848
Повззахідне петляння на псевдо-соціальному грунті
— Казна та Політика
Спроби “забалакати” дедалі більше притуплення європейського вектора, вибір стосовно якого начебто було вже остаточно зроблено, спровокували в останні два тижні незвичайний сплеск PR-активності з боку як перших осіб держави, так і всієї регіональної еліти. Судячи з хвиль популізму, які почали знову захльостувати вітчизняний інформпростір, або вже зроблений, або дуже близький до того і вибір щодо економічної стратегії на найближче доступне для огляду майбутнє. І вибір цей навряд чи порадує спочатку прогресивну частину експертної спільноти, а згодом — і “широкі верстви населення” через неминуче в такому разі падіння їхнього добробуту (хоч би як топ-політики на словах турбувалися про зворотне).
Патетичні і взаємовиключні обіцянки й доручення, котрі щедро роздавали від імені президента та прем’єр-міністра, дуже погано співвідносяться із справжнім станом справ у бідуючих економіці та держфінансах. Останні, тим часом, укотре втрачають шанс на оздоровлення, який давало вжиття складних і непопулярних, але необхідних для цього заходів.
Асоціювання з Євросоюзом давало надію і вітчизняному, і іноземному бізнесу на те, що під пильним наглядом зарубіжних партнерів українська влада таки розпочне якісно змінювати інвестиційний клімат у країні. Це продемонструвало, зокрема, підвищення індексу інвестиційної привабливості, що розраховується Європейською бізнес-асоціацією (до 2,37 бала у третьому кварталі), за рахунок зростання саме євроінтеграційних очікувань підприємців, компенсувавши негатив хронічних болячок української економіки.
Надії вселяли і перспективи підписання угоди про відновлення фінансування з боку Міжнародного валютного фонду, котрий заявив після відвідання Києва останньою місією фонду про розробку українським урядом “пакета пропозицій щодо економічної політики, спрямованої на коригування зовнішньоекономічних дисбалансів і активізацію економічного зростання”. До всього, як відомо, позитивний вердикт “кредитора кредиторів” дає зелене світло на відновлення фінансування з боку не лише міжнародних фінансових організацій та Євросоюзу, а й приватних інвесторів і кредиторів.
Усе вищесказане формувало реальні передумови, що нинішній непростий період українська економіка та її фінансова система пройдуть без надмірних ускладнень.
Однак зрослі було шанси на підписання угоди з МВФ знову різко впали після нещодавньої заяви глави держави.
“Вимоги МВФ про підвищення цін на газ для населення за жодних обставин не будуть сприйняті. Ми ніколи не допустимо кроків, від яких страждатимуть люди і які негативно вплинуть на матеріальне становище населення”, — процитувала президентська прес-служба його вельми симптоматичну заяву, зроблену 8 листопада під час зустрічі з діячами культури і мистецтв.
Така “послідовність” заслуговує, треба сказати, на значно краще застосування. Наприклад, у питанні європейської інтеграції, яке є безумовною топ-темою останніх місяців. Яку, до речі, мало б підтримати, серед іншого, підписання угоди про відновлення фінансування Києва з боку Міжнародного валютного фонду.
Така заява містить одразу кілька хибних посилів, розвінчувати які, мабуть, необхідно щоразу, коли вони вимовляються. По-перше, це обман, що підвищення тарифів необхідне МВФ, переважній більшості функціонерів якого, за великим рахунком, байдуже, що відбувається в Україні. Фонд, як і будь-якого іншого кредитора, цікавить платоспроможність своїх позичальників, з тією лише відмінністю, що його клієнтами є держави. А для цього він, цілком резонно, вважає за необхідне перед видачею кредиту своїм “пацієнтам” спробувати заручитися гарантіями їхньої платоспроможності. А саме: забезпечити достатність валютних запасів центробанку (розраховуватися ж треба у валюті) і хоча б відносну збалансованість держбюджету.
