1519
Збишек, Хосе і Равшан
— Світ
У грудні фахівці встановили, що всього в світі в 2013 році налічувалося 232 мільйони трудових мігрантів. В цілому за рік вони відправили грошових переказів на суму у 511 мільярдів доларів, що можна порівняти з річним ВВП таких країн, як Польща або Швеція. «Лента.ру» вирішила подивитися на географію сучасної міграції та оцінити економічний ефект від цього процесу.
Найпопулярнішими місцями для міграції протягом останніх десятиліть залишаються США і країни Євросоюзу. За даними Інституту європейського університету (European University Institute), в ЄС налічується до 43 мільйонів мігрантів. З них 20 мільйонів становлять європейці, які живуть не в тій державі, в якій народилися, а інші в’їхали на територію ЄС з держав, які не є членами союзу. За кількістю мігрантів Євросоюз ненабагато поступається абсолютному світовому лідеру – США. Сполучені Штати обрали для переселення 46 мільйонів людей – ці дані наведені в соціологічному дослідженні компанії Pew Research.
Саме міграція в США і Євросоюз вивчена найкраще: економісти розглядають переваги і недоліки переселення вихідців з інших країн, як правило, на прикладі найбільш розвинених держав. Не маючи можливості описати проблему міграції комплексно (на це пішли б місяці роботи), «Лента.ру» вирішила продемонструвати різні підходи фахівців до цієї теми, вибравши кілька найбільш показових прикладів. У першій частині тексту мова піде про внутрішню міграцію в ЄС, у другій – про зовнішню міграцію на прикладі США, а в третій – про держави, які не вписуються в «класичні» уявлення про цей процес і його економічні наслідки.
Всередині Європи
При демографічних дослідженнях, пов’язаних з ЄС, необхідно пам’ятати, що Євросоюз не є єдиною державою. Насамперед фахівці фіксують переміщення європейців з однієї країни в іншу в його межах. Тому набагато краще, ніж наслідки зовнішньої міграції в Євросоюз, вивчені економічні аспекти внутрієвропейської міграції. Ці дані особливо уважно аналізують активні прихильники євроінтеграції, які наполягають на повній відкритості кордонів, а також держави, що недавно вступили до ЄС.
Масштаби міграції в межах Євросоюзу не такі величезні, як це прийнято думати. Крім того, її оцінки можуть істотно різнитися. Якщо Інститут європейського університету нарахував у Європі 20 мільйонів внутрішніх мігрантів, то навесні 2013 року відома дослідницька організація Migration Policy Institute представила свою доповідь, в якій, з посиланням на офіційні статистичні викладки ЄС, констатувала: лише 2,5% європейців живуть в іншій державі порівняно з країною громадянства (в абсолютних цифрах – 12,8 мільйона осіб), і тільки 10% мають досвід зайнятості в іншій країні Євросоюзу. При цьому найбільш мобільними виявилися громадяни найбільших і найрозвиненіших держав ЄС – Німеччини, Великобританії, Франції, Італії та Іспанії.
Останній висновок суперечить усталеному в масовій свідомості уявленню про трудову міграцію зі Східної Європи в Західну (найбільшу популярність здобув масштабний переїзд поляків на роботу до Великобританії та Ірландії). Як зазначають автори дослідження, переїзд зі сходу на захід континенту серйозно скоротився з початком економічної кризи в 2008 році. Втім, тоді знизилася і загальна мобільність населення: східні європейці, які виїхали на Захід після 2004 року, коли Великобританія, Ірландія і Швеція зняли обмеження на працю приїжджих з нових країн ЄС, забажали залишитися на місці перебування, а ті, хто тільки планував переїзд, вирішили з цим почекати.
Восени 2008 року в серії Economic Papers, що публікується співробітниками Генерального директорату з економіки та фінансів (ECFIN) ЄС, вийшла доповідь, автори якої проаналізували наслідки розширення ЄС на схід в середині 2000-х років. Виявилося, що в період з 2004-го по 2007 рік кількість трудових мігрантів у «старих» членах союзу зросла з мільйона до двох мільйонів осіб.
Завдяки підвищенню мобільності населення ВВП Євросоюзу зріс на 0,3 відсотка, або 30 мільярдів євро. Однак, крім позитивного впливу на макроекономіку, масове переселення всередині ЄС веде і до негативних наслідків. Очевидно, що перш за все страждають ті країни, які втрачають своє населення і чий людський капітал через це погіршується. Але і для приймаючих держав вигода від приїжджих не завжди однозначна: хоча мігранти дійсно сприяють зростанню ВВП в абсолютних показниках, подушні показники ВВП при цьому можуть і не збільшуватися, оскільки разом з економікою зростає і населення країни.
