1853
Будуть бити
— Світ
Захід, особливо не ховаючись, всерйоз почав готуватися до прямого військового втручання в сирійську громадянську війну. Приводом для цього стала хімічна атака в східних передмістях Дамаска, в результаті якої загинули сотні людей. Наслідки такого втручання, проте, можуть виявитися найнеприємнішими.
З’ясувати, хто саме несе відповідальність за розпорошення отруйних газів в трьох передмістях на схід від Дамаска, мабуть, вже не вийде. Навіть місія експертів ООН з хімічної зброї, що приступила до роботи 26 серпня не володіє відповідним мандатом. Експерти можуть лише сказати, застосовувалися отруйні речовини чи ні.
Але, по суті, встановлення істини ніякого значення тепер не має, оскільки сторони конфлікту вже склали власну думку щодо винних, і відмовлятися від неї не збираються. Великобританія, Франція і США прийняли точку зору повстанців. Вони звинувачують в масовому отруєнні прихильників режиму Башара Асада. Іран, Росія і Китай, разом з офіційним Дамаском, вважають, що якщо хімічна зброя і застосовувалася, то це була провокація з боку опозиції.
У результаті країни Заходу, не чекаючи висновків міжнародної комісії, відкрито і навіть демонстративно почали підготовку до військової операції проти Сирії. Їхні мотиви, загалом, зрозумілі. По-перше, якщо хімічна атака з величезною кількістю жертв залишиться безкарною, у сирійців не залишиться ні єдиного приводу обмежувати себе в подальшому застосуванні бойових отруйних речовин. Бездіяльність Заходу була б розцінена як мовчазне схвалення подібних дій, а це, у свою чергу, створило б вкрай небезпечний прецедент для учасників майбутніх воєн: вони перестали б соромитися у виборі засобів знищення супротивника.
По-друге, дворічна сирійська війна поставила під сумнів здатність Заходу (і передусім США) впливати на близькосхідні події. Європейці та американці лише мляво реагували на сирійські події, старанно уникаючи втручатися в них безпосередньо. Дійсно активними гравцями там стали іранці і «Хізбалла» з одного боку, а також турки, катарці і саудити з іншого. Президент США Барак Обама тим часом загнав сам себе в кут розмовами про «червону лінію» (використанні хімічної зброї), після перетину якої «все зміниться». Якщо після отруєння сотень жителів дамаських передмість не зміниться нічого, то стане зрозуміло, що слова нинішнього господаря Білого дому можна сміливо ігнорувати. Для Обами це було б особливо неприємно в світлі взаємин з Іраном: аятолли отримали б чіткий сигнал, що покаранням за розробку ядерної зброї (ще одна американська «червона лінія») буде чергова гнівна мова на галявині біля Білого дому.
По-третє, у керівництва США є і серйозний внутрішньополітичний стимул для початку військової операції: республіканці атакують Обаму з усіх боків, торпедуючи його реформу системи охорони здоров’я, люто критикуючи втручання АНБ в приватне життя американців, вимагаючи пояснень податкових перевірок консервативних клубів, домагаючись покарання Хілларі Клінтон і її підлеглих, які допустили загибель дипломатів у Бенгазі. За допомогою короткої і успішної військової операції проти «кривавого диктатора» президент, можливо, зміг би відвернути увагу публіки від цих тем і вгамувати критиків. По суті, йдеться про проведення класичної «маленької переможної війни».
По-четверте, така війна могла б продемонструвати публіці військово-політичний талант президента. Після дорогих, кривавих, майже нескінченних і вкрай непопулярних кампаній в Іраку і Афганістані, розпочатих республіканцями, Обама міг би запропонувати свою альтернативу. Блискавична, обмежена і безкровна операція, поза всяких сумнівів, зіграє на руку президенту. Для її успіху потрібно зовсім небагато: скласти порівняно короткий список цілей, вразити їх віддалено без жертв з боку американських громадян (тут знадобляться ракети «Томагавк») і швидко відступити, оголосивши про успіх кампанії.
