1484
Енергоємність українських підприємств за 10 років знизилася на третину
Державне підприємство «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків» («Держзовнішінформ») підрахував енергоємність української економіки. Результати дослідження, представлені держпідприємством у четвер, свідчать, що з 2001 по 2011 р. енергоємність українських підприємств знизилася на 30%, але до цих пір значно відстає від показників інших країн.
«До Європи нам ще дуже далеко, оскільки, наприклад, в порівнянні з Німеччиною енергоємність української промисловості вище в три-чотири рази», – повідомив експерт «Держзовнішінформу» Олександр Голіздра.
За словами експерта «Держзовнішінформу» Олега Козачука, енергоємність ВВП України набагато перевищує світові показники.
Металурги забули про стратегію
Заступник керівника відділу аналізу ринків чорної металургії «Держзовнішінформу» Віталій Постоленко говорить, що один з найбільших споживачів енергоресурсів – гірничо-металургійний комплекс, не в останню чергу – через його високу енергоємність.
«Неефективність використання вугілля і руди починається з їх видобутку. Притому що в Україні тільки розвіданих запасів вугілля – близько 50 млрд т, прогнозні запаси – понад 100 млрд т, а щорічний обсяг видобутку вугілля складає близько 80 млн т, процес збагачення вугілля низькоефективний і базується на технологіях 1950-1960 рр..», – Підкреслив співрозмовник.
За словами Віталія Постоленко, українські металурги до цих пір використовують для виплавки сталі мартенівські печі, від яких вже відмовилися практично всі світові виробники, за винятком хіба що російських.
Технологія пиловугільного вдування, яка дозволяє відмовитися від використання природного газу, в Україні впроваджується вкрай повільно: у нашій країні в середньому витрати на неї становлять 16,9 кг вугілля на тонну готової продукції, тоді як у країнах ЄС – 104 кг/т, в Китаї – 120 кг/т, у Японії – майже 130 кг/т.
Аналітик компанії Eavex Capital Іван Дзвінка вважає основною проблемою високої енергоємності української металургії відсутність у її власників довгострокового бачення розвитку галузі та стратегічного мислення.
«Коли ринки металургійної продукції росли, попит був і на український метал з його витратами вище середньосвітових. Українським сталеварам в той час вдавалося непогано заробляти. Коли ж настала криза 2008 р. і ціни впали, всі почали скорочувати капітальні інвестиції і включати режим економії. Про модернізацію вже ніхто особливо і не думав», – нагадав аналітик.
«Алчевський металургійний комбінат був побудований ще в радянський час, але на сьогоднішній день вважається найбільш модернізованим підприємством галузі», – зазначив Іван Дзвінка.
Олександр Голіздра вважає, що реальним поштовхом до впровадження енергозберігаючих технологій у гірничо-металургійному комплексі послужило зростання цін на газ в 2008-2009 рр..
ЖКГ покладав надії на дешевий газ
У структурі українського ВВП на житлово-комунальне господарство припадає 5-6%, але при цьому сфера споживає 30% енергетичних ресурсів країни, розповідає Олег Козачук.
Директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин зазначив у розмові з «Капіталом», що сфера ЖКГ ніколи не була пріоритетною галуззю в питаннях зниження енергоємності.
«Дуже часто виходили з помилкових суджень, що енергоресурси будуть дешевими. Згадайте, кілька років тому і зараз боротьба ведеться за дешевий газ, який нібито буде настільки недорогим, що займатися енергозбереженням немає сенсу. Тільки з 2009-2010 рр.. почали всерйоз говорити про енергоефективність у житлово-комунальній сфері», – підкреслив представник Центру Разумкова, уточнивши, що для вирішення проблеми енергоємності ЖКГ потрібні значні ресурси, у той час як платоспроможність населення низька.
«Тому тих ресурсів, які потенційно могло б виділити держава, недостатньо для комплексного реформування галузі», – упевнений Василь Юрчишин.
Треба багато грошей
При цьому слід враховувати, що інвестори ризикують брати участь у проектах з енергозбереження лише в тому випадку, якщо у них є гарантії отримати порівняно швидку віддачу.
Результати досліджень «Держзовнішінформу» свідчать, що інвесторів приваблюють проекти, термін окупності яких не перевищує сім років. Реалізація більш довгострокових програм вимагає участі держави у вигляді фінансування або надання держгарантій.
Олександр Суков
За матеріалами: Капітал
Поділитися новиною
