Розділяй і бідуй — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

Розділяй і бідуй

Світ
2685
Громадянська війна в Сирії, що почалася як повстання проти диктатора і продовжилася як релігійний конфлікт, вступила в нову стадію. Учасники протистояння, усвідомлюючи неможливість військової перемоги в найближчій перспективі, консолідують свої придбання, готуючи ґрунт для можливого розділення країни.
Війна в Сирії, фактично пущена світовими державами на самоплив, набуває все більше спільних рис з подіями в Афганістані на межі 1980-1990-х років. Основна подібність тут – не боротьба народу проти диктатора (афганського Наджибулли і сирійського Башара Асада) і навіть не допомога воюючим з-за кордону, а наявність великих етнічних і релігійних груп, які не визнають влади над собою з боку чужинців.
В Афганістані домінуючою групою були (і залишаються) пуштуни, які дотримуються найбільш радикальної версії ісламу. Саме в їхній громаді зародився рух, що пізніше перетворився на «Талібан». Їхніми опонентами були таджики, узбеки, хазарейці та туркмени, для яких «пуштунська» версія ісламу була надто жорсткою.
Після взяття талібами Кабула в 1996 році громадянська війна зовсім не припинилася. Фактично країна розпалася на кілька етнічних квазідержав, на чолі яких стали впливові польові командири. При цьому навіть у талібів, що володіли найбільшими ресурсами і найсильнішою армією, довгий час не було можливості встановити свій контроль над територіями, населеними етнічними меншинами.
Ситуація змінилася лише після початку американського вторгнення в 2001 році, яке штучно відновило цілісність країни військовими методами. Проте зараз всі етнічні групи активно озброюються, усвідомлюючи, що після виходу США в 2014 році війна напевно спалахне з новою силою, що неминуче спричинить нове роздроблення країни. При цьому ніяких життєздатних альтернатив цьому сценарію зараз не проглядається.
Розділяй і бідуй
Хоча в Сирії ситуація все ще далека від афганської, вже зараз там починають з’являтися ознаки можливого поділу країни на кілька ворогуючих «князівств» або, якщо завгодно, «еміратів».
По-перше, на користь такого сценарію свідчать настрої, що панують серед учасників конфлікту. Через взаємну жорстокість вони відмовляються визнавати один одного хоч і такими, що помиляються, але співвітчизниками. Офіційна пропаганда наполягає на тому, що повстанці – це іноземні терористи, або (у кращому випадку) закоренілі злочинці, які працюють за вказівкою з-за кордону. Опозиція називає Асада і його прихильників єретиками, вбивцями й іранськими наймитами. Повстанці в разі своєї перемоги обіцяють влаштувати тотальне винищення алавітів, урядові сили вже кілька разів влаштовували різанину сунітів.
Навіть якщо одна зі сторін здобуде військову перемогу, абсолютно незрозуміло, як вона буде керувати вчорашніми заклятими ворогами, котрі відчувають пекельну ненависть до переможців. Метод тут може бути тільки один – жорстокий терор, який, як підказує досвід сусіднього Іраку, обертається у відповідь терором неменшої інтенсивності, а в перспективі веде до відновлення війни і кривавого розділення країни. Таким чином, перемога на полі бою стане не завершенням війни, а лише ще одним її епізодом.
По-друге, в Сирії вже зараз існують території компактного проживання основних релігійно-етнічних груп. Алавіти населяють прибережну зону від Тартуса до Латакії, друзи живуть в гористій місцевості на півдні країни, курди зосереджені на північному сході Сирії та в кількох містах на півночі, поблизу турецького кордону, а суніти становлять переважну більшість на інших територіях. Звичайно, у великих містах на зразок Дамаска, Хомса і Алеппо населення дуже перемішалося. Але, як підказує досвід Хорватії, яка ліквідувала Сербську Країну і вигнала з країни більшість сербів, це не повинно стати перешкодою для побудови монорелігійного і/або моноетнічного суспільства.
Розділяй і бідуй
По-третє, поступове витискання чужинців з районів, що перебувають під контролем тієї чи іншої сторони сирійського конфлікту, вже почалося. Повстанці (особливо радикальні ісламісти) регулярно виганяють із захоплених населених пунктів усіх іновірців, запідозрених у нелояльності. Алавіти, розуміючи, що можуть втратити не лише дах над головою, а й життя, здебільшого не чекають цього моменту і самостійно залишають будинки. Процес набув настільки масового характеру, що в прибережних (переважно алавітських) містах Сирії відзначається стрімке зростання населення. Туди ж втікають християни різних конфесій і шиїти. Ця тенденція особливо помітна в районі Алеппо, з усіх боків оточеному сунітськими землями. Повстанці місяць за місяцем відвойовують по кварталу, змушуючи все більше іновірців шукати притулку в західних районах країни.
