2156
П'ять років без війни і миру
— Світ
Сотні загиблих з обох сторін і рішуче перекроєна карта Закавказзя – такі підсумки збройного конфлікту Росії та Грузії, що спалахнув в серпні 2008 року. Через п’ять років в Москві вважають, що іншого способу, окрім як «примусити Грузію до миру», не було.
Росія готова відновити відносини з Грузією, але тільки в тому випадку, якщо грузинська влада визнає «реалії», що склалися за останні п’ять років – такий лейтмотив заяв російських офіційних осіб, зроблених напередодні п’ятої річниці «п’ятиденної війни». Під «реаліями» треба розуміти існування незалежних Абхазії і Південної Осетії, які отримали незалежність після невдалого бліцкригу Михайла Саакашвілі.
У Тбілісі відповідають, що готові до тривалих переговорів з Москвою, але ніколи не визнають законною «окупацію» колишніх грузинських автономій.
Історія не знає умовного способу, але хто знає, про що зараз намагалися б домовитися російські і грузинські дипломати, якби в ніч з сьомого на восьмого серпня 2008 артилерія грузинської армії не почала б обстрілювати столицю невизнаної Південної Осетії.
«Блискавична війна»
Невдалий грузинський бліцкриг 2008 року на роки вперед визначив геополітичний розклад у Закавказзі, причому не на користь Грузії, що позбулася в результаті більше 20% своєї території. Іронія долі: саме відновлення територіальної цілісності країни було одним з головних пунктів президентства Михайла Саакашвілі, який прийшов до влади на хвилі «революції троянд» у 2003 році. До того часу і Абхазія, і Південна Осетія вже десятиліття як користувалися статусом невизнаних, але незалежних республік, де переважна більшість громадян мала російське громадянство.
Першу масштабну спробу повернути під свій контроль автономії новий режим у Тбілісі зробив в 2004 році. У травні Грузія перекинула в зону грузино-осетинського конфлікту підрозділи внутрішніх військ і військову техніку і почала обстрілювати Цхінвалі. Але тоді конфлікт було швидко погашено.
У 2008 році колишній міністр оборони Іраклій Окруашвілі розповів агентству Reuters, що в 2005 році в Тбілісі були розроблені нові плани по вторгненню до Абхазії і Південної Осетії.
«Коли ми зустрілися в травні 2005 року з президентом Бушем, нам прямо сказали: не вступайте у військове протистояння. Ми не зможемо допомогти вам у військовому плані», – згадував Окруашвілі.
Проте Грузія продовжувала готуватися до війни. З 2003 по 2007 рік військовий бюджет країни зріс у 30 разів, до 8% ВВП.
Російсько-грузинські відносини демонстрували виразну тенденцію до погіршення. Москва і Тбілісі звинувачували один одного в шпигунстві та організації терактів, Москва ввела ембарго на постачання грузинських товарів, була затіяна масова депортація грузинів з Росії.
Своєрідною кульмінацією стало розпорядження навесні 2008 року тодішнього прем’єра Володимира Путіна про встановлення особливих економічних відносинах Росії з Абхазією і Південною Осетією.
Нітрохи не краще був і зовнішньополітичний фон. На саміті НАТО в Бухаресті навесні 2008 члени альянсу зійшлися в думці, що Грузія і Україна стануть членами блоку. А тема розширення НАТО завжди сприймалася Кремлем вкрай болісно, тим більше що до цього часу в НАТО вже вступили прибалтійські республіки колишнього СРСР. Не варто забувати, що в той час в Україні правив «помаранчевий» Віктор Ющенко, який прийшов до влади, як і його грузинський колега, на хвилі «кольорових революцій», що викликало у Москви крайню стурбованість.
Саакашвілі був публічно приголублений Заходом: Джордж Буш у травні 2005 року під час свого візиту до Тбілісі назвав Грузію «маяком свободи для регіону і світу». Це теж дратувало Кремль, що традиційно сприймає Кавказ як зону своїх геополітичних інтересів.
Чи готувалася Росія до війни? Безумовно.
