Небезвідкатна зброя — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

Небезвідкатна зброя

Світ
1890
Міжнародна некомерційна організація Transparency International підготувала чергову доповідь, згідно з якою від «побутової» корупції страждає все більше людей практично по всьому світу. Тим часом значно більш корупційним вважається міжнародний ринок зброї, де хабарі й відкати часом обчислюються десятками і сотнями мільйонів доларів. «Лента.ру» пропонує згадати найгучніші скандали, пов’язані з військовими угодами.
Шведські гармати для Індії
У 1986 році влада Індії і шведська збройна компанія Bofors уклали контракт на постачання 410 буксируваних гаубиць Bofors FH-77B калібру 155 міліметрів. Вартість партії склала 8,4 мільярда шведських крон, або близько 1,2 мільярда доларів за тодішнім курсом.
Незабаром в ЗМІ з’явилася інформація про те, що в обмін на купівлю гаубиць компанія заплатила декільком особам, в тому числі деяким представникам індійської влади, понад 50 мільйонів доларів. Втім, хто саме став одержувачем грошей, залишилося невідомим. В Індії розгорівся неабиякий скандал, через який в 1989 році партія прем’єра Раджива Ганді Індійський національний конгрес з тріском провалилася на парламентських виборах.
Слідами скандалу в Індії почали розслідування, в процесі якого з’ясувалося, що посередником в угоді виступив близький до Раджива Ганді бізнесмен Оттавіо Куатроккі (Ottavio Quattrocchi). У 1997 році проти нього висунули звинувачення, проте до того часу італієць вже встиг покинути межі країни. Втім, він став не єдиним фігурантом справи: у причетності до корупційної угоди запідозрили колишнього міністра оборони Індії С. К. Бхатнагара, індійського представника Bofors Вина Чадхі, а також трьох братів-мільярдерів Шрічанду, Гофічанду і Пракашу Хіндуджа, власників Hinduja Group, яка вела бізнес з Bofors. Крім того, звинувачення були висунуті проти Раджива Ганді, убитого ще в 1991 році.
З роками у справі залишалося все менше підозрюваних. У 2001-му двоє з них померли: Бханатгар помер від раку, Чадха – від інфаркту. У 2004 році звинувачення були зняті з Ганді, через рік – з братів Хіндуджа, проти яких не вистачило доказів. Що ж до Куатроккі, який залишався єдиним фігурантом, то в 2000 і 2007 роках Делі намагався домогтися його екстрадиції з Малайзії та Аргентини, проте обидва рази це не вдалося. А вже в 2011 році справу проти Куатроккі було закрито: за офіційною версією, країна не могла дозволити собі витрачати кошти на завідомо безнадійні спроби доставити підсудного до Індії. 12 липня 2013 р. бізнесмен помер у себе вдома в Мілані від інфаркту. Справа ж про відкати так і залишилася нерозкритою.
Halliburton і Дік Чейні
Однією з найбільш відомих скандалів, пов’язаних з військовими контрактами, стала справа американської компанії Halliburton. Правда, поставками зброї вона не займалася – Halliburton в основному спеціалізується на наданні послуг в газонафтодобувній промисловості. Крім того, в минулому вона займалася будівництвом інфраструктури та забезпеченням побутових потреб військових підрозділів.
Скандал навколо Halliburton розгорівся незабаром після вторгнення американських військ до Іраку в 2003 році. Приводом для критики на адресу компанії і влади США стало надання їй Пентагоном низки контрактів без проведення конкурсів. Зокрема, в 2003 році підрозділ Halliburton KBR отримав підряд на відновлення нафтової промисловості Іраку, сума якого склала близько семи мільярдів доларів. Пізніше міністерство оборони США уклало з компанією ще кілька контрактів, загальною вартістю десять мільярдів доларів.
Незабаром на адресу Halliburton почали надходити скарги про завищення кошторисів за постачання палива і продовольства для американських військ. Крім того, її звинуватили в дачі шестимільйонного хабара субпідряднику в Кувейті. Однак, незважаючи на відмову Пентагону переплачувати за послуги, компанія продовжувала отримувати від нього все нові замовлення.