У Східному Середземномор’ї вже несуть чергування чотири есмінці і кілька підводних човнів з крилатими ракетами на борту. Відразу дві ударні авіаносні групи перебувають в Аравійському морі всього в декількох днях ходу від Суецького каналу. Заворушилися і британці: військова база Акротірі на Кіпрі почала приймати військово-транспортні літаки і винищувачі. Королівський військово-морський флот також оголосив про готовність взяти участь у покаранні Асада. Туреччина, яка з самого початку конфлікту вимагала від світової спільноти рішучих дій, вже давно перекинула авіацію і артилерію до своїх південних кордонів.
Більшість спостерігачів сходяться на тому, що військова операція проти сирійського уряду практично неминуча. Однак методи військового впливу на Асада у Заходу з різних причин досить обмежені. Крім того, немає ніякої впевненості в тому, які результати принесе задумана операція.
Неофіційно цілей у ще не розпочатої операції дві. По-перше, необхідно домогтися виховного ефекту. Асаду (і його можливим послідовникам) хочуть вказати, що «червона лінія» – це не лише розмови. Вона існує, і перетинати її не можна. По-друге, американці та британці хочуть якщо не повністю ліквідувати можливість застосування отруйних речовин, то максимально її ускладнити. Для цього передбачається зруйнувати ЗПС аеродромів та аеропортів, а також знищити штаби підрозділів, що володіють у своєму арсеналі хімзброєю.
Якщо з першим пунктом все зрозуміло, то другий викликає певне нерозуміння. Ліквідувати систему управління хімічними арсеналами, тобто залишити їх без контролю, – це те ж саме, що запросити ісламістів, яких так боїться Захід, поповнити свої арсенали зброєю масового ураження. Безпосередній же удар по складах з хімзброєю може призвести до його неконтрольованого розпорошення над житловими районами. І знову ж збережеться загроза, що на місці знищених об’єктів знайдуться незаймані боєприпаси, які можуть потрапити в небажані руки. Виходом із ситуації могло б стати захоплення складів хімзброї підрозділами західного спецназу. Але це різко підвищує ризик жертв серед особового складу.
На цьому можливі неприємні наслідки обмеженого удару не закінчуються. При обговоренні підготовки операції в західних ЗМІ не береться до уваги такий факт, як відповідна реакція Дамаска. Глава сирійського МЗС Валід Муаллем вже пообіцяв, що відповідь на агресію неминуче буде. Що мається на увазі, міністр говорити не став, проте деякі можливості для цього в арсеналі сирійської армії є. По-перше, йдеться про систему ППО. Справитися з масованим нальотом суперсучасних винищувачів вона, можливо, і не зможе, але от збити американські «Томагавки» їй цілком під силу. Ніякі С-300 для цього не потрібні, можна обійтися силами рухливих тактичних комплексів ППО (наприклад, «Бук»), яких в розпорядженні Дамаска предостатньо: їх треба лише розставити в правильних місцях.
Якщо бомбардування крилатими ракетами успіху не принесе, єдиним виходом з положення буде використання авіації, а це вже загрожує втратами. При всій слабкості і відсталості сирійських ВПС збити один-два натівських літака вони в змозі. Крім того, зовсім неясною залишається ситуація з комплексами С-300: ніхто точно не знає, поставлені вони до Сирії чи ні. Якщо Асад приберіг їх якраз для такого випадку, західних льотчиків чекають дійсно серйозні проблеми.
Також не виключається використання протикорабельних ракетних комплексів «Бастіон», які у Сирії точно є. Розроблені в підмосковному Реутові ракети «Яхонт» здатні в лічені хвилини доставити до цілі боєзаряд з 250 кілограмів високоякісної вибухівки. Їх складно виявити і знищити, так як вони летять на висоті всього в 10 метрів зі швидкістю, що у два рази перевищує швидкість звуку. У разі влучення по есмінцю він буде практично неминуче потоплений.