Обережні висновки про неоднозначні наслідки внутрішньої міграції в ЄС підтвердилися і в доповіді Migration Policy Institute п’ять років потому. З економічної точки зору, міграція залишається суперечливим явищем.
Найбільш наочно складність міграційних процесів в ЄС і їх неоднозначне сприйняття в суспільстві можна показати на прикладі Великобританії. Правляча коаліція торі і ліберал-демократів змушена посилити свою антиімігрантську риторику на тлі застою в економіці і невдоволення частини суспільства від напливу приїжджих фахівців. Водночас економісти намагаються беземоційно оцінити вплив мігрантів мовою цифр.
Найбільший галас в ЗМІ викликало дослідження Університетського коледжу Лондона (University College London) і Центру вивчення міграції (Center for Research and Analysis of Migration), представлене в листопаді 2013 року. Автори роботи дійшли висновку, що в 2001-2011 роках мігранти з європейських країн принесли казні Об’єднаного Королівства на 34 відсотки більше коштів, ніж держава на них витратило. Чистий прибуток Великобританії від приїжджих робітників досяг 22,1 мільярда фунтів стерлінгів. Для порівняння, мігранти з неєвропейських країн додали в скарбницю лише 2,9 мільярда фунтів, що лише на два відсотки перевищує суму витрачених на них коштів. Таким чином, в цілому за десять років Об’єднане Королівство отримало від приїжджих 25 мільярдів фунтів. Крім того, виявилося, що мігранти схильні менш покладатися на соціальні виплати – ймовірність звернення до органів державної підтримки в їхньому випадку на 21 відсоток менша, ніж у випадку з місцевими жителями (з урахуванням однакової кваліфікації і віку).
Переміщення висококваліфікованих кадрів зі Східної Європи в Західну призупинилося в останні роки завдяки розміщенню в регіоні відділень транснаціональних корпорацій. У грудні 2013 р. The New York Times опублікувала статтю, в якій розглянула перенесення відділень консалтингових, фінансових і юридичних компаній в польські міста. Видання нарахувало в Польщі 110 тисяч людей, які зайняті в секторі з обслуговування бізнесу.
У противників міграції, безумовно, знаходяться контраргументи, але до економіки або статистики ці міркування, як правило, стосунку не мають. Наприклад, поширена така позиція: якщо на батьківщині платник податків має повне право на допомогу з боку держави (зрештою, він цю державу утримує), то, переїхавши в іншу країну, це право він повинен ще заслужити – держава, яка прийняла мігранта, поки ще нічим йому не зобов’язана.
Новий Світ
На відміну від Європи, де в центрі уваги економістів – внутрішня міграція, яку простіше підрахувати в цифрах, в США основні дискусії ведуться щодо зовнішньої міграції. Це пояснюється тим, що на початку XXI століття Сполучені Штати утримують статус найбільш привабливого місця для переїзду, причому для всіх категорій – від низькооплачуваних робітників до висококваліфікованих управлінців і вчених (для останніх технологічні компанії навіть пролобіювали спеціальні квоти).
Ніхто в США протягом останнього десятиліття не оспорює необхідність залучення висококласних кадрів з-за кордону. Основна ж дискусія йде про становище одинадцяти мільйонів нелегальних мігрантів – що з ними робити: депортувати чи наділити законним статусом? Це питання викликало запеклі суперечки і при президенті-республіканцю Джорджі Буші-молодшому, і при його наступнику – демократі Б.Обамі. Відповідь, яка б влаштувала всіх, досі не знайдено. Одні виступають категорично проти легалізації іммігрантів (це передусім консерватори, республіканці, жителі прикордонних з Мексикою штатів), на думку інших (лібералів і прихильників Демократичної партії, представників латиноамериканських меншин), можливість стати громадянином Америки треба зробити більш доступною. В цих суперечках багато політики, але що коли, знову-таки, подивитися на економічну сторону питання?
