4382
Поцілунок Іуди
— Казна та Політика
Скандал навколо спільної заяви глав українських церков, які підтримали курс на зближення з Європою, днями отримав продовження. Своє ставлення до питання про євроінтеграцію висловили ченці Свято- Успенської обителі (село Нікольське, Донецька область). Вони заявили, що «європейський цивілізаційний простір» українському народові не потрібен і що глава Української православної церкви (Московського патріархату) митрополит Володимир, який підтримав інтеграцію з ЄС, висловлював лише свою особисту думку. Доводи церковних ієрархів про те, що зближення з Європою не суперечить відносинам з Росією, ченці відкинули, угледівши в цьому паралелі з біблійним поцілунком Іуди.
На підтримку європейського курсу України церковні ієрархи виступили в кінці вересня. Вони заявили, що український народ «з давніх часів був частиною європейського цивілізаційного простору» і що майбутнє країни має бути відповідним – «незалежна держава в колі вільних європейських народів». Автори звернення – в унісон зі світським керівництвом України – підкреслювали, що такий вибір не протиставляє республіку «її історичному сусідові Росії». «Сподіваємося, що російський народ і держава будуть визнавати і поважати право України, як незалежної держави, вибирати свій шлях у майбутнє», – заявляли вони.
Увагу до звернення залучив насамперед той факт, що в числі підписантів виявився митрополит Володимир, керівник канонічної Української православної церкви (Московського патріархату). У суперечці про зовнішньополітичний вектор України, як виявилося, позиція глави УПЦ – самокерованої частини Російської православної церкви – ближче до позиції Києва, а не Москви.
Минулого літа, коли Україну на честь 1025-річчя хрещення Русі відвідали глава РПЦ Кирило і президент РФ Володимир Путін, спостерігачі оцінювали їх візит в тому числі і в політичному контексті. У пресі тоді згадували і угоду про асоціацію з ЄС, яку планує підписати Україна всупереч бажанню Росії, і звернули увагу на те, що Путін в рамках візиту відвідав конференцію «Православно- слов’янські цінності – основа цивілізаційного вибору України», організовану рухом «Український вибір» Віктора Медведчука (він доводиться Путіну кумом, є затятим критиком євроінтеграції і прихильником Митного союзу).
«Сьогодні православ’я… стрімко політизується, – міркував тоді політолог Вадим Карасьов. – Це проявляється у нав’язуванні західним пострадянським країнам так званих православно-слов’янських цінностей… Тому за духовними презентаціями та релігійним мегапіаром сьогодні стоять серйозні політичні калькуляції, які повинні створити православну політичну спільність і перешкодити входженню України в європейську сім’ю». Експерт зазначав, що боротьба за зовнішньополітичний курс України буде продовжуватися і після того, як угода з ЄС буде підписана. «Необхідно готуватися до більш серйозних ціннісних баталій за Україну і душу кожного українця, – попереджав він. – Це стосується не тільки УПЦ МП, а й влади, яка повинна думати, яку зайняти позицію в новій духовно-ідеологічній диспозиції, нав’язуваній Україні російським державно-релігійним комплексом».
Після того як глава УПЦ визначився зі своєю позицією, ряд російських ЗМІ обрушився на нього з критикою. Митрополита звинувачували у «зраді Православ’я і православного народу», засуджували за формулювання (пасаж про цивілізаційну близькість до Європи і «історичне сусідство» з Росією, який містився у зверненні голів церков, критики назвали «історичною і богословською фальсифікацією»). Окремих докорів митрополит удостоївся за те, що поставив свій підпис поряд з підписом Філарета – голови неканонічної Української православної церкви Київського патріархату (якого Російська православна церква піддала анафемі).
Втім, ці звинувачення були ще не найстрашнішими. «Входження нинішньої української держави в таку Європу означає приєднання до європейських антихристиянським норм і законів, поширення їх на територію нинішньої України, – писало видання “Сегодня.Ру”. – Тобто це означає співучасть у побудові царства антихриста». «Тепер, коли він [митрополит Володимир] все підписав, він вже не потрібен, – вторив історик Лев Вершинін у коментарі ІА “REX” . – А успадковує йому, возз’єднавши українські церкви, розстрига Денисенко [глава УПЦ КП Філарет], якому його Господар, схоже, відвів на це стільки років життя, скільки знадобиться».
На критику в ЗМІ керівництво української церкви, напевно, могло б і не звертати особливої уваги. Однак, коли до неї приєдналися українські монахи, це вже не можна було ігнорувати. Їх звернення нагадало про те, що одностайної підтримки курсу на євроінтеграцію в УПЦ немає. Заяву на підтримку європейського курсу, підписану митрополитом, ченці оголосили такою, що не відображає позиції УПЦ МП. «Деякі міркування, в ній викладені… відображають особисту громадянську позицію митрополита Володимира (Сабодана), яку він поділяє з представниками розкольницьких, сектантських, інославних і нехристиянських релігійних об’єднань України», – зазначили вони.