Сирійські опозиціонери, що підтримують саму ідею військової операції проти Асада, попереджають, що обмежений масштаб її проведення може обернутися ще більшим кровопролиттям, ніж зараз. Пояснюють вони це так: сирійський уряд відчує себе загнаним у кут, після чого остаточно перестане соромитися у виборі засобів ведення війни. У хід, побоюються повстанці, підуть фосфорні та вакуумні бомби, напалм, касетні боєприпаси і, зрозуміло, та сама хімічна зброя.
Ще на самому початку конфлікту Дамаск наполягав, що застосує хімзброю тільки в разі зовнішньої агресії. Зараз Захід загрожує виконати цю раніше нездійсненну умову. Те, що в США і Європі називають «обмеженою операцією», в Дамаску буде сприйнято як повномасштабна агресія. За подібних обставин жителі будь-якої країни схильні гуртуватися навколо свого лідера, і Сирія тут навряд чи стане винятком.
Ще один дуже серйозний момент: якщо Асад і його прихильники зрозуміють, що їм нема чого втрачати, то вони можуть пустити в хід останній козир – удар по Ізраїлю, в тому числі із застосуванням хімзброї. Такий крок змінив би сам внутрішній зміст війни, перетворив би її з шиїто-сунітської в арабо-ізраїльську. Як поведуть себе в цій ситуації ісламісти, які ненавидять «сіоністського ворога» більше Асада, неможливо навіть припустити. У будь-якому випадку, навряд чи вони зрадіють нежданим «союзникам» з ЦАХАЛу. Ізраїль, можливо, краще за інших розуміє, до чого йде справа. Прем’єр-міністр Біньямін Нетаніягу 27 серпня заявив, що будь-яка спроба атакувати його країну спричинить «найжорстокішу відповідь», а в країні різко зріс попит на протигази.
Західні лідери, мабуть, розуміють, що бомбардування можуть спровокувати «неадекватну» реакцію сирійського керівництва, тому по закритих каналах напевно вимагають від нього не вживати надмірно різких рухів. Чи прислухається сирійський президент до людей, що ставлять його в безвихідь, – невідомо. Зрештою, в обох випадках його чекає поразка. Різниця лише в тому, що при бездіяльності вона буде ганебною і принизливою, а при відчайдушному опорі сирійський лідер може розраховувати на несподівані шанси і ореол героя опору проти «імперіалістів» і «сіоністів».
Пікантності ситуації додає ще й ось що: країни Заходу, затіваючи війну проти сирійського режиму, абсолютно не збираються його перемагати. Найгіршим сценарієм абсолютна більшість західних спостерігачів (та й політиків) називає швидке повалення Асада і воцаріння у Дамаску «Аль-Каїди». Такий поворот загрожує перетворенням Сирії в рай для терористів з усього світу, дестабілізацією Лівану, Іраку та Йорданії, геноцидом християн, алавітів, друзів (релігійної спільноти – ред.) та іншими наслідками, які важко собі навіть уявити.
Але сирійська війна зайшла так далеко, що «трохи побомбити» вже не вийде. Скільки-небудь позитивного результату можна було б домогтися лише широкомасштабною операцією, що включає наземне вторгнення і встановлення в Дамаску світського режиму, який був би налаштований (відносно) вороже по відношенню до Заходу і Ізраїлю. А іншого не зрозуміють ні алавіти, ні суніти, що мутували за роки війни в ісламських радикалів.
У цьому зв’язку дуже важливо відзначити, що ще з самого початку сирійського повстання було ясно, що навіть у разі швидкого повалення Асада воно може вилитися в нескінченну, виключно жорстоку війну. Навесні 2011 року, через кілька тижнів після початку заворушень, президент Сирії опинився перед вибором: або провести повномасштабні реформи, або придушити повстання силою. Під впливом «старших товаришів» з партії «Баас» і свого брата Махера Асада він вибрав другий варіант. Якби Захід тоді всерйоз пригрозив лівійським сценарієм, залишивши Асада без вибору, ні хімічних атак, ні «обмежених операцій», ні ста тисяч жертв, ймовірно, не було б.
Іван Яковіна
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
