4443
Київ йде на Схід
— Казна та Політика
Незважаючи на м’яку тональність заяв Миколи Азарова щодо російського питання, яка контрастує з жорсткішою риторикою Віктора Януковича й окремих міністрів, давно очевидно, що західний крен Києва зумовлений чимось вагомішим, ніж раптова прихильність до європейських цінностей. У посиленому конфлікті з Росією Київ уперше поводиться досить твердо. І цей ресурс стійкості йому надав Пекін. У певному сенсі можна говорити про мутацію кучмівської політики багатовекторності: КНР витісняє РФ як її східний вектор.
Російська офіційна і неофіційна риторика постійно позиціонує Китай як якогось союзника в хрестовому поході проти американської «винятковості» та європейського «падіння моралі». Безперечно, Москва і Пекін є партнерами в Радбезі ООН, активно торгують, у тому числі і у військово-технічній сфері. Є і масштабні плани розширення поставок російських енергоносіїв до Піднебесної. Крім того, Росію і Китай важко віднести до демократичних країн, тож звідси їх підозрілість до Заходу.
Та все ж за межами цього ряду спільних позицій Москву і Пекін більше нічого не пов’язує. Китай має величезне населення, яке необхідно годувати в умовах кризи колишньої моделі масового експорту ширвжитку — Росія ж переживає втрату населення, її економіка нездатна функціонувати без іноземних робочих рук. У Росії ліквідовують академію наук і будують суспільство «духовності» — у Китаї ж розвивається атеїстичне суспільство, яке прагматично використовує силу традицій. Китай прагне в космос — Росія покидає його. Китай назавжди запам’ятав уроки ізоляції — офіційна Росія стомлено мріє про неї. Нарешті, матеріальний успіх викликає у Китаї повагу, а в Росії за нього звинувачують.
Однак багато з того, що розділяє Москву і Пекін, зближує Пекін і Київ. Дух наживи й інстинкт виживання ріднить доросліючий капіталізм Китаю та молодий капіталізм України. І обидва вони рвуться в Європу. Перший — для завоювання ринку. Другий — як мінімум для збереження нажитого непосильною олігархічною працею.
Ось чому саме в Піднебесну кинувся Віктор Янукович ще два роки тому, усвідомивши, що із зарозумілим північно-східним сусідом і каші з сокири не звариш. З моменту першого візиту Президента України до Китаю роль цього гіганта в українському економічному житті постійно зростає.
Ось чому саме в Піднебесну кинувся Віктор Янукович ще два роки тому, усвідомивши, що із зарозумілим північно-східним сусідом і каші з сокири не звариш. З моменту першого візиту Президента України до Китаю роль цього гіганта в українському економічному житті постійно зростає.
Підготовлена до підписання асоціації та угоди про вільну торгівлю з ЄС Україна для КНР — чудова садова хвіртка в Європу, оскільки традиційний партнер Китаю в регіоні — Білорусь ізольована від ліквідного Заходу і законопачена в Митний союз, покалічений ідеологічними образами Москви і хижими інтересами російських корпорацій. А втім Мінськ робить усе, щоб зберегти ділові зв’язки з Україною у повному обсязі. Так, прем’єр М’яснікович спростував будь-які заперечення проти асоціації України з ЄС. Тож і тут Китай нічого не втрачає. Роман Пекіна і Києва отримав штамп міжнародно-правового рагсу торік: наприкінці 2012 року Україна і Китай підписали низку масштабних кредитних угод. Перш за все про фінансування проектів в українському агросекторі на $3 млрд. Паралельно розширено перелік позицій українського сільськогосподарського експорту до Китаю.
Та якщо на світовому аграрному ринку Україна і Росія конкурують більш-менш рівноцінно, то підставлене нам Пекіном плече у сфері диверсифікації боляче б’є по інтересах північно-східного сусіда, що також полює за китайськими грошима.
Китайсько-українські проекти в сфері енергетики потягнули на суму майже $3,7 млрд. Зокрема, йдеться про перехід українських ТЕС із газу на вугілля, що вже приносить подвійну користь: збільшення видобутку українського вугілля і швидке зниження енергетичної залежності від Росії.
Крім того, цьогоріч у червні Експортно-імпортний банк Китаю відкрив фінансування національного проекту «Повітряний експрес». Загальна сума кредиту — $372 млн. Щоб уникнути повторення інциденту з «лижним інструктором», освоювати кошти мають намір самі китайські компанії, які передбачувано виграли тендер. Інших грошей на цей проект Владиславу Каськіву за два роки не вдалося знайти.
У свою чергу Guangdong Provincial Communications Group має намір звести в столиці українсько-китайський торговий центр, а також фабрику. Обсяг інвестицій — приблизно $350 млн. Цікаво, що російські коментатори з великим інтересом поставилися до цієї новини, адже у Москві через бюрократичну тяганину аналогічний проект так і не запрацював.
У вересні Кабмін схвалив текст масштабної міжурядової угоди між Україною і КНР про техніко-економічну співпрацю. Підготовка пропозицій профінансована китайським грантом. Річ у тім, що за підсумками візиту члена політбюро КПК Лю Юньшаня до Києва, Україна і Китай запланували до нового року підписати програму стратегічного партнерства на період до 2017 року. Важливе місце в ній займає авіакосмічна галузь. Тепер очевидно, про яких альтернативних партнерів говорив місяць тому в Жуковському обурений безглуздими російськими інвективами керівник «Антонова» Дмитро Ківа. Проте такими партнерами можуть виявитися і ділки з ОАЕ, що до кінця року відкриє у Києві повноцінне посольство.
Встигла на літак Пекін-Київ і китайська державна компанія China Guangdong Provincial Changda Highway Engineering Co. Ltd. Вона почала переговори про участь у проекті будівництва кільцевої дороги навколо Києва. Київська влада хоче замовити ще й підземні тунелі, а це багатомільярдні інвестиції.
Отже, у сухому залишку — $10 млрд. товарообігу, $4,072 млрд. у схвалених інвестиційних кредитах і $3,350 — у прямих інвестиціях. Це майже 10% номінального ВВП України 2012 року, або приблизно чверть усіх іноземних інвестицій Китаю. Непогано для новачка в реальній політиці.
Але Китай — не Кіпр. І розслабленого ставлення до своїх вкладень не потерпить. Безсумнівно, Пекін має інструменти впливу на українських можновладців: варто лише згадати про гору поправок, які Микола Азаров хотів би внести до системи тарифів, погоджених під час входження України до СОТ. Важко переоцінити вагу Китаю в цій організації. А як щодо раптової заморозки фінансування працюючих проектів і знову негативного сальдо і так виснаженого платіжного балансу нашої країни? І кидання України в дзьоб російського орла, що в будь-якому разі не становить для Китаю серйозної загрози?
Неважко зрозуміти розчарування російського політичного істеблішменту. Адже Пекін не тільки вибив зі старіючого «Газпрому» потрібну йому ціну на газ, а й хапнула з-під носа духовний центр колишньої імперії. За іронією долі, саме сьогодні втілюється гасло пізнього «кучмізму» — «Разом до Європи!» Тільки це друге місце зайняв Китай, який глибше розуміє глобалізацію і добре засвоїв російську приказку «скупий платить двічі».
Максим Михайленко
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