Однак навести хоча б відносний лад у своєму гаманці для зведення кінців з кінцями в доходах-видатках — в інтересах будь-якого тверезо мислячого суб’єкта економічних відносин, будь то держава, підприємство чи домогосподарство. Інакше звичка жити не за коштами рано чи пізно закінчиться неминучим банкрутством.
І тут доведеться в черговий раз відкрити теж зовсім не нову істину, що те неподобство, яке коїться у вітчизняній енергетичній сфері і, в результаті, в держфінансах через існування мінімум трьох різних тарифів на газ (для населення, теплокомуненерго і підприємств), навіть бардаком язик не повертається назвати.
І платять (причому теж, як мінімум, тричі) за все — і за гігантські втрати державного та місцевих бюджетів, і за надприбутки включених в корупційні схеми функціонерів, і за заможних громадян, що споживають у рази більше газу і тепла, — саме бідні.
Для більш детальних пояснень доречно процитувати нещодавно опубліковані результати дослідження Світового банку. Як відомо, тарифи на газ і послуги централізованого теплопостачання в Україні є одними з найнижчих в Європі, хоча середні витрати на придбання газу є одними з найвищих (про останнє, до речі, неодноразово заявляли як президент України, так і прем’єр-міністр). Так, якщо середня ціна поставок газу з Росії торік становила 425 дол. за тисячу кубометрів, то українські домогосподарства платять за блакитне паливо в середньому близько 100 дол., тобто середнє українське домогосподарство платить лише близько 19% від повної ціни імпортованого газу. А компанії централізованого теплопостачання — менш як 150 дол. (або близько 35%) за газ, який використовується для виробництва тепла для населення.
Для компенсації такої різниці в цінах уряд виділяє прямі бюджетні та позабюджетні субсидії, які, за підрахунками Світового банку, сягають 7% ВВП (!). Причому ці субсидії мають регресивний характер, тобто, якщо перекласти простою людською мовою, багаті отримують більше. Головним чином через низьку адресність системи соціальної допомоги, оскільки саме заможні люди, як правило, споживають великі обсяги енергоносіїв.
Тож правда, якої вперто не чують у вищих чиновницьких коридорах, полягає в тому, що низькі тарифи на газ насправді не захищають бідних. У той час як виплачувані не за адресою бюджетні компенсації — це фактично гроші, вкрадені у незаможних і пенсіонерів, які недоодержують соціальний захист і пенсії. За підрахунками експертів ВБ, на практиці найзаможніша частина населення отримує близько половини субсидій, виділених на газ і тепло. Тоді як найбідніший прошарок (нижні 20%) — тільки 13% субсидій. Навіть перевагами існуючих соціальних програм, які мають допомагати незаможним в оплаті їхніх рахунків за газ і тепло (пільги та субсидії на комунальні послуги), на які припадає близько 0,6% ВВП, здебільшого користуються групи населення, що належать до верхньої частини шкали доходів.
Ще один із наслідків, через який потерпають передусім теж менш заможні громадяни, полягає в тому, що внаслідок одвічного недофінансування бюджетних дотацій теплокомуненерго хронічно не в змозі покрити свої операційні та експлуатаційні витрати. А отже, необхідні ремонти (не кажучи вже про “апгрейди”) багато років відкладаються, в результаті чого тепломережі і перебувають у такому жахливому стані. Звідси ж — і холодні батареї, і розриті у дворах траншеї тощо. Водночас втрати тепла в катастрофічно зношених і дірявих мережах сягають величезних розмірів. Які, до речі, ніхто не здатен до пуття виміряти і порахувати, через що виникає найсприятливіший ґрунт для зловживань, розкрадань і корупції (але це — тема окремої розмови).
