43615
Вся правда про секонд-хенди
— Особисті фінанси
За 20 років, що секонди існують в Україні, вони дуже змінилися. Розвали з брудним ганчір’ям, в яких рилися одні бідняки, трансформувалися в солідні магазини. Продавець в інтернет-секонд-хенді Ірина Маслова пояснює: «Рівень добробуту українців зріс. Люди готові платити по 100-200 гривень за якісну і модну річ з секонду: все одно це в рази дешевше, ніж у звичайному магазині». Популярність таких торгових точок підстьобує багатьох зайнятися цим бізнесом. Але все не так просто.
З чого почати?
Віктор Шейман, власник невеликого секонд-хенду в спальному районі Києва, розповів, як відкрив свій магазин. Схема розрахунку така: відкрити ПП коштувало 300 грн., первісна закупівля товару – 12 000 грн. (купити потрібно не менше 500 кг, найнижча ціна – $3/кг), обладнання – 5000 грн. На рекламу (вивіску, листівки, оголошення) пішло 2500 грн. Разом – майже 20 тис. грн. Щомісячні платежі: оренда приміщення – 5000 грн., 350 грн. – до пенсійного фонду, 200 – єдиний податок, комуналка – 1000, зарплата двом працівникам – 6000 грн. Разом – 12,5 тис. грн. «У перший місяць роботи я отримав «чистими» 5000 гривень, а тепер бізнес після вирахування всіх платежів приносить не менше 10 000 на місяць. Виходить, що витрачені спочатку 20 тис. грн. я «відбив» менш ніж за 3 місяці. Працюю я в цій справі лише рік, але поки справи йдуть добре, припиняти не збираюся». За словами Віктора, знайти постачальників нескладно. По-перше, можна попитати контакти у тих, хто вже цим займається. По-друге, в інтернеті повно пропозицій з оптового продажу б/у одягу. По-третє, у магазини, що вже відкрилися, регулярно навідуються представники оптових складів і пропонують свій товар.
На ринках, на жаль, люди особливого доходу не мають – крутяться від получки до получки. Продавець Марина Караваєва з Полтави, яка намагалася почати свій бізнес 5 місяців тому, платила за оренду торгового контейнера площею 5 кв. м на ринку 525 грн. на місяць (включаючи комунальні платежі, послуги охорони). «Спочатку я закупила товару на 9000 грн. За три місяці прибуток був мінімальний – всього 3000 грн. Через місяць я вирішила кинути цю справу. Думаю, свою роль зіграло і те, що нас потіснили великі мережі секонд-хендів». Майже всі продавці на ринку, з якими нам вдалося поговорити, скаржаться на низькі доходи. «Я орендую місце за 800 грн. на місяць, – розповідає Оксана, продавець на ринку біля однієї зі столичних станцій метро. – А заробляю всього 1500. Не припиняю тільки тому, що поки нікуди йти».
Поради бувалих.
Керівник оптового складу в Дніпропетровську Тетяна Новікова пояснює: «Ми зацікавлені, щоб наші покупці (продавці секонд-хенду. – Авт.) процвітали і купували більше речей, тому всіх новачків беремо під крило. Наприклад, радимо орендувати місце там, де проходить багато людей. Даємо рекомендації: наприклад, що краще брати хороший одяг і розвішувати його – люди стали вередливими і готові платити більше, але при цьому купувати одяг з комфортом. Найкращі позиції можна випрати або відпарити, щоб продати дорожче. Щоб магазин не здавався порожнім, на кожен метр площі має припадати близько 15 кг товару».
