1418
«Сіра зона»: нова українська реальність
— Казна та Політика
На превеликий жаль групи глобальної розвідки Geostrategy, траєкторії розвитку діалогу по лінії «Україна – Європейський Союз» і «Україна – Росія» дають підстави стверджувати, що протягом другої половини жовтня – початку листопада 2013 року різко збільшився ризик зриву підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом.
За інформацією джерел, близьких до прийняття політичних рішень в Берліні, офісом Федерального канцлера Ангели МЕРКЕЛЬ прийнято рішення не підтримувати пропозиції щодо підписання з Україною Угоди про асоціацію. І хоча вона, вочевидь, поки що не є остаточною (про це мова піде далі), тим не менш, оптимізм колишнього президента Польщі Олександра Кваснєвського з приводу шансів підписання Угоди про асоціацію – 50 на 50 – навряд чи варто поділяти. Шанси, швидше за все, можна оцінити як 90 на 10 не на користь підписання Угоди.
Вже багато було сказано про те , чому офіційний Берлін займає саме таку позицію щодо України. Крім того, протягом останніх тижнів було багато написано про особисту зацікавленість президента України Віктора ЯНУКОВИЧА у паузі , яку він хоче застосувати відносно двох центрів тяжкості – Європейському Союзу та Митного союзу. Події дають право говорити про те, що концепція так званої «сірої зони» насправді ментально дуже близька нинішньому українському президенту. Його зовнішньополітичні радники, в тому числі і покійний нині міжнародний стратег Андрій ФІАЛКО, ще в 2010 році на офіційному рівні заговорили про концепцію мосту, яким мала стати Україна для Сходу і Заходу.
Вони розуміли, що треба Віктору Федоровичу, знали, що він сприйме легко, а на що не піде за жодних умов.
Дійсно, логіка політичних подій вказує на те , що нинішній український президент щиро хоче бути рівновіддаленим від усіх можливих центрів політичного і економічного впливу. Адже рівновіддаленість дозволяє йому бути повноправним господарем на власній території, на якій він одноосібно встановлює свої власні правила гри.
Розвиток української економіки останніми роками, коли коло близьких до президента великих підприємців почало стрімко звужуватися, вказує на те, що ділити зону впливу президент України не готовий ані з Брюсселем, ані з Москвою.
Зону впливу він розглядає як приватну власність.
Другий термін для Віктора ЯНУКОВИЧА
Але наскільки сильні шанси президента утримати зовнішньополітичний баланс, не отримавши статус асоційованого члена ЄС або повноправного члена Митного союзу? Це питання цікаве. Особливо напередодні початку в Україні в 2014 році президентської передвиборчої кампанії, внаслідок проведення якої Віктор ЯНУКОВИЧ дуже хотів би залишитися на другий президентський термін. Адже тільки переобрання дозволить йому і його найближчому оточенню утримати і закріпити особисті фінансові досягнення . В іншому ж випадку його імперію будуть рвати дуже жорстко. При цьому, на його превеликий жаль, не допоможе ані Захід (опозиція постарається), ані Москва (Володимир ПУТІН «допоможе»).
Аналітики групи глобальної розвідки Geostrategy вважають, що Віктору ЯНУКОВИЧУ в умовах крайньої важливості отримання зовнішніх фінансових запозичень також навряд чи вдасться вигідно «продати» українське геополітичне положення. Близькому оточенню українського президента звичайно ж хочеться, щоб Брюссель в обмін на відмову України від вступу до Митного Союзу допоміг відкрити кредитні лінії ЄС та інших Західних міжнародних організацій (МВФ) і, водночас, щоб Москва в обмін на непідписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС також дала грошей, знизила ціну на газ і допомогла виграти президентську кампанію 2015 року.
Але сьогодні не 1990-ті роки, коли політики ще мислили геополітичними категоріями, даючи гроші на великі проекти, такі, як ГУУАМ. В умовах світової фінансово-економічної кризи, що все іще розвивається і яка почалася в 2008 році, грошей на геополітику стає все менше.
Тому Брюссель і Москва тягнуть і будуть тягнути до останнього з прийняттям рішення щодо євроінтеграційних прагнень офіційного Києва. Очевидно, правий у цьому зв’язку Посол України при ЄС Костянтин ЄЛІСЄЄВ, який стверджує, що рішення про підписання з Україною Угоди про асоціацію буде прийматися в останні хвилини 28 листопада. Керівництво Євросоюзу і України будуть до останнього моменту продовжувати посилено прораховувати всі можливі сценарії розвитку ситуації.
Але все одно майбутнє України – в Європі.
Незважаючи ні на які тимчасові тенденції, у групи Geostrategy немає сумнівів, що Україна знайде своє місце в об’єднаній Європі в контексті політичних процесів.
Незважаючи ні на які тимчасові тенденції, у групи Geostrategy немає сумнівів, що Україна знайде своє місце в об’єднаній Європі в контексті політичних процесів.
Звичайно, поки що залишається відкритим питання, який ефект, яку віддачу зможе отримати Європейський Союз від грошових вливань в Україну в разі підписання з нею Угоди про асоціацію. Чи буде це «соломинкою» для потопаючого, як сталося у випадку з Грецією, або ж реальними інвестиціями, які зміцнять економіку Євросоюзу загалом. Реальніше другий варіант, і що б не казали скептики, сьогодні Україна як ніколи готова до продовження інтеграції на більш глибокому рівні.
Сьогодні окремі політичні сили (у першу чергу, прогнила Комуністична партія України, у якої повністю відсутня зрозуміла і чітка ідеологічна платформа і водночас присутнє лише одне бажання – заробляти гроші на будь-яких кризах), свідомо зриваючи процес поступового зближення України з європейським Союзом, лякають Україну «чинником придатка» – енергетичного, людського, аграрного.
Що стосується розгляду України в якості аграрного придатка, то це поширена помилка, яку підживлюють противники євроінтеграції. Почнемо з того, що Україна не є яскраво вираженою аграрною державою (хто не згоден – дивимося структуру ВВП України), нашому АПК іще рости і рости до рівня тієї ж Польщі, яку свого часу теж називали «аграрним придатком» Європейського Союзу. Окрім можливості наростити міць АПК, Україна має величезний промисловий потенціал . У Брюсселі все це добре розуміють, але грошей на розвиток української економіки у ЄС поки що немає. А ось небезпека втратити Україну у разі входу до Митного союзу критично велика, і цей фактор є вирішальним у міркуваннях європейських політиків щодо підписання Угоди про асоціацію.
До речі, про гроші і торгівлю з Євросоюзом. У нас за минулий рік товарообіг з країнами – членами ЄС становить більш ніж 30 мільярдів доларів США, і тенденція зростання спостерігається протягом останніх років. А це означає, що українським експортерам вдається ціною неймовірних зусиль пробивати своє власне місце на європейському ринку. А це завдання складніше, ніж освоєння традиційного російського ринку. До речі, для порівняння необхідно сказати, що товарообіг з Росією за минулий рік становить близько 50 мільярдів доларів США . Якщо відняти з цієї суми близько 10 мільярдів за російський газ, то вийде цікава картина: ринок ЄС для України сьогодні стає не менш важливим, ніж російський ринок.
За матеріалами: Geostrategy
Поділитися новиною
