підхід. Можуть призначити невідомо кого за своєю квотою. Потрібна публічність: необхідно озвучити кандидатів на пости міністрів за кілька днів до голосування. Тоді громадськість зможе висловити свою точку зору, Майдан – затвердити», – зазначив він.
У свою чергу позиція «Батьківщини» в цьому аспекті відрізняється від «ударівської» докорінно. Так, народний депутат від «Батьківщини» Андрій Павловський заявив, що питання з урядом потрібно вирішувати якнайшвидше – без реальної виконавчої влади економіка може банально завалитися. Однак він так само не захотів пройтися по принципам формування і прізвищами кандидатів.
Поки вчорашні опозиціонери кулуарно ділять посади, а журналісти та експерти мусують чутки про якісь закулісні торги і можливі спірні політичні комбінації, які можуть виникнути в результаті них, як і раніше, залишаються без відповіді питання з приводу майбутніх президентських виборів. Зокрема, мова йде навіть не стільки про кандидатів у президенти (після того, як Юлія Тимошенко відлетіла на лікування до Німеччини, на одного кандидата стало менше), скільки про забезпечення самої виборчої кампанії. На запитання кореспондента «Коментарів» про те, чому парламент не прийняв рішення про перезавантаження ЦВК, де було сформовано більшість під Віктора Януковича, народний депутат від «Батьківщини» Руслан Князевич зазначив, що «вони поки що приймають законні рішення. Ви пропонуєте зірвати виборчий процес? У нас кампанія триває всього три місяці. По-перше, потрібно підставу для переобрання складу. По-друге, нові люди не зможуть провести вибори нормально, оскільки поки вони зрозуміють, куди вони потрапили, вибори вже закінчаться», – зазначив він.
Майдан поки що стоїть осторонь і мовчки, вприщур, спостерігає за процесом. Будучи якось обдуреним – у 2004 році, – він не бажає розходитися по домівках «до повної перемоги». Тим часом нотки розчарування політичної метушнею під куполом ВР і навіть роздратування потроху проскакують в коментарях активістів. Чи чують це упоєні успіхом повстання і поділу вмістилища особистих перспектив екс-опозиціонери?
Неважко припустити, що в разі продовження необдуманих дій трьома політсилами, які прийшли до влади на плечах Майдану, цей Майдан легко стане в опозицію до ТАКОГО парламенту. Адже головні вимоги людей досі не виконані. І немає ясних, зрозумілих суспільству сигналів, що хтось збирається їх виконувати. А якщо збирається, то яким чином.
Навіть не обговорюється поки що питання люстрації. Немає ознак формування технократичного уряду, до якого увійшли б і люди, що користуються довірою Майдану, – уряду, заточеного не під апетити політсил, парламентських груп і окремих особистостей, а під завдання, які такому уряду належить вирішувати, витягуючи країну з економічної прірви. Нарешті, немає і виразних відповідей на питання: «Що далі?». Яким чином вітчизняний політикум має намір конвертувати творчий патріотичний потенціал, накопичений в суспільстві, в необхідні країні реформи і модернізацію? Враховуючи готовність значної частини суспільства до акцій прямої дії, політичному «тріумвірату» варто було б, не заграючи, якнайшвидше розставити всі крапки над «i» в цих питаннях. Для початку – хоча б у питанні формування Кабміну. Втім, у експертів і журналістів, що спостерігають за процесом «дискусій та узгодження позицій» у Верховній Раді, виникає все більше побоювань, що після оголошення складу нового уряду незадоволених таким варіантом «перезавантаження влади» за межами парламенту стане ще більше…
Дмитро Качура
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