Ченці у вкрай непривабливому світлі описали Європу – «зневажившу традиційні цінності» і яка скочується в «прірву содомської мерзоти і морального здичавіння» – і закликали зробити вибір на користь «братерського союзу слов’янських народів – російського, українського та білоруського». Глав церков, які виступали за євроінтеграцію, вони при цьому звинуватили в лицемірстві. «Лицемірний і лукавий дух цього документа [звернення на підтримку ЄС] викликає з безодні образи інших, ще більш зловісних персонажів біблійної та церковної історії», – заявили мешканці монастиря. У числі «зловісних персонажів» вони згадали Юду й Мазепу, поставивши в цей же ряд і одного з підписантів звернення на підтримку ЄС – підданого анафемі Філарета.
На закінчення ченці нагадали про заповіт засновника монастиря старця Зосима, який закликав «строго триматися Російської православної церкви і святійшого патріарха Московського і всієї Русі» і заявляв, що «у разі відходу України від Москви… автоматично переривається зв’язок з митрополитом Київським».
Останнім часом, до речі, ця тема вже піднімалася. Наприкінці липня настоятелі та віруючі одного з храмів в Київській області висловили бажання перейти в пряме підпорядкування до Російської православної церкви. Пояснюючи своє невдоволення українською церквою, вони звинуватили її керівництво в «нездатності здійснювати духовне і адміністративне управління» , а також у «послідовній політиці, спрямованій на остаточний відрив від РПЦ». Остання претензія була адресована особисто митрополиту Володимиру.
Конфлікт тоді було швидко погашено. Вже на початку серпня стало відомо, що з керівництвом УПЦ громада примирилася. Тепер, однак, питання про «незгодних» у лавах української церкви знову актуалізувалося. Російська сторона, як вважає колишній депутат від правлячої Партії регіонів України Тарас Чорновіл, може скористатися своїм впливом на «єпископів Одеського, Донецького, Маріупольського, які сьогодні більше підпорядковуються Москві, ніж митрополиту Володимиру». Згаданий митрополит Одеський Агафангел, наприклад, відомий критичним ставленням до євроінтеграції. У статті, опублікованій під його ім’ям, стверджувалося, що «згубне прагнення України до Європи є черговою спробою здійснити багатовікове прагнення протестантсько-католицького, масонського і безбожного Заходу відірвати Україну від єдності зі світовим центром Православ’я – Москвою».
Навряд чи, звичайно, складності у відносинах РПЦ та УПЦ виллються у відкритий конфлікт. «Чистий провулок [там розташовується резиденція патріарха Кирила – прим. ред.] буде робити все, щоб це не виносити на поверхню, – вважає російський політолог Андрій Окара. – Вони будуть… намагатися вирішити це непублічним шляхом. Я не виключаю, що можуть бути спроби здійснити кадрову зачистку в УПЦ МП».
У самій УПЦ, відповідаючи на критику на адресу митрополита, підкреслили, що «глава церкви виступає від імені церкви і більшості парафіян» (з таким коментарем виступив прес-секретар УПЦ МП, протоієрей Георгій Коваленко). Втім, незабаром після цього з’явився коментар співробітника прес-служби церкви Василя Анісімова, який заявив, що митрополит Володимир, підписуючи звернення на підтримку ЄС, виступав насамперед за пункт про «суспільну дискусію», за допомогою якої повинен визначитися зовнішньополітичний курс України. Представник прес-служби додав також, що «ніхто не проводив у церкві соцопитування щодо інтеграційних переваг парафіян».
Можливо, від участі в дискусіях навколо зовнішньої політики УПЦ взагалі воліла б утриматися (цій темі був присвячений нещодавній візит українських церковних ієрархів до Брюсселя, і представника керівництва УПЦ МП, за наявною інформацією, у складі делегації не було). Проте в даному випадку, очевидно, зіграв фактор близькості української церкви до української влади. «Релігія і політика [в Україні]… тісно переплетені. Політики відкрито, не криючись, а навіть роблячи на цьому піар, спонсорують церкву. Керівники країни завжди присутні на всіх заходах, пов’язаних з церковними святами, – констатує політолог Олексій Краснопьоров. – У свою чергу, церква платить державі тим же. На будь-якому молебні моляться за владу». Втім, в Росії, де церква також близька до держави, зрозуміти мотивацію українських церковних ієрархів не так вже складно.
Михайло Тищенко
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
