2085
Хто заробив на регіональній мові
— Казна та Політика
Минув рік з моменту завершення в Україні «мовного параду», коли органи місцевого самоврядування сходу та півдня країни масово імплементували на своїх територіях положення одіозного закону Ківалова-Колесніченка. Цим документом мав би гарантуватися розвиток, використання та захист вісімнадцяти мов національних меншин, але за фактом влада як ініціатор новації сконцентрувала всі зусилля по відношенню тільки до однієї із них — російської. Решта претендентів на регіональний статус своїх мов були, по суті, принижені та ображені. Більше того, як виявилося згодом, така передвиборча технологія не додала рейтингових балів Партії регіонів, зате сприяла мобілізації україноцентричних виборців навколо опозиції. На цьому тлі знайшлися ділки, які спокійно та без зайвої політизації набивали кишені.
Найрадикальніші зміни з прийняттям мовного закону очікувалися у системі освіти, за яку відповідають державні відомства і місцеві органи влади. Власне, на них Вадим Колесніченко поспішив перекласти провину за провал ініційованої ним реформи. Парадоксально, але головним стрілочником виявився не хто-небудь, а ідейний сподвижник «руского міру» Дмитро Табачник. Його міністерство, за словами Колесніченка, не змогло правильно організувати навчальні та виховні установи — керівництво шкіл і садочків повинні були в обов’язковому порядку вимагати від батьків письмових заяв про вибір мови навчання для своїх дітей. Нібито через це упущення шкіл і класів із недержавною мовою навчання збільшилося ненабагато.
Чи потрібні українцям стимули «зверху», щоб реалізувати отриману можливість вибирати мову навчання для своїх дітей, питання риторичне. Хоч як би намагалися подати ситуацію ініціатор мовних змін, батьки вже дали відповідь на питання, володіння якою мовою вони вважають краще для своїх дітей. Незважаючи на те, що майже 40% країни розмовляє російською (згідно з останніми даними Київського міжнародного інституту соціології), більшість школярів з цього року як другу іноземну мову вивчатимуть німецьку, і лише 23% — російську.
Зате про роботу Міністерства освіти і науки (МОН) з організації тендерів на виконання мовного закону його співавтор Колесніченко замовчує, а даремно. Перед першим дзвінком навіть здійнявся великий скандал про «золоті» підручники, коли «Вісник держзакупівель» оприлюднив інформацію про контракти «Інституту інноваційних технологій і змісту освіти» МОН на видання навчальних книг на загальну суму 85,9 млн. грн. Найдорожчими виявилися підручники для шкіл з навчанням мовами національних меншин. Наприклад, офіційно було оголошено, що ціна книги «Літературне читання. Польська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням польською мовою. 3 клас» — 607 грн., а підручник з української мови також для 3 класу польських шкіл — 571 грн. за екземпляр. Для порівняння: видання «Врубель і Київ» коштує 150 грн., ця книга, упакована в індивідуальну вакуумну упаковку, має 430 сторінок матового паперу, тверду обкладинку і вставки з тисненням золотом. Втім, пізніше міністерська прес-служба розповсюдила повідомлення про те, що у «Віснику держзакупівель» було допущено суто технічні помилки, через які вартість окремих навчальних посібників виявилася завищеною удвічі.
Закон Ківалова-Колесніченка формально полегшив життя телерадіокомпаніям, рекламодавцям і кінопрокатникам, але вдалося скористатися новаціями, знову ж таки, тільки обраним. Мовники отримали можливість навіть повністю перейти на російську мову на свій розсуд. Раніше законодавство зобов’язувало телеканали і радіостанції дотримуватися державної мови, відповідно з ліцензійною угодою. Якщо вона не виконувалася, Нацрада з питань телерадіомовлення могла відібрати у телерадіокомпанії видану ліцензію. Проте така мовна свобода не так уже й сильно скоротила присутність в ефірі контенту українською мовою. Ще до прийняття закону багато ТРК, особливо регіональні держкомпанії, часто порушували встановлені квоти без будь-яких наслідків для себе. Мовний закон просто розв’язав їм руки. Щоправда, не повністю. Не варто забувати, що скасування 50% квоти на українські музичні твори в телерадіоефірі так і не набула чинності. А, значить, її все ще повинні виконувати хоча б номінально всі вітчизняні мовники.
Схожа ситуація склалася і в зовнішній рекламі. «На південному сході країни частка російськомовної реклами залишилися, як і раніше. З неї просто зникли крихітні українські титри, які доводилося розміщувати, щоб дотримуватися норм законодавства, — розповів «Коментарям» Артем Біденко, голова Асоціації зовнішньої реклами України (АЗРУ). — За нашими спостереженнями, кількість російськомовних щитів зросла тільки в центральній Україні та Києві. Їх частка у столиці до прийняття реформи не перевищувала 15–20%. Сьогодні таких конструкцій вже 50–60%». Нагадаємо, що саме в центральному регіоні країни норми мовного закону не були імплементовані. Хоча, на думку експерта, очікувати подальшого зростання реклами російською не варто. «На українських слоганах і джинглах великих міжнародних компаній виросло ціле покоління українців. Перекладати їх не має сенсу навіть у південно-східних областях. Рекламодавці це добре розуміють», — додають у АНРУ .
Не сталося революції і в сфері кінопрокату, хоча частка фільмів із російським перекладом збільшилася. Раніше подивитися на «великій і могутній» можна було лише релізи невеликих дистриб’юторів, що випускають в ужиток не більше десятка фільмокопій. За останній рік паралельним російським дубляжем для кінотеатрів Одеси, Донецька та Криму обзавелося більшість голлівудських блокбастерів. Але рекордних зборів прокатникам це не принесло. Відвідуваність кінотеатрів залишилася на рівні минулого року, а бокс-офіси 2013-го лише трохи зросли в основному за рахунок небувалого напливу улюблених українцями «поп-корн гігантів» і дорогих квитків на них. Це розвінчало міф кінодистриб’юторів про те, що частина українців не могла примиритися з українським дубляжем і через це не ходила в кіно.
Божена Столярчук
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