Шанс прогоріти. Як і в будь-якому бізнесі, тут щастить не всім. Олена Зубко з Херсона через 20 років роботи закрила три свої магазини: «Я вже три роки виплачую борги. У Херсоні мої колишні клієнти впевнені, що я розбагатіла, купила будинок на Мальдівах і зараз відпочиваю. У 90-х, коли я тільки починала, це все було в новинку, і дохід був хорошим. Але із зростанням популярності і конкуренції справи йшли все гірше і гірше. У якийсь момент я зрозуміла, що мені дешевше припинити все взагалі, ніж продовжувати працювати і сподіватися, що зможу виходити хоча б на нуль. Зараз я розумію, що мій бізнес не пішов ще й тому, що я добра, що не зубаста. Привозила товар – і друзі, домашні розбирали речі для примірки, часто випрошували їх за собівартістю. У підсумку я і в грошах втрачала, і на прилавок викласти було нічого. Проблема була і в постачальниках – декотрі кілька разів привозили дуже хороший і якісний товар, я починала їм довіряти і замовляла великі партії. А в них могло виявитися така дрантя! Найкраще шукати постачальників за кордоном – там «свої» не вибирають найкраще».
Оригінал і сортування
Про те, які речі надходять у секонд-хенди, розповідає Олена Зубко.
Оригінал. Речі, зібрані добрими людьми, складають у величезний непрозорий мішок. Важить він 80-150 кг і коштує 1,5-3 євро за кг. І хоча це найбільш бюджетний варіант закупівель, його собі можуть дозволити лише великі магазини з великим оборотом, тому що на цій економії часто втрачається багато грошей. Адже ці мішки – лотерея: ніхто не знає, що всередині. Сусідка по точці в одному знайшла купу дорогого і майже нового брендового одягу. Я ризикнула і теж купила мішок з цієї партії за 600 євро. І виявила всередині страшні і запрані ковдри з подушками. І ще: через те що товар запакований, його обробляють більшою концентрацією хімікатів і пахне він сильніше.
Сортований. Для своїх точок я купувала сортований товар: у прозорому мішку речі розкладені по типах і сезонності – чоловічі светри, жіночі сукні, теплі халати тощо. Крім того, речі пакують і за ступенем зношеності. Неношений одяг з бірками може коштувати і 25 євро за кг, а речі з цятками і дірочками можна купити за 2-3 євро за кіло. У дешевому мішку 30% речей – просто сміття, яке годиться хіба що собакам на підстилку. Ще 30% беруть на ганчір’я, інші 40% можна продати. Ось на них і виставляється максимальна ціна, щоб повернути не тільки витрачене на закупівлю, а й мати можливість заплатити податки, оренду й видати зарплату продавцеві. Якщо в перші три-чотири дні після завезення товар не купили, він залежується, і заробити на ньому дуже складно – чим довше він лежить, тим дешевше продається, та ще й сильніше смердить.
Міфи про секонд
Велика кількість різноманітного одягу, яка часто шикарно виглядає і продається зовсім дешево, не могла в голодні 1990-ті не дивувати жителів пострадянського простору. У підсумку секонд-хенди обросли величезною кількістю міфів. Імпортери, власники магазинів і прості продавці допомогли нам розібратися в їх правдивості.
1) У кишенях одягу часто знаходять гроші, які іноземці передають як допомогу незаможним. Продавці забирають ці гроші собі.
НІ. Крупні купюри і монетки дійсно регулярно знаходять у речах, особливо в сумках. Знаючи про це, продавці обов’язково проводять ревізію кишень перед тим, як відправити партію в продаж. Але ці гроші – не свідома допомога: власники просто забули їх вийняти.
2) Якщо на пакетах з речами зображений гелікоптер, значить, речі призначені для скидання з вертольотів потерпілим від якоїсь катастрофи, якщо ведмежа – речі для дитячих будинків.
НІ. Організації, що збирають одяг, часто малюють на пакетах різні логотипи. Так вони пояснюють, на які саме благодійні цілі збираються пожертвувати частину грошей, виручених від продажу речей. Логотипи можуть бути різними і буквально їх сприймати не варто.
3 ) Секонд-хенд – зброя повільного вбивства бідняків. Речі просочують отрутою і вірусами, і люди, що носять їх, починають хворіти і вмирати.
НІ. Магазини «других рук» існують у всьому світі десятки років, і одяг у них купують як бомжі, так і знаменитості. Звичайно, багато з них хворіють і потім вмирають, але зовсім з інших причин. Співробітники секондів, що працюють у цій сфері роками, не тільки живі і здорові, а й навіть цілком собі забезпечені. Так, речі мають специфічний запах, тому що їх ретельно обробляють гарячою парою і дезинфікуючим газом (40%-ним пароформаліном), що вбиває віруси і бактерії. Але для здоров’я людей ці речовини майже небезпечні – хіба що алергікам треба бути обережними. Тим більше пароформалін змивається – потрібно просто кілька разів випрати річ після придбання.
