6542
Чи потрібне Китаю українське вугілля
— Енергетика
Вугілля – головна енергетична складова промисловості Китаю. На його частку в структурі споживання енергії в країні припадає близько 60%. За даними Китайської національної вугільної асоціації, в 2012-му видобуток в країні склав 3,65 млрд тонн рядового вугілля, споживання – 3,52 млрд тонн. За січень-липень 2013 року в Китаї видобуто 2,13 млрд тонн, споживання в цей період склало 2,07 млрд тонн.
Чимала частина спожитого вугілля надійшла не з місцевих джерел. У 2012-му в Піднебесну його було завезено 289 млн тонн, в 2013-м імпорт склав вже 330 млн тонн.
Для порівняння: в Україні в 2013-му, за даними вітчизняного Міненерго, добули 83,6 млн тонн вугілля, при цьому профіцит останнього на 1 січня 2014 го, за інформацією Держстату, склав 8,3 млн тонн. Чи може Україна знайти збут своїм вугільним надлишкам на китайському ринку?
Вугільний Китай
Причиною зростання імпорту вугільної продукції в Китайській Народній Республіці аналітики називають невисоку якість місцевого матеріалу. За даними китайської аналітичної компанії Fenwei Energy Consulting Co, вугілля, що видобувається в КНР, володіє високим рівнем зольності (від 20% до 45%) і підвищеним вмістом сірки (2,5-4,5% при технологічно прийнятному 1%).
Нарощування поставок вугілля з-за кордону в певній мірі обумовлене і політикою уряду КНР, спрямованої на закриття низькорентабельних шахт. “За останні шість років кількість вугледобувних підприємств у країні скоротилося з 24,8 тисяч до 14 тисяч”, – стверджується у коментарі китайської аналітичної компанії, наданому у відповідь на запит Delo.UA.
Однак загальне споживання вугільної продукції в Піднебесній скорочувати не мають наміру. Незважаючи на настільки масштабне скорочення кількості шахт, “статистична потужність” підприємств, які залишилися в роботі, зросла в 2,9 рази – до 260 тис. тонн вугільної продукції з одного активу на рік в середньому. Ще позаторік віце-президент Китайської національної вугільної асоціації Лян Цзякунь сказав, що вугільна галузь в Китаї розвивається і досі грає домінуючу роль в економіці.
Прогнози зростання вугільного споживання в КНР дуже вражають: до 2020-го цей показник може збільшитися в 1,4 рази, склавши 4,8 млрд тонн на рік. І вагому частину – до 30% від загального споживання – до того моменту буде займати імпорт, прогнозують китайські експерти. Передбачається, що до цього періоду споживання понад 1 млрд тонн вугілля в КНР забезпечуватиметься саме за рахунок імпортних поставок, зазначає Цзен Хао (Zeng Hao), старший аналітик Fenwei Energy Consulting.
Наш аспект
Україна – одна з країн, що постачають своє вугілля в Китай. Втім, обсяги таких поставок невеликі. За 11 місяців минулого року, за даними Держстату, наша країна відправила в КНР всього 180 тис. тонн цієї продукції. За нашою інформацією, в 2013 році в ДТЕК Ріната Ахметова – найбільшій приватній вуглевидобувній компанії країни – поставили в КНР пробну партію в 60 тис. тонн. Проте потім від вугільних поставок на китайський ринок тут вирішили відмовитися через їх низьку рентабельність. В інших великих вугільних компаніях країни – Шахті ім. Засядька (фактично контролюється нардепом і головою правління Юхимом Звягільським) і МАКО Олександра Януковича – свій можливий інтерес до поставок на китайський ринок не пояснили.
Раніше українські експерти припускали, що експорт в Китай може бути одним із шляхів вирішення проблеми з профіцитом продукції в українському вуглепромі. Так, влітку 2013-го голова Незалежної профспілки гірників України Михайло Волинець прогнозував можливі обсяги поставок українського вугілля в Піднебесну на рівні 5 млн тонн щорічно. Зараз же аналітики відзначають, що українське вугілля невигідне для китайських споживачів з причин низької якості – вміст золи в деяких партіях досягає 52%, сірки – 4%. “В цілому Китай може закуповувати за вигіднішою ціною більш якісне вугілля з тієї ж Австралії (показники золи в якому не перевищують 15%, сірчистості – 0,5% – прим. Автора)”, – говорить співголова Фонду енергетичних стратегій Дмитро Марунич.