Небезвідкатна зброя
Наприклад, у 2005 році Halliburton отримала як мінімум два нові контракти на матеріально-технічне забезпечення американських військ в Іраку і на Балканах. Загальна вартість угод склала близько шести мільярдів доларів. Всього ж, за даними, оприлюдненими в 2013 році, за десять років підрядник зумів заробити на військових контрактах в Іраку 39,5 мільярда доларів.
Головним об’єктом критики у зв’язку з безперервними скандалами навколо Halliburton став віце-президент в уряді Джорджа Буша-молодшого Дік Чейні. У 1995-2000 роках, ще до приходу в урядові структури, він обіймав посаду виконавчого директора Halliburton. На думку критиків компанії, саме Чейні забезпечував її новими замовленнями.
Зайвим приводом запідозрити віце-президента в неетичній поведінці стало те, що за звільнення з компанії він отримав від неї 36 мільйонів доларів, а в наступні кілька років Halliburton продовжувала платити Чейні так звані відкладені компенсації – гроші, зароблені ним ще до переходу в Білий дім. Правда, на тлі вихідної допомоги кілька сотень тисяч доларів виглядали не особливо вражаюче.
Довести причетність Діка Чейні до розподілу «іракських» контрактів владі так і не вдалося. Правда, в 2004 році в ЗМІ з’явилася інформація, отримана від якогось хакера, згідно з якою віце-президент особисто тримав на контролі укладення угод з Halliburton, однак ця історія так і не отримала ніякого розвитку. Сам же Чейні стверджує, що до урядових контрактів з його колишнім роботодавцем він не причетний.
Париж, Ісламабад і Ер-Ріяд
У вересні 1994 року Франція уклала договір з Пакистаном на постачання трьох дизель-електричних підводних човнів проекту Agosta 90B і частини використаних при їх будівництві технологій. Сума операції склала 5,4 мільярда франків – близько мільярда доларів за курсом 1994 року. У тому ж році Париж уклав договір і з Саудівською Аравією про продаж їй двох фрегатів типу La Fayette вартістю 19 мільярдів франків, або 1,3 мільярда доларів (пізніше Ер-Ріяд докупив третій фрегат).
Вирішальним фактором у виборі саме французьких суден, за неофіційними даними, стала обіцянка Парижа виплатити пакистанським і саудівським офіційним особам значні комісії. До 2000 року, коли Франція приєдналася до антикорупційної ініціативи ОЕСР, подібна практика в країні не вважалася незаконною. Втім, факт виплати комісійних, а також особи їх одержувачів все ж намагалися не афішувати.
Про те, що ці виплати могли виявитися критичними для забезпечення контракту з Ісламабадом, свідчать дані колишнього начальника штабу ВМС Пакистану Абдули Азіза Мірзи. За його словами, перед укладанням угоди його попередник Саїд Хан запропонував уряду на вибір купівлю французьких субмарин Agosta і британських підводних човнів типу Upholder. Кабінет прийняв рішення на користь французької заявки. У випадку з саудівцями обіцяні відкати також могли зіграти роль каталізатора: довгий час не погоджуючись на купівлю фрегатів, Ер-Ріяд раптово змінив своє рішення без офіційного пояснення причин.
Небезвідкатна зброя
Сума комісій, переданих пакистанцям, склала еквівалент приблизно 63 мільйони доларів за поточним курсом. Хто саме з представників пакистанської влади їх отримав, точно не відомо. За неофіційними відомостями, гроші пішли трьом високопоставленим офіцерам ВМС, чиї імена не називалися. Крім того, ще одним одержувачем джерела називають нинішнього президента Пакистану Асіфа Алі Зардарі – чоловіка тодішнього прем’єра Беназір Бхутто і за сумісництвом керівника пакистанських спецслужб. Вважається, що він отримав близько п’яти мільйонів доларів, тоді як решта пішла військовим. Виплати саудівцям склали вдвічі більшу суму – близько 130 мільйонів доларів. За деякими даними, ці гроші були розподілені між тодішніми міністром оборони і начальником штабу ВМС.
