1830
Скрудж Макдак і його друг дядько Сем
Розшарування в американському суспільстві досягло рекордних за сторіччя значень: до такого висновку прийшов колектив американських, британських і французьких економістів, що проаналізували дані Податкової служби США. З’ясувалося, що такої економічної гегемонії багатіїв не було навіть у період перед Великою депресією, що раніше вважався зразком прояви соціальної нерівності. Більше того, за показниками розшарування населення Сполучені Штати виявилися приблизно на одному рівні з державами, що розвиваються, наприклад, Аргентиною чи Росією.
Згідно з дослідженням, проведеним економістами з Каліфорнійського і Оксфордського університетів, а також Паризької школи економіки, найбагатші громадяни США у 2012 році «заробили» близько 19,3 відсотка всіх доходів американських домогосподарств. Іншими словами, на три мільйони осіб припало більше двох трильйонів доларів доходу.
Розрив цей виявився безпрецедентним. Ні в період «рейганоміки», ні відразу після війни нічого такого й близько не спостерігалося. Більше того, в «ревучі» 1920-ті роки, період великого збагачення одних і крайньої убогості інших (особливо іммігрантів) частка доходів найзаможнішої частини населення становила тільки 18,7 відсотка. Пізніше такий рівень розшарування став називатися в якості однієї з причин Великої депресії, яка суттєво відкоригувала даний показник, перерозподіливши багатство між американцями.
Цікаво, що «пік рівності» був досягнутий напередодні іншої кризи – паливної 1970-х років. У 1973 році один відсоток населення отримував лише 7,7 відсотка всіх доходів. З тих пір їх частка в загальному «казані» неухильно росла, а темпи цього зростання помітно підвищилися в останні роки.
Наприклад, інтернет-бум 1990-х породив винятковий за своїми масштабами економічний злет, проте насолодитися його плодами змогли в основному лише найбагатші американці. Саме «золотий відсоток» збільшив свої доходи в реальному вираженні на 86 відсотків. Решта змогли додати до своєї зарплати лише 6,6 відсотка. Варто враховувати, що і серед 99 відсотків розшарування досить велике, тому що багато хто від інтернет-буму взагалі нічого не виграли.
Збільшення доходів «першого відсотка», як правило, збігається з періодами зростання на фондовому ринку, а при його обвалі різниця з усіма іншими дещо скорочується. Під час кредитної кризи 2007-2009 років заробіток еліти впав на 36 відсотків, тоді як у решти в цей період доходи знизилися «лише» на 11,6 відсотка. Однак і відновлення економіки, а особливо індексу S&P 500 в останні роки принесло багатіям непорівнянні з основною масою гроші. Зростання котирувань і корпоративних прибутків у посткризовий час на 95 відсотків дісталося все тим же багатіям. До слова, під час інтернет-буму аналогічний показник був в два рази менше (45 відсотків), а в період «бульбашки» на ринку нерухомості в 2000- ті він виріс до 65 відсотків.
Кінець мрії?
Абсолютної рівності досягти неможливо, і це, скриплячи зуби, визнавали навіть комуністичні диктатури. Але й таке колосальне розшарування виглядає нездоровим і, крім того, небезпечним для економіки, про що свідчать зокрема і вкрай слабкі темпи економічного зростання в США останнім часом. Як же так вийшло, що держава, в основу якої ліг потужний і численний середній клас, раптом настільки поляризувалася?
США завжди були країною можливостей для простої людини. Коли говорять про «американську мрію», часто мають на увазі незліченні багатства, але спочатку зміст цього словосполучення для іммігрантів був іншим. Саме в Америці, як ніде більше, можна було вирватися зі злиднів і забезпечити себе прийнятним рівнем життя. У США майже будь-який іммігрант міг, наполегливо працюючи, досягти хорошого рівня достатку, придбати будинок, гарантувати майбутнє для великої родини. Тому все XIX століття і значну частину XX-го мільйони європейських іммігрантів перетинали океан, намагаючись вирватися в державу благоденства з бідного, а часто і голодної життя.