Та й у самому Китаї на можливе збільшення українського експорту вугілля в напрямку свого ринку дивляться скептично. За словами Цзена Хао, ще з минулого року уряд КНР вжив ряд заходів, що обмежують поставки низькоякісної сировини в країну, встановивши граничні норми вмісту небажаних компонентів у вугільному матеріалі. Аналітик відзначає, що на повну силу дана норма вступить у дію з другого кварталу поточного року, що суттєво звузить коло потенційних імпортерів.
За даними агентства Platts, в 2013 році структура китайського вугільного імпорту була така. Перші два місця займають Австралія з 38,18% і Індонезія з 33,05%, за ними слідують Південна Африка (12,4%) і Росія (6,58%). США, Колумбія, Монголія і Канада всі разом займають 9,71%. На частку інших країн, включаючи Україну, припало всього 0,08%. “Поставки з Австралії та Індонезії крім більш якісного вугілля мають ще й менше плече перевезень, ніж з європейських і африканських країн”, – стверджує Цзен Хао.
Так що українським вугільним компаніям у випадку з експортом доведеться шукати інші ринки – ворота Піднебесної для них поки закриті до з’ясування питань якості. Ці ж питання вже не один рік утримують зовнішні поставки українського вугілля на рівні 5-8,5% від обсягу національного видобутку.
“Не та” країна
Імпорт вугілля – одне, а придбання за кордоном активів з його видобування – інше. У випадку з китайським вугільним бізнесом перше другому не заважає: КНР не відмовляється від придбання іноземних видобувних активів. З останніх великих угод в даному випадку можна відзначити покупку родовища в Карагандинській області Казахстану з річною потужністю в 6 млн тонн. Операція була проведена в грудні минулого року. На першому етапі, в 2014 році, один з лідерів китайського вуглевидобутку компанія Shenhua має намір вкласти в це родовище $ 2 млрд, в наступні роки – ще $ 6 млрд.
Чи приваблюють китайців і наші вугільні шахти, особливо з урахуванням приватизаційних планів українського уряду? Експерти сумніваються. “З 117 шахт, які знаходяться на балансі держави, потенційного покупця зможуть зацікавити менше 20% – і це з урахуванням запасів і якості сировини”, – вважає Марунич. Свій нюанс додає і висока собівартість видобутку на українських державних шахтах. Для останніх її показник може перевищувати 1500 грн/тонна ($ 173,6 за курсом НБУ на 17 лютого) при середній вартості вугілля на світовому ринку в 80 $/тонна (січень 2014-го).
Компанії з Піднебесної могли б зацікавитися активами, що видобувають якісне коксівне вугілля. Але Україна подібними шахтами не володіє – вміст сірки в вітчизняній сировині перевищує норму в 1%. Українські металурги змушені самі імпортувати низькосірчисте коксівне вугілля для забезпечення своїх потреб. У 2013 році, за даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі, в нашу країну завезено 10,2 млн тонн цієї сировини. Що стосується українського вугілля енергетичних марок, то, на думку одного з учасників ринку, китайські компанії могли б висловити інтерес до купівлі вітчизняних активів з їх видобутку, але “тільки у разі придбання підприємств теплової електроенергетики в Україні чи Східній Європі”.
Delo.UA направило відповідні запити в найбільші компанії вугільного сектора КНР – Shenhua і China Coal Energy; до моменту публікації матеріалу їх (не)інтерес до українських вуглевидобувних підприємствах прояснити не вдалося. Аналітик Цзен Хао каже, що китайські компанії “зацікавлені в придбанні преміальних родовищ у країнах, що характеризуються високою якістю сировини”. Так, наприкінці 2013-го агентство Reuters повідомляло про інтерес Shenhua до австралійських вугільних активів. “Ми поки можемо говорити про китайське “вторгнення” в Австралію і ближчі територіально країни, такі як Монголія і Росія”, – зазначає китайський експерт.
У контексті цього нашій країні залишається хіба що розраховувати на “бокові тренди” китайської галузевої стратегії – у вигляді поставок гірничої техніки з КНР в нашу країну або участі інвесторів з Піднебесної в проектах з газифікації вугілля. Але це вже інші, певною мірою політичні історії…
Любомира Ремажевська
За матеріалами: Діло
Поділитися новиною