Путін згодом неодноразово підтверджував, що Генштабом в кінці 2006 – початку 2007 року був розроблений план на випадок нападу Грузії на Південну Осетію. Влітку 2008 року пройшли великомасштабні навчання Північно-Кавказького військового округу «Кавказ-2008», до російсько-осетинського кордону були підтягнуті частини 58-ї армії.
«Шалене зростання військового бюджету Грузії в сукупності з її планами інтегруватися в НАТО викликали серйозні побоювання як у Росії, так і в Абхазії і Південній Осетії. Відповідно, вкрай нервово реагували в Тбілісі на навчання російської армії», – говорить експерт Центру проблем Кавказу та регіональної безпеки МДІМВ Микола Силаєв.
Хто перший почав?
По завершенні серпневої війни деякі російські експерти припустили, що Саакашвілі фактично випередив Росію, яка сама готувалася атакувати Грузію. Втім, створена в грудні 2008 року під егідою ЄС комісія на чолі з колишнім представником ООН в Грузії Хайді Тальявіні, розслідуючи причини «п’ятиденної війни», прийшла до дещо інших висновків.
Висновок експертів такий: бойові дії почалися з масштабної грузинської операції проти Цхінвалі і прилеглих територій в ніч з 7 на 8 серпня. І з точки зору міжнародного права це було невиправданим. При цьому, як було сказано, грузинській атаці передували багатомісячні «зухвалі дії» з боку Росії.
Перенесення Росією бойових дій углиб території Грузії було порушенням міжнародного права, і на даному етапі грузинські війська діяли, здійснюючи право на самооборону відповідно до статей 51 Статуту ООН, зазначили експерти. За п’ять днів бойових дій грузинські війська були вибиті з Південної Осетії, а російська авіація завдала бомбових ударів по передмістях Тбілісі і по військовій інфраструктурі. У ті ж дні грузинські війська були вибиті з єдиного контрольованого Грузією регіону Абхазії – Кодорської ущелини.
Бої були припинені після того, як за посередництва президента Франції Ніколя Саркозі було підписано мирну угоду. А 26 серпня 2008 Дмитро Медведєв оголосив про визнання незалежності Південної Осетії і Абхазії. У відповідь Грузія оголосила про розрив дипломатичних відносин з Росією.
Такий головний підсумок того, що в Росії іменували «операцією з примусу до миру», а в Грузії – «відновленням конституційного порядку».
«Палка трісне їх по довбешці»
Аналізуючи мотиви Москви, варто згадати, що в лютому того ж року про свою незалежність від Сербії оголосило Косово. Рішення албанських сепаратистів було енергійно підтримане на Заході. І викликало вкрай негативну реакцію в Москві.
Як заявив прем’єр Путін, Захід, підтримавши косовських албанців, не прораховує наслідки цього кроку. «Прецедент Косова – це страшний прецедент. Він, по суті справи, зламує всю систему міжнародних відносин, що склалася навіть не за десятиліття, а за століття. І він, без всяких сумнівів, може спричинити за собою цілий ланцюжок непередбачуваних наслідків», – сказав Путін на неформальному саміті СНД, що проходив у лютому 2008 року в Москві.
«Зрештою це палиця з двома кінцями, і друга палиця трісне їх по довбешці коли-небудь», – цитувало Путіна РІА «Новости».
Така реакція Москви була цілком зрозуміла: російська влада завжди розглядали принцип непорушності державних кордонів як один з основоположних принципів міжнародного права.
Але після «п’ятиденної війни» світ остаточно розпався.
«Визнання незалежності Абхазії і Південної Осетії було єдиним способом запобігти подальшому кровопролиттю, подальшій ескалації конфлікту і загибелі тисяч невинних цивільних осіб», – пояснював Дмитро Медведєв свою логіку телеканалу CNN. Крім того, всі народи мають право на самовизначення, сказав він.
Звісно, Медведєву пригадали російську реакцію на оголошення незалежності Косово. В інтерв’ю BBC Медведєв сказав, що, мовляв, його колеги йому багато разів говорили, що випадок з Косово особливий. Ну, якщо це особливий випадок, то такий же випадок з Абхазією і Південною Осетією.