4 ) Торговці продають гуманітарну допомогу, яку насправді мають роздавати незаможним безкоштовно.
ТАК І НІ. Буває таке, що ношений одяг надсилають як подарунок, а його пускають у продаж. Парафіяни, наприклад, баптистської церкви в Америці надсилають своїм українським «братам» речі, а ті їх не роздають, а продають. Якщо бачите на точці з секондом багато канцелярії, дитячих книжок та іграшок – це теж зазвичай говорить про те, що товар насправді гуманітарний. Але таке буває рідко – найчастіше ношені речі збирають для легального продажу.
Географія поношених речей
Америка, мабуть, найгірший секонд-хенд з можливих. По-перше, американська нація продовжує страждати ожирінням, тому зазвичай одяг звідти «бегемотових» розмірів. По-друге, самі речі часто приходять досить брудні. По-третє, наші моди дуже відрізняються.
Ірландія, один з кращих постачальників б/у речей, особливо дитячих. Через держпідтримку одяг для малюків коштує так дешево, що часом ірландці діляться шикарними і жодного разу не надітими дитячими речами. Правда, через те, що країна маленька, поставки речей до нас теж невеликі.
Австралія, ще одна хороша країна в світі секонд-хенду, але мало представлена на українському ринку. Через те, що холодні дні на цьому теплому континенті бувають нечасто, теплі речі практично не зношуються, а літні багаті австралійці міняють досить часто.
Британія, вважається, що звідси привозять найкращий секонд. Британці досить багаті, щоб купувати речі з хороших натуральних матеріалів. А регулярно позбавляються від них тому, що англійські квартири невеликі, і морально застарілі речі поступаються місцем новим.
Норвегія, в цій країні достатньо холодно, тому звідти привозять відмінні флісові водонепроникні речі, теплі куртки тощо. Втім, інші норвезькі речі теж якісні. Крім того, звідти постачають хороший домашній текстиль.
Німеччина, економні німці дуже довго й акуратно носять речі і тільки після цього здають їх для нужденних. Тому німецький одяг в секонд-хенді не дуже полюбляють. А ось домашній текстиль (фіранки, постільна білизна та рушники) звідти привозять дуже хороші.
Франція, звідти можуть привозитися як модні (навіть от’кутюр) дорогі речі, так і рвані бабусині колготки. Все залежить від району міста, в якому фасували одяг, – з елітних привозять хороший, а з трущоб – лахміття. Якщо дуже пощастить, може попастися вінтажний дизайнерський ексклюзив.
Італія, речі хороші. Привозять їх чимало, тому що, по-перше, одягу і взуття італійці звикли купувати багато, а зношувати не встигають, а по-друге, у них є дивовижна традиція позбавлятися від всього непотрібного під Новий рік.
Конкурент в особі Китаю
Киянин Віталій Кубатін, імпортер б/у одягу, каже, що секонд-хенд ні в якому разі не конкурент звичайним магазинам: «Людей, які купують одяг одночасно і в секонді, і в бутіках, не так багато – ці групи покупців майже не перетинаються. А от кому наш одяг головний конкурент, так це дешевому китайському, який ще й завозять нелегально під егідою давальницької сировини (тканин, з яких нібито має шитися одяг в Україні, а потім відвозитися назад) або того ж секонд-хенду. Ці хитрощі з документами допомагають китайцям платити менше податків і у результаті продавати речі дешевше. Не буду говорити про якість китайського одягу – серед нього зустрічаються хороші речі. Але те, що Китай – безумовний лідер у продажу і виробництві речей, це факт.
Я думаю, ця конкуренція буде завжди. Що стосується споживачів, то кожен залишиться при своєму: небагаті люди, які хочуть одягатися в нове, будуть купувати китайські речі, а решта – секондхендівські».
За матеріалами: Сьогодні
Поділитися новиною