Можливо, всі ці подробиці так і залишилися б невідомими широкій публіці, якби не теракт, який стався 8 травня 2002 року в пакистанському місті Карача. В результаті вибуху замінованого автомобіля загинули 11 французьких інженерів, під чиїм контролем в Пакистані збирали другий проданий Парижем підводний човен Agosta. Інформація про передачу грошей Ісламабаду, а пізніше і Ер-Ріяду спливла саме в ході розслідування цього теракту.
Особливу пікантність скандалу додав той факт, що в отриманні частини відкатів від обох угод слідство запідозрило колишнього прем’єр-міністра Франції Едуара Балладюра, під час роботи якого були укладені обидва контракти. Йдеться про нелегальне фінансування його штабу напередодні президентських виборів 1995 року. Правда, президентом Балладюр так і не став: переможцем став Жак Ширак, у той час як сам екс-прем’єр не пройшов навіть у другий тур.
Дізнавшись про комісійні, обіцяні пакистанцям і саудівцям, Ширак вже в 1995 році розпорядився припинити виплати: до того моменту Франція ще не встигла виконати взяті на себе фінансові зобов’язання. За однією з версій, президент виступив проти тоді ще законної практики відкатів через підозри, що частина грошей йшла Балладюру. Але яка б не була причина його рішення, саме припинення виплат і стало, на думку слідства, мотивом для скоєння теракту в Карачі: нібито таким чином пакистанська влада помстилася французам.
У справі про можливе фінансування кампанії Балладюра вже з’явилися кілька фігурантів. Це міністр бюджету в уряді Балладюра Тьєрі Гобер, керівник передвиборного штабу екс-прем’єра Ніколя Базір, радник тодішнього міністра оборони Донеда де Вабром, а також франко-ліванський бізнесмен Зіад Такіеддіном, який виступив одним з посередників при укладанні угод з Ісламабадом і Ер-Ріядом. Що стосується відкатів саудівцям, то ця справа була виділена в окреме провадження тільки в 2010 році і про її стан поки не повідомляється.
Фрегати для Тайваню
Значно більш масштабним став скандал з продажем французами модернізованих фрегатів Тайваню. Договір про постачання шести кораблів типу La Fayette був укладений у 1991 році. Покупка обійшлася Тайбею в 16 мільярдів франків – близько 2,8 мільярда доларів. Угода була укладена незважаючи на те, що раніше Тайвань збирався придбати кілька кораблів у Південної Кореї. Передбачалося, що порівняно невеликі корейські фрегати відправлять на прибережне патрулювання. Проте несподівано Тайбей скасував домовленість із Сеулом і зробив замовлення на більш важкі і дорогі французькі кораблі, які менше підходили для запланованої мети.
Перший скандал, пов’язаний з продажем фрегатів, вибухнув у 1993 році: на Тайвані був знайдений мертвим керівник управління закупівель місцевих ВМС Інь Цзіньфен, який критикував угоду з Францією. Спочатку влада оголосила, що він покінчив з собою, однак пізніше стало відомо, що його вбили. Тіло Іня було знайдено в морі недалеко від будинку, в якому жив представник компанії Thomson-CSF (нині Thales), що будувала фрегати, Ендрю Ван. Підозри досить швидко впали на нього, однак Ван незабаром після вбивства встиг покинути територію Тайваню. Ордер на його арешт прокуратура видала лише в 2000 році, проте він досі так і не постав перед судом.
Небезвідкатна зброя
Тим часом у тайваньських військових почали з’являтися претензії до якості закуплених у Франції фрегатів. У результаті розслідування, проведеного в 2002 році місцевим парламентом, з’ясувалося, що вартість контракту була завищена як мінімум у півтора рази, а деякі представники тайваньської влади отримали хабар загальною сумою понад 20 мільйонів доларів.
По-справжньому грім грянув навесні 2003 року, коли інтерв’ю журналістам дав колишній міністр закордонних справ Франції Ролан Дюма, термін повноважень якого припав якраз на момент укладення угоди. За словами колишнього міністра, з метою схилити тайванців до купівлі кораблів французька влада, з відома президента Франсуа Міттерана, заплатила їм, а також представникам КНР близько 500 мільйонів доларів. Імовірно, комуністів з континентального Китаю французам знадобилося підмазувати через те, що Пекін традиційно дуже нервово ставиться до поставок озброєнь Тайваню, незалежність якого в КНР не визнають.