Ну і, нарешті, різноманітні бюджетні та позабюджетні субсидії, які доводиться виділяти через існування занижених цін (причому в основному не за адресою), створюють величезну дірку в держфінансах. 7% ВВП — це саме те значення, на яке не сходяться цього року державні видатки з доходами. В результаті чого обмежується фінансування більш пріоритетних сфер, тоді як інтереси “священних бюджетних корів” залишаються багато років недоторканними. І серед цих корів, повторимося, дуже мало місця для тих, хто справді потребує державної допомоги.
Тим часом під час статусних заходів, що відбулися за участі найбільших інвесторів і бізнесменів, президент, вочевидь, відкрив для себе багато нового, довідавшись, що з інвесткліматом у країні далеко не все гаразд. І от 13 листопада ц.р. на засіданні уряду прем’єр-міністр Микола Азаров, кажучи про важливість співробітництва України з Митним союзом і описуючи згубність асоціювання з ЄС, починає також нарікати на поганий інвестклімат, виписавши жорсткий наганяй своїм підлеглим (насамперед главам Міндоходів О.Клименку та МВС В.Захарченку) з вимогою зменшити адміністративний тиск на бізнес. При цьому він посилається на президента, який доручив уряду, у тому числі, “невідкладно викорінити практику збирання податків наперед і затримки з відшкодуванням ПДВ”. При цьому чомусь не береться до уваги, що, наприклад, “практику збирання податків наперед” уже майже рік як узаконено. І самі ж спочатку прем’єр, а потім і президент доклали до цього руки, завізувавши відповідний законопроект, який подавався та ухвалювався у Верховній Раді наприкінці 2012-го.
Також, як повідомив глава уряду, президент зробив акцент на необхідності притягти до відповідальності винних у проведенні перевірок, за результатами яких не було прийнято “обґрунтованих рішень” про донарахування податків.
Незабаром відповідне доручення — за результатами зустрічі з представниками УСПП і Федерації профспілок України — з’явилося на сайті глави держави. Термін, до якого необхідно виконати всі пункти, — до 16–20 грудня 2013 р.
Послухавши прем’єра та президента й почитавши їхні доручення, залишалося б тільки гучно поаплодувати, якби подібні доручення не були взаємовиключними та мали б хоч якийсь шанс бути виконаними. Адже перманентні претензії та “наїзди” фіскалів, як і пошуки додаткових джерел надходжень за рахунок легального бізнесу перетворилися для останнього на постійний кошмар. Та якщо подивитися в корінь відповідних проблем, то існування однієї з головних (крім всепоглинаючої корупції) причин інвестиційної непривабливості України — хронічно незбалансованого держбюджету з неадекватними планами надходжень — перекреслює будь-які надії на реальне зниження фіскального тиску на легальний бізнес.
На тлі скорочення економіки та перебоїв із фінансуванням роздутої видаткової частини бюджету Держказначейство й так уже фактично півроку працює з перебоями, затримуючи вже навіть соціальні платежі. А що буде, коли надходження скоротяться ще більше? До речі, заявляючи про необхідність зниження тиску на бізнес і ліквідації переплат, глава уряду водночас поклав персональну відповідальність на Клименка за наповнення бюджету відповідно до бюджетного розпису, а на першого-віце-прем’єра Арбузова — за ліквідацію затримок по соцвиплатах.
І який вибір зроблять чиновники, яким одночасно було доручено знизити тиск на бізнес і виконати бюджетний розпис, ліквідувавши затримки по соцвиплатах?
Вибір очевидний, хоча й вітчизняні експерти, і представники МФО вже давно кажуть про необхідність ревізії та урізання необґрунтованих соціальних пільг (див. вище). Та й сам Янукович нещодавно ставив під сумнів доцільність надання неадресної соцдопомоги. Однак, щоб просто навіть підступитися до цього питання, потрібна, як наполегливо повторюють ті ж представники МФО, надзвичайна політична воля. Якої й у минулому щось не спостерігалося, а в передвиборний рік, вочевидь, і зовсім не знайдеться.
Юрій Сколотяний
За матеріалами: Дзеркало Тижня
Поділитися новиною
