1404
Секрет багатства
— Світ
Причина багатства більшості процвітаючих держав – технічний прогрес. У цих країнах основна частина жителів давно переїхала з сільських районів у міста, в сім’ях небагато дітей, а їх навчання дуже ефективне. Все це сприяє розвитку технологій та швидкому поширенню ноу-хау.
Щоб бідні країни стали процвітаючими, в них мають відбутися схожі зміни. Необхідно скоротити зайнятість у сільському господарстві, підвищити рівень урбанізації, дітей має народжуватися менше, а вчити їх треба краще і довше. Чи так зараз відбувається?
Давайте порівняємо, наприклад, Бразилію в 2010 році з Великобританією в 1960-му. Рівень урбанізації в Бразилії дорівнює 83%, коефіцієнт народжуваності – 1,8 дитини на одну жінку, середня тривалість навчання робітників – 7,2 року, на випускників вузів припадало 5,2% працездатного населення. Ці показники кращі, ніж у Великобританії 50 років тому. Відсоток урбанізації – 78,4%, коефіцієнт народжуваності – 2,7, середня тривалість освіти – близько шести років, а на випускників вузів припадало менше 2%.
Бразилія не унікальна: порівняно з Японією, Францією, Нідерландами та Італією 1960-го соціальні показники Колумбії, Тунісу, Туреччини та Індонезії відповідно в наш час виглядають краще. Більше того, ці держави можуть діставати вигоду з технічних інновацій останніх 50 років: комп’ютерів, мобільних телефонів, інтернету. А значить, можуть досягти більш високої продуктивності і повинні бути багатшими, ніж розвинені країни півстоліття тому.
Але насправді вони куди бідніші. ВВП на душу населення у Великобританії 1960 на 140% вище, ніж у Бразилії 2010-го, в Японії тих часів він на 80% вище, ніж у сьогоднішній Колумбії, в Італії – на 470% більше, ніж у нинішній Індонезії, і т.д. Чому країни, що розвиваються, з їх більш освіченими і урбанізованими сім’ями так відстають від нинішніх багатих держав по продуктивності, досягнутої тими півстоліття тому?
Ключ до розгадки криється в неявних знаннях. Щоб виробляти якісь товари, потрібно знати, як це робити. Таке знання значною мірою підсвідоме: воно зберігається не в книгах, а в головах тих, кому воно необхідне. Отримати такі знання дуже складно. В основному вони набуваються з досвідом роботи. Саме так ми готуємо музикантів, перукарів, лікарів і вчених. Згадайте, як багато часу у дорослої людини йде на те, щоб оволодіти іноземною мовою або освоїти скрипку.
Ускладнює ситуацію те, що неявних знань безліч і їх обсяг постійно зростає. Для виробництва більшості продуктів потрібно куди більше знань, ніж може засвоїти один працівник. Тому формуються групи людей, що володіють різними частинами знання, по типу симфонічних оркестрів.
Як отримати більше неявних знань? Це простіше сказати, ніж зробити. У кожній країні працівники можуть накопичувати досвід лише за тими професіями, які тут вже є. Людині дуже важко навчитися робити роботу, якої до цього не існувало, не кажучи вже про групи людей, що намагаються освоювати нові галузі економіки.
Результати дослідження Центру сприяння міжнародного розвитку (CID) доводять: переміщати людей з потрібним знанням ефективніше, ніж навчати. У роботі розібраний приклад появи нових галузей в німецьких містах – виявилося, що в основному вони з’являються тоді, коли до них переїжджають підприємці та фірми, які привозять з собою кваліфікованих робітників з потрібним досвідом.
Отже, одного лише рівня урбанізації, навчання та проникнення інтернету зовсім недостатньо для ефективної передачі неявних знань, необхідних для підвищення продуктивності. Ось чому цей показник в сьогоднішніх країнах, що розвиваються, набагато нижчий, ніж у багатьох 50 років тому.
Висновки для політиків очевидні. Ноу-хау зберігається в мізках. Тому країнам, що розвиваються, необхідно зосередитися на їх залученні, а не створювати перешкоди для імміграції кваліфікованої робочої сили. Вони повинні підтримувати зв’язок зі своїми діаспорами, залучати прямі іноземні інвестиції в нові області і за можливості купувати іноземні фірми. Знання приходять разом з людьми.
Рікардо Хаусманн
За матеріалами: Forbes.ua
Поділитися новиною