Одночасно з цим у Тартусі, Латакії та містечках між ними уряд активно роздає зброю населенню. Одній сім’ї передбачено автомат, кілька ріжків до нього, а також дві ручні гранати. Ті, хто записується в ополчення, можуть отримати значно більше: гранатомети, великокаліберні кулемети і легкі міномети. Хоча сунітів, які мешкають на цих територіях, поки ніхто не чіпає, зброї вони не отримують. За даними очевидців, в сунітських районах міст і селах склалася гнітюча атмосфера, люди побоюються повторення подій в Хулі. Розуміючи натяк, багато з них намагаються покинути алавітські селища, поки не дійшло до біди.
Особливо агресивно процес витіснення сунітів йде в Хомсі та його околицях. Річ у тім, що це місто географічно з’єднує (або розділяє) алавітські райони на узбережжі з північчю і сходом Лівану, де живуть шиїти. Нещодавня битва за селище Кусейр, розташоване саме в цьому «коридорі», в такому контексті набуває нового значення. У самому Хомсі тим часом між сунітськими і алавітськими кварталами зводяться стіни, а будинки, покинуті жителями-сунітами, активно заселяються алавітськими сім’ями, що перебралися ближче до узбережжя з інших районів країни. Повернути цей процес назад буде дуже складно: у місті згорів архів з усіма даними про власників житла та земельних ділянок, тому старим господарям буде дуже непросто довести свої права на втрачену власність.
Осібно в сирійському конфлікті стоять курди. Вони традиційно не підтримують жодну зі сторін, не пускаючи в свої селища ні повстанців, ні урядові сили. Такий збройний нейтралітет поки, в цілому, всіх влаштовує: і опозиція, і Асад сподіваються взятися за курдів після перемоги над головним противником. Однак реалізувати ці плани може бути не дуже просто. В Іраку, наприклад, поки суніти і шиїти підривали і розстрілювали один одного, курди сформували власну державу, що стала досить успішною і відносно стабільною. Зараз сирійські курди йдуть тим самим шляхом, в чому їм активно допомагає багатий на нафту іракський Курдистан. Таким розвитком подій вкрай незадоволена сусідня Туреччина, однак це тема для окремої розмови. Зараз вже можна сказати, що курдське самоврядування в Сирії стало реальністю, і до справжньої державності від нього – рукою подати.
Розділяй і бідуй
Друзи, що компактно проживають на півдні Сирії, поки ніяких сепаратистських настроїв не проявляють, однак у разі перемоги радикальних ісламістів вони також можуть піти цим шляхом. Справа в тому, що їхня релігія, хоча і вважається гілкою ісламу, все ж дуже далека від салафітських уявлень про те, як правильно жити і молитися. Звідси – потенціал для конфлікту. Закріпившись на своїх пагорбах, друзи можуть довго чинити опір спробам ісламістів нав’язати їм «правильний» підхід до релігії.
Поділ Сирії на безліч окремих територій – не така вже й фантастика. У часи, коли Сирія була підмандатною територією Франції (у період між двома світовими війнами), Париж розкроїв країну на п’ять частин: Алавітську державу, державу друзів, Ліван, а також дві сунітські держави з центрами в Алеппо і Дамаску. Ще один регіон – північ прибережної Сирії – при цьому був відданий Туреччині. Частково возз’єднати країну вдалося пізніше в результаті низки повстань проти французів.
У світлі всього вищезгаданого перестають здаватися порожнім струсом повітря заяви деяких радикальних угруповань, які пообіцяли після Рамадану оголосити підконтрольні їм території на півночі і сході Сирії «ісламським еміратом». Ще більш цікавою видається інформація газети The Guardian, згідно з якою Башар Асад через посередників попросив Ізраїль не перешкоджати можливому створенню окремої алавітської держави. Цю інформацію поки ніхто не підтвердив, але і спростування їй не було.
Якщо поява сунітського емірату, алавітської республіки, держави сирійських курдів і друзького султанату стане реальністю, Сирії дуже важко буде уникнути долі Афганістану, що вічно воює. Альтернативою може стати югославський сценарій, де кривава війна завершилася дуже холодним миром. Але для цього весь світ муситиме визнати, що Сирія – одна з найстаріших держав світу – офіційно перестала існувати.
Іван Яковина
За матеріалами:
Лента.РУ
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас