913
Німеччина сильна, але недостатньо
— Світ
Успіх країни – безумовна запорука здоров’я Єврозони
Якби Німеччинs давали по євро кожен раз, коли вона чує пораду стосовно того, як їй слід чинити в період європейської економічної кризи, сальдо її поточного рахунку було б ще більше, ніж зараз. З усіх кінців світу до Берліна злітаються рекомендації: торгуйте єврооблігаціями, спишіть грекам їхній борг, розробіть Програму відновлення Європи для країн Середземномор’я, організуйте банківський союз, не перешкоджайте зростанню зарплат всередині країни, запустіть фіскальне стимулювання замість того, щоб бубоніти про збалансованість бюджетів. Деякі з цих припущень можна вважати вельми слушними, а деякі – ні. Але всі вони ні словом, ні натяком не згадують про те, що найбільш корисним внеском Німеччини стало б реформування і модернізація її власної економіки. Німеччина зазвичай представляється економічним локомотивом Європи, а Берлін – найкращою столицею для американців і азіатів, які жадають побачити рішучих заходів з подолання кризи. Тим не менш, європейці і не європейці однаково бачать в Німеччині замкнутого гіганта, націю, чиє небажання взяти на себе відповідальність лідера йде корінням у важке історичне минуле а також в глибоко вкорінену провінційність її політичної культури. Не так легко зрозуміти, що Німеччина, незважаючи на свій статус оплоту для Єврозони, стикається з низкою довгострокових проблем, які позбавлять її можливості встановлювати який би то не було курс для Європи, якщо їх не вирішити.
Торік у звіті за світовими перспективам зростання – “Заглядаючи в 2060”, ОЕСР передбачила, що середній зріст Німеччини в річному численні складе всього 1.1% з 2011 по 2060. Це ставить Німеччину на один щабель з Люксембургом, на дно звіту ОЕСР по 42 націям. Згідно з оцінкою Міжнародного валютного фонду, потенційний темп зростання Німеччини складає 1.25%. Такі країни як Греція, чия економіка впала на катастрофічні 25% під час кризи, або Італія, чия економіка демонструвала відстаючу динаміку протягом восьми кварталів поспіль, з радістю обміняють свої спади на мляве зростання Німеччини. Але ще 50 років майже невідчутного економічного зростання не додадуть Німеччини сил і впевненості, щоб очолити Європу. Суміжною проблемою є скорочення населення або те, що німці називають Schrumpfnation Deutschland – “всихання німецького населення”. З населенням, що перевищує 81 млн чоловік, Німеччина є найбільшою країною з 28 членів Європейського Союзу. Проте, якщо вірити демографам, до 2060 року населення Німеччини впаде до 71 млн. Кількість людей зросте у Великобританії – якщо Шотландія не вийде з її складу – і у Франції.
Серед причин цього спаду – надзвичайно низький рівень народжуваності і невисокі рівні чистої імміграції. У Німеччині на одну жінку припадає 1.36 пологів – один з найнижчих рівнів в Європі. Що важливіше, протягом останніх 30 років, коефіцієнт фертильності тримався нижче позначки 2.1 дитини на жінку, необхідної для збереження чисельності населення. Протягом багатьох років потенційних німецьких матерів буде ставати все менше. Уряд вживає заходів для стимулювання батьківства, наприклад, нещодавно було прийнято закон, який гарантує місце в дитсадку для кожної дитини старше 12 місяців. Але політика, яка спонсорується державою, спрямована на підвищення народжуваності – справа делікатна, в країні, яка ще пам’ятає нацистські схеми для стимулювання материнства.
Залишається імміграція. У цьому місяці в архівах британського уряду спливла інформація про те, що в 1982 році Гельмут Коль, колишній канцлер Німеччини, розповів Маргарет Тетчер, колишньому прем’єр-міністру, про свій план за чотири роки вдвічі скоротити частку населення турецьких іммігрантів у Німеччині, яка тоді складала 1.5 млн осіб, оскільки вони не надто добре вливалися. План так ніколи і не був втілений в реальність, а німецькі політичні суперечки, цивільне законодавство і соціальна поведінка значно просунулися з тих часів. Торік чиста імміграція досягла позначки 369 000. Але німецька імміграційна система залишається занадто суворою: зазвичай не резиденти ЄС залишаються осторонь, якщо тільки вони не є кваліфікованими кандидатами на добре оплачувану посаду. Це гнітюче некоректний спосіб зупинити хронічну нестачу в Німеччині інженерів, фахівців у галузі інформаційних технологій, фармацевтів, соціальних працівників та інших фахівців.
Демографічна напруга Німеччини робить пріоритетним напрямком для Ангели Меркель і будь-кого, хто стане канцлером після парламентських виборів у наступному місяці, проведення реформ на всіх фронтах. Незважаючи на те, що останніми роками внутрішній попит зріс, в основному завдяки низькому рівню безробіття, економіка, як відомо, спирається на експорт промислових товарів для появи зростання. Успіх у галузі експорту необхідно підкріпити більш відкритими ринками збуту і більш конкурентоспроможним сектором послуг, компоненти якого – наприклад, сфера роздрібної торгівлі – підозріло неефективні за критеріями розвинених економік. Ще три галузі відчайдушно потребують поліпшення – інфраструктура, освіта і дослідження і розробки. Німеччина витрачає менше, ніж будь-яка інша велика країна ЄС на поліпшення доріг, залізничні та судноплавні шляхи. Старіюча інфраструктура, наприклад, в промисловому поясі північно-західної Німеччини, уповільнює економічну динаміку. Якщо рахувати в відсотках від обсягу виробництва, Німеччина витрачає на освіту і дослідження і розробки менше, ніж Австрія, Бельгія, Фінляндія, Франція та Нідерланди.
Реформи, пов’язані зі збільшенням росту є основоположними, оскільки економічний успіх німців – безумовна запорука того, що Єврозона виживе і буде процвітати. Німеччина – найпотужніша економіка Європи. Але цієї могутності недостатньо.
Тоні Барбер, The Financial Times
За матеріалами: forexpf.ru
Поділитися новиною