Навесні 2013 року ліволіберальний Центр за американський прогрес (Center for American Progress) представив свої аргументи на користь прийняття мігрантів. З них випливає, що якщо в 2013 році всі мігранти, що знаходяться на території США, отримають легальний статус, а протягом наступних п’яти років – і громадянство, то за десять років економіка країни зросте на 1,1 трильйона доларів, а всі громадяни в сукупності стануть багатшими на 618 мільярдів доларів. У разі поступової інтеграції приїжджих щорічно буде створюватися в середньому по 159 тисяч робочих місць, і за ті ж десять років мігранти збільшать відрахування в бюджет США на 144 мільярдів доларів. Від отримання прав, безумовно, виграють самі приїжджі – їхні зарплати зростуть, що призведе до зростання споживання, вигідного вже для всієї економіки.
Однак аналіз лібералів стосується, в основному, тільки макроекономіки і не враховує впливу мігрантів на життя окремо взятого американця. Це упущення активно використовують противники легалізації – їхні аргументи майже повністю будуються на негативних наслідках нелегальної міграції для звичайних громадян США.
Навесні 2013 року консервативний Центр з вивчення імміграції (Center for Immigration Studies) опублікував своє дослідження, в якому звернув увагу на іншу, ніж у лібералів, статистику. Консерватори не оспорюють доводи лібералів щодо зростання ВВП після можливої легалізації приїжджих, але нагадують: вигоди від цього отримають лише представники бізнесу, в той час як у дуже вразливому становищі опиняться низькокваліфіковані робітники, афроамериканці і молодь.
Загалом робітники в США щорічно втрачають 402 мільярди доларів через конкуренцію з боку більш дешевої праці мігрантів. Збільшення на десять відсотків професійно-вікової групи (наприклад, лікарів у віці від 30 до 40 років) веде до зниження в ній заробітної плати на 3,7 відсотка, а для місцевих жителів – на 2,5 відсотка. Легалізація мігрантів обійдеться державі до 29 мільярдів доларів чистого збитку на рік – за рахунок виплат соціальних допомог та інших форм допомоги незаможним приїжджим.
Поза шаблонами
У світі є країни і регіони, які виділяються на загальному тлі своїм нестандартним підходом до вирішення міграційних проблем чи унікальною демографічною ситуацією, що не дозволяє порівнювати їх з США і Євросоюзом.
Японія, наприклад, традиційно проводить жорстку антиіміграційну політику. Станом на кінець 2011 року в країні, за відомостями Міжнародної організації міграції, налічувалося трохи більше двох мільйонів приїжджих (при загальній чисельності населення 127 мільйонів осіб). Втім, пояснюючи причини такого ставлення до приїжджих, оглядачі, як правило, звертаються до культурних, а не економічних аргументів. У найближчому майбутньому жорстка позиція Токіо може пом’якшитись, і на цей раз вже з суто практичних міркувань – населення країни старіє. У 2012 році 24 відсотки японців були старші 65 років. До 2055 р. їх кількість зросте до 40 відсотків.
Зовсім іншу політику у порівнянні з Японією проводять держави Перської затоки. За відомостями катарського відділення Джорджтаунського університету, негромадяни становлять до 25 відсотків населення Саудівської Аравії, а в Катарі і в ОАЕ їх частка серед населення коливається в районі 90 відсотків. Більшість робітників прибуває в держави Перської затоки з Південно-Східної Азії, але в останні роки в ОАЕ і Катар попрямували висококваліфіковані європейці і американці, приваблені арабською щедрістю.
До нетипових держав у сфері міграції можна віднести і Росію. Дослідники Pew Research поставили РФ на друге місце (після США) за кількістю мігрантів. У Росії мешкають одинадцять мільйонів трудових мігрантів, а за даними на 2013 рік, близько 10,8 мільйона росіян самі є мігрантами. Таким чином, Росія – країна зі значною кількістю іммігрантів і емігрантів одночасно. Це відрізняє країну як від розвинених держав, які, як правило, неминуче приваблюють мігрантів, так і від країн, що розвиваються – донорів мігрантів. Крім того, обговорення проблеми міграції в Росії тісно пов’язане зі спадщиною СРСР: для громадян низки держав СНД, створеного на уламках Радянського Союзу, передбачено безвізовий режим в’їзду в Росію.
Всі наведені вище приклади свідчать про те, що, незважаючи на глобалізацію, міграція залишається насамперед регіональною проблемою. Отже, підходити з одними і тими ж критеріями до оцінки ефективності міграції неможливо. Відсутність у економістів консенсусу щодо матеріальних вигод міграції означає, що в найближчому майбутньому її будуть оцінювати, як і раніше, виходячи з емоційних стереотипів, а не наукових фактів.
Олександр Ратніков
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