Можливість застосувати свої вміння існувала для всіх. Американський робітник отримував іноді в рази більше свого європейського колеги на аналогічному підприємстві. Американський фермер не відчував нестачі в щедрій, родючій землі, тоді як в перенаселеній Європі вона перебувала в руках феодалів або магнатів. Американському рівню життя заздрили у всьому світі. А коли в економіці з’являлися перекоси, подібно до тих, що викликали Велику депресію, держава втручалася і домагалося хоча б мінімальних доходів для більшості населення. У 1950-1960-і роки на цій базі було побудовано державу благоденства, що не мала прецедентів у світовій історії. Саме тому, до речі, в США практично ніколи не отримували скільки-небудь значимої підтримки комуністичні ідеї – робітничому класу ні до чого було влаштовувати революції.
Процес зростання загального благоденства зупинився в 1970-і. Робочі місця почали скорочуватися, фермери стали продавати землі агрохолдингам, а система соціальних гарантій (не така масштабна, як у Європі, але все-таки досить міцна), по суті, припинила діяти.
Економісти називають кілька основних причин стрімкого зростання розшарування. По-перше, технології зробили крок вперед, а роботодавці за ними толком не встигли. Автоматизація виробництва не спричинила за собою його розширення, яке допомогло б переорієнтувати співробітників і забезпечити їм настільки ж високі заробітки, як і раніше.
По-друге, своє взяла глобалізація. США почали виводити мільйони робочих місць по всій країні в країни, що розвиваються. Природно, що для американського виробника виявилося вигідніше найняти на одну і ту ж роботу трьох умовних китайців, які все одно б обходилися дешевше, ніж один американець. Якість могло постраждати, але особливість сучасної споживчої економіки така, що широта асортименту виявляється важливіше якості, більше того, зайва довговічність товару інший раз і зовсім шкідлива для виробника.
За промисловістю послідувала і сфера послуг. Офіційний Вашингтон глобалізації ніяк не перешкоджав, а навпаки, заохочував її, укладаючи договори про вільну торгівлю все з новими і новими країнами. Класичний приклад – NAFTA, економічний союз США, Канади і Мексики. Аутсорсинг зробив значне число американців неконкурентоспроможними в порівнянні з іноземцями.
Таким чином, постійно збільшувати свій реальний дохід середній американець виявився не в змозі. Одночасне зростання обсягу усіляких посібників для найбідніших до того ж відняв і мотивацію: який сенс надриватися за копійки, якщо гроші на хліб можна просто отримувати від держави? До цього варто додати, що податкові пільги отримували знову-таки або бідні, або найбагатші, а основне навантаження з наповнення бюджету лягло саме на середній клас.
Все це породило парадоксальну ситуацію. З одного боку, обсяг державних витрат Вашингтона на «соціалку» в останні роки досяг максимуму. З іншого, розрив у рівні життя все одно продовжує зростати. Бідні все більше біднішають, багаті відриваються все далі, а середній клас скорочується в розмірах.
Такого роду тенденції в останні 30 років властиві багатьом країнам. У той же час ніде крім як в Америці, найбільшій економіці світу, вони не досягли таких величезних масштабів. У Європі багато країн схильні до патерналізму, який згладжував соціальну нерівність: практично ніде в Старому Світі індекс Gini (який демонструє розшарування населення) не перевищує показника 0,3. Для порівняння, у США значення індексу перебуває на рівні 0,45, що можна порівняти з Росією (0,42) і Аргентиною (0,44).
Ймовірно, проблема не відчувалася б у Штатах настільки гостро, якби розшарування йшло одночасно із зростанням доходів всього населення, нехай і різними темпами. Однак у порівнянні з тими ж 1970-ми показники медіанного доходу американців збільшилися вкрай незначно, а з початку 2000-х вони і зовсім падають. Якщо США не почнуть вирішувати цю незвичайну для себе проблему негайно, вона може призвести, як і в 1920-ті роки, до нової депресії, а можливо, і до масштабного соціального вибуху.
Дмитро Мигунов
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
