733
FT: Невдача з Україною навчить Брюссель терпінню
— Казна та Політика
З усіх можливих результатів саміту ЄС Східне партнерство, який закінчився минулої п’ятниці у Вільнюсі, повтор помаранчевої революції був, мабуть, найменш очікуваним. Литва сподівалася, що під її головуванням в ЄС Україна стане на шлях входження до Євросоюзу, підписавши обширну угоду про лібералізацію торгівлі. Коли український президент Віктор Янукович в останній момент вирішив не підписувати цю угоду, пославшись на тиск з боку Росії, саміт заздалегідь списали з рахунків, як сумну говорильню і, що більш спірно, як перемогу Росії, – пише Мері Дежевські в британській газеті The Financial Times.
Сцени з Києва у минулі вихідні розповідають зовсім іншу і дивним чином більш позитивну історію. Натовп чисельністю більш ніж 100 000 людей (найбільша з тих славних днів дев’ятирічної давності) відкинув заборону влади на проведення протестів і наполягає на європейській долі для України. Учасників демонстрацій зустріли сльозогінним газом і кийками. Повідомляється про численних пораненнях і травмах з обох сторін. Але демонстрації не вщухають.
Протести не означають, що Україна згуртувалася навколо виступаючих за Європу киян, або що їхні учасники змусять Януковича і його уряд піти у відставку, або зробити розворот на 180 градусів. Країна в своїх пристрастях розколота на захід і схід, і така ситуація склалася з моменту здобуття Україною незалежності. Київ, який колись стояв між заходом і сходом, зараз більше схиляється на захід завдяки його новому середньому класу.
Протести означають, що у Вільнюсі аж ніяк не повністю була втрачена перспектива руху України в західному напрямку, і що без боротьби її прихильники не здадуться. Це має послужити якоюсь розрадою для Брюсселя, який, схоже, відступив і зализує отримані рани. Це також дає деякі вказівки на те, що ЄС має робити далі.
Як би не поступив Євросоюз, він має уникати помилок останніх місяців. Якщо Москва жорстко натиснула на Україну, щоб та зробила остаточний і певний вибір між її Євразійським союзом і зближенням з ЄС (через Східне партнерство), то це частково пояснюється тим, що і Брюссель точно так само ставив аналогічні умови за принципом “все або нічого”. Незрозуміло, чим це було викликано: нерозумінням українських реалій або тим, що було багато інших відволікаючих моментів – від кризи євро до виборів у Німеччині. Але, наполягаючи на підписанні угоди і встановивши в якості останнього терміну кінець листопада, Брюссель зажадав чогось такого, на що Україні спочатку було важко погодитися.
Справа не в тому , що Янукович налаштований проросійськи, хоча саме так на нього дивляться на Заході , всупереч його прагненню до зближення з ЄС. Швидше, причина в тому, що Україна ще не повністю усвідомила свою пострадянську ідентичність і недостатньою мірою відмовилася від економічних зв’язків радянської епохи. Є вперті факти, що говорять про те, що зараз Україні недоцільно спалювати мости, що з’єднують її з Москвою – адже ЄС навряд чи зможе відшкодувати Україні те, що вона втратить.
ЄС навідріз відмовиться від пропозиції Януковича скликати тристоронню комісію у складі України, ЄС та Росії. Неофіційно він вже це зробив. Запрошення до участі Росії означає визнання Брюсселем того, що Москва може цілком легітимно впливати на його рішення, і що Україна – не суверенна держава. Це абсолютно неприйнятно. Але якщо шукати компроміс, Росію все одно доведеться залучати. Можливо, під прапором євразійського Митного союзу, якщо не під її власним. Або пошуки компромісу можна організувати в рамках регулярних і часто беззмістовних самітів Росія-ЄС.
ЄС навідріз відмовиться від пропозиції Януковича скликати тристоронню комісію у складі України, ЄС та Росії. Неофіційно він вже це зробив. Запрошення до участі Росії означає визнання Брюсселем того, що Москва може цілком легітимно впливати на його рішення, і що Україна – не суверенна держава. Це абсолютно неприйнятно. Але якщо шукати компроміс, Росію все одно доведеться залучати. Можливо, під прапором євразійського Митного союзу, якщо не під її власним. Або пошуки компромісу можна організувати в рамках регулярних і часто беззмістовних самітів Росія-ЄС.
Проблеми практичного характеру не є нездоланними. Зараз Росія є членом Світової організації торгівлі, і Москва з Києвом все активніше намагаються привести свої норми і правила у відповідність до стандартів ЄС. Тому вельми непереконливими здаються російські твердження про те, що завжди будуть певні галузі регулювання і тарифів, для яких членство в обох організаціях є несумісним.
Насамперед – ритм нових переговорів має бути набагато спокійнішим. Лихоманка останніх місяців нікому не потрібна. Можливо, є сенс дочекатися наступних президентських виборів на Україні, які відбудуться на початку 2015 року. Тоді передвиборну боротьбу можна буде організувати з питання приєднання до Європи. Але заради інтересів самої України будь-яке рішення повинно передбачати проміжну схему, що дозволяє їй перебувати в обох таборах. Холодна війна, коли Україну можна було вважати трофеєм і боротися за неї, завершилася.
За матеріалами: ИноСМИ.ru
Поділитися новиною