Після п’яти років Дмитро Медведєв вважає, що рішення визнати незалежність Абхазії і Південної Осетії було правильним. «Я це рішення приймав, я вважаю його єдино вірним в конкретній ситуації. Умов для перегляду цього рішення, звичайно, зараз немає ніяких. Це було б просто грубою помилкою і прирекло б ці народи на дуже складне існування, якщо не сказати на знищення у певних ситуаціях. Сподіваюся, що вони не повторяться, тому що у вас теж все змінюється – у вас влада змінюється і підходи людей змінюються, але тим не менше», – сказав Медведєв в інтерв’ю грузинській телекомпанії «Руставі-2», яке вийшло в ефір у середу.
Та й сама операція з примусу Грузії до миру, як і зараз впевнені в Кремлі, була необхідна.
Медведєв підкреслив, що «весь хід подій, вся історія, яка пройшла з тих пір, доводить, що в цілому це були збалансовані рішення, які дозволили утримати ситуацію». «Адже найстрашнішим, на мій погляд, було б, якби ті зіткнення і військові операції, загибель людей тривали б перманентно після 8 серпня 2008 року. А така загроза була», – сказав глава уряду.
Безумовно, визнавши незалежність колишніх грузинських автономій і взявши на себе офіційно турботу про забезпечення їх безпеки, Росія страхувалася від будь-яких військових ексцесів з боку Тбілісі. Інша проблема – абсолютно очевидно, що без фінансово-економічної допомоги Москви ці держави не виживуть. А як показали останні п’ять років, розраховувати на когось окрім Росії ні Абхазія, ні Південна Осетія не можуть. Офіційно їх незалежність визнали лише Нікарагуа, Венесуела, Науру і Тувалу. Всі спроби Москви переконати своїх партнерів по СНД наслідувати їхній приклад зазнали невдачі. При цьому незалежність Косова визнала 91 держава, включаючи 22 країни-члени Євросоюзу.
Нове вино в нових міхах
Після завершення «п’ятиденної війни» відносини Москви і Тбілісі можна було сміливо іменувати «ні миру, ні війни». Михайло Саакашвілі став остаточно «нерукопотисним» для Москви.
Ситуація дещо змінилася після перемоги на парламентських виборах 1 жовтня 2012 опозиційної коаліції «Грузинська мрія». Нинішній прем’єр Бідзіна Іванішвілі начебто готовий до діалогу з Москвою, у свою чергу, російські офіційні особи дають зрозуміти, що сигнали з Тбілісі прийняті.
«Ми готові до співпраці з Грузією. Ми хочемо відновлення відносин з нею. Ми ставимося до Грузії дуже тепло», – заявив Путін у червні цього року на зустрічі з колективом телеканалу Russia Today. «Що стосується рішення нового уряду Грузії, – зазначив російський президент, – взяти участь в Олімпіаді, зробити якісь інші кроки назустріч – ми їх бачимо, ми їх в змозі оцінити. Ми на них відповідаємо».
Справжні мотиви нинішнього грузинського керівництва сформулював міністр оборони Іраклій Аласанія.
За його словами, поліпшення відносин з Росією – це довгострокове завдання. «У даний момент ми не бачимо жодних ознак, що вони (Росія. – ред.) поміняли свою позицію щодо нашої територіальної цілісності або наших намірів вступити до НАТО. Це відбудеться, але станеться не скоро», – сказав Аласанія.
«Ні в кого немає ілюзій, що щось зміниться в найближче десятиліття. Тому ми повинні перечекати, ми повинні перехитрити їх. Ми повинні набратися терпіння», – сказав Аласанія.
Таким чином, ситуація між Москвою і Тбілісі через п’ять років як і раніше патова і може залишатися такою скільки завгодно часу. Адже, з одного боку, будь грузинський політик, який заїкнувся про визнання незалежності колишніх територій, автоматично стає політичним трупом у себе в країні, з іншого – Росія також не хоче і не може собі дозволити санкціонувати початок процесу щодо інтеграції Південної Осетії і Абхазії до Грузії. А про входження визнаних Москвою незалежними держав до складу РФ мови йти не може за визначенням. Самі колишні республіки після кривавих військових конфліктів з Грузією також не горять бажанням повертатися під контроль Тбілісі. Але наскільки вони потрібні в своєму нинішньому стані Москві – теж велике питання.
Олексій Баусін
За матеріалами: Газета.Ru
Поділитися новиною
