579
Піднесене розшарування
— Світ
Величезний розрив у доходах бідних і багатих – один з основних ризиків, з яким світова економіка зіткнеться в найближче десятиліття, вважають експерти World Economic Forum. Розшарування суспільства може призвести до зростання соціальних протестів і обмежити зростання світової економіки.
Світова економіка починає відновлюватися після найгіршої з часів Великої депресії економічної кризи. Цього року прогнозується зростання світового ВВП на 3,2% (проти 2,4% торік), але не всі люди відчувають покращення якості життя. Більше того, розрив між багатими і бідними зростає. І це стосується як розвинених країн, так і країн, що розвиваються.
«З початку глобальної фінансової кризи була гонка на виживання – за робочими місцями, заробітною платою і рівнем життя», – цитує CNN Філіпа Дженнінгса, генерального секретаря UNI Global Union.
Центральні банки багатьох країн закачали трильйони доларів у світову фінансову систему задля стабілізації економіки, але водночас уряди скоротили робочі місця в державному секторі, знизили рівень соцзахисту в приватному секторі, скоротили соціальні допомоги та зробили пенсії менш щедрими.
А компанії продовжують скорочувати робочі місця. Ці зміни найбільшою мірою зачепили інтереси молодих громадян, найбільш вразливу частину населення. Такі висновки містяться в доповіді, підготовленій до Всесвітнього економічного форуму, що відкривається цього тижня в швейцарському Давосі – щорічним зборам глав держав і бізнес-еліти з усього світу. Було опитано більш ніж 700 експертів, їм було поставлено запитання про те, які ризики визначатимуть найближче десятиліття.
Підсумки опитування показали, що проблема зростання кількості бідних і розшарування суспільства вийшла на третю позицію серед глобальних ризиків. Перші дві позиції посідають екстремальні зміни клімату на планеті і безробіття.
Про зростаюче розшарування суспільства свідчать і дані Oxfam, міжнародної громадської організації, націленої на вирішення проблем бідності. 85 найбагатших людей планети володіють статками в $1,7 трлн – стільки ж припадає на найбіднішу половину населення планети, 3,6 млрд людей, підрахували в Oxfam.
У Росії «вдалося ліквідувати бідність серед пенсіонерів». Про це в грудні минулого року гучно заявив міністр праці і соціального розвитку Максим Топілін. А пенсіонери – це найбільш соціально вразлива категорія росіян. У 2013 році розмір середньої пенсії по старості становив майже 11 тис. руб., а прожитковий мінімум пенсіонера – 6,1 тис. руб., аргументував чиновник.
При цьому прожитковий мінімум, тобто межа, за якою починається бідність, визначається в Росії на підставі мінімального споживчого кошика. До нього входить: 1 кг цукерок, 1 кг печива, 1 кг оселедця, 2 кг сметани, 4 кг помідорів і огірків, 65 кг пшеничного хліба та інших продуктів у перерахунку на рік. Якщо хтось з’їдає більше, значить, він не жебрак.
Проте соціальне розшарування в Росії не сильно відрізняється від розвинених країн, хоча рівень доходів принципово інший, свідчать дані дослідження РІА «Рейтинг» за 2013 рік. Нерівність зарплат в Росії знаходиться приблизно на рівні Японії чи Португалії і становить 37,7%, сказано в дослідженні.
Для розрахунків експерти застосували коефіцієнт Джині, який показує, наскільки нерівномірно розподіляються доходи серед різних груп населення. Цей коефіцієнт змінюється в діапазоні від 0% (всі громадяни в регіоні отримують однакову зарплату) до 100% (максимальна соціальна нерівність). Найсильніше зарплати різняться в Туві, Дагестані, Москві і Чечні.
Прірва між доходами бідних і багатих може дестабілізувати політичну та економічну ситуацію, наголошується в дослідженні Oxfam. У зоні ризику – Росія, Індія, Бразилія, Мексика, Аргентина, Китай, Туреччина.
Бідність, безробіття і пов’язані з ними протестні настрої – це доля всіх країн, у тому числі розвинених, в яких річний дохід досить високий і доходить до $25 тис, відзначив «Газеті.Ru» ректор Російської економічної школи Симеон Дянков. Але в країнах, що розвиваються, залежність між бідністю і протестною активністю жорсткіша. Це видно по тих країнах, в яких торік були сильні протестні акції: Туреччина, Аргентина, Бразилія, Туніс… Знизити протестні настрої хоча б частково можливо за рахунок реформи освіти, оскільки саме молодь, що нерідко отримала вищу освіту і не знайшла роботи, виходить на барикади, вважає Дянков.
Російські експерти таку точку зору поділяють. «У 2000-ті роки між владою і суспільством існував негласний договір: ви не втручаєтеся в політику, а ми вам індексуємо зарплати і пенсії. Але зараз зріс середній клас, якому одного матеріального достатку стало мало», – говорить партнер ФБК Ігор Ніколаєв. На його думку, якщо зростання добробуту окремих категорій продовжиться, слід чекати і зростання протестних настроїв. В інтересах влади було проводити структурні реформи в економіці, створювати політичну конкуренцію, але цього не робилося, а зараз час вже втрачено, розвилка пройдена, вважає Миколаїв.
Бідність і протести речі взаємопов’язані, вважає Олексій Макаркін, перший віце-президент Центру політтехнологій. Але потрібно розуміти, про який рівень бідності йдеться. «Ті, хто живе умовно кажучи на $2 в день, ті, хто щодня бореться за виживання, вони не виявляють політичної активності, їм просто не до цього», – говорить Макаркін, відзначаючи, що по-справжньому бідні не проявляють активності ані в розвинених країнах, ані в тих,що розвиваються.
Соціально активний нижній сегмент середнього класу. Це люди масових професій, у них є робота, житло, вони споживають і хочуть жити не гірше сусіда, у них є самосвідомість. Цей шар суспільства готовий вийти на барикади, особливо якщо відчує, що його рівень життя знизився, відзначає Макаркін.
Рустем Фаляхов
За матеріалами: Газета.Ru
Поділитися новиною