Ці відомості підтвердилися в 2004 році в рамках розслідування, паралельно розпочатого у Франції трьома рокам раніше. За даними слідчих органів, сума відкатів виявилася ще більшою – близько 600 мільйонів доларів. Правда, прокуратура зазначала, що ця цифра – це оцінка, надана компанією Thales – виробником проданих кораблів. Отримати точні відомості про розмір комісійних від уряду слідство не змогло, оскільки вони виявилися засекреченими.
Надалі французькі прокурори не раз намагалися домогтися розкриття даних про виплачені тайванцям і китайцям кошти, але через постійні відмови з боку уряду в 2007 році справа була офіційно закрита. Однак у травні 2010 року рішення у спорі між Тайванем і Thales виніс Міжнародний арбітражний суд, який зобов’язав французьку сторону заплатити Тайбею 830 мільйонів доларів. У постанові йшлося, що, вдавшись до допомоги посередників, які отримали відкати, державна компанія порушила відповідну умова договору про постачання фрегатів. В якості санкції за порушення цього пункту в угоді була прописана виплата порушником аналогічної суми контрагенту.
Thales, на яку припало 27,5 відсотка штрафу, оскаржила це рішення, але в 2011 році паризький апеляційний суд став на бік Тайваню. З урахуванням відсотків, що набігли за час розгляду апеляції, сума виплат зросла до 913 мільйонів доларів.
Саудівський мільярд
Найскандальніша угода, пов’язана з поставкою озброєнь, перед якою блякнуть всі попередні випадки, була укладена ще в 1985 році між урядами Великобританії та Саудівської Аравії. Правда, це був не одиничний контракт, а ціла серія, що отримала назву «Аль-ямам» (арабською «Голуб миру»).
Поставкам британського озброєння в арабську країну передували тривалі і непрості переговори, участь у яких брала навіть Маргарет Тетчер. Протягом декількох років Лондон умовляв Ер-Ріяд віддати перевагу саме британській техніці, в той час як саудівський король був налаштований на купівлю французьких машин та озброєнь. У підсумку контракт був укладений з британською компанією British Aerospace.
Угоди, підписані між двома країнами, охоплюють період з 1985 по 2006 рік. Їх загальна сума за весь цей час склала 43 мільярди фунтів стерлінгів (близько 65 мільярдів доларів), що стало найбільшою військовою операцією в історії Великобританії. За більш ніж 20 років Саудівська Аравія отримала величезну кількість техніки та озброєнь. Зокрема, серед проданого фігурують 120 винищувачів Panavia Tornado і 50 навчально-тренувальних літаків Hawk. Останнім у 2006 році було підписано угоду на постачання 72 багатоцільових винищувачів Eurofighter Typhoon.
Небезвідкатна зброя
Наприкінці 1980-х у пресі почали з’являтися чутки про те, що в обмін на закупівлю техніки британці платять саудівцям великі відкати. У 1989 році розслідувати ці чутки взялося Національне аудиторське управління Великобританії (NAO). Через три роки доповідь була готова, проте розкрити її відомство відмовилося.
У 2004 році, коли в пресі накопичився критичний обсяг інформації про хабарі, що виплачуються Ер-Ріяду, Лондон ініціював нове слідство. На цей раз ним зайнялося Бюро з боротьби з шахрайством у особливо великих розмірах (SFO). Однак незабаром проти розслідування став виступати прем’єр-міністр Тоні Блер, а в 2006 році припинити його, за неофіційними даними, зажадала Саудівська Аравія. Повідомлялося, що араби нібито пригрозили Лондону розривом відносин. У результаті 14 грудня 2006 р. генеральний аторней Великобританії Пітер Голдсміт оголосив про закриття розслідування в інтересах державної безпеки.
Рішення влади піти на повідку у Ер-Ріяда викликало хвилю критики як у самій Великобританії, так і за її межами. У 2007 році «Бі-Бі-Сі» і The Guardian опублікували сенсаційний матеріал, згідно з яким за десять років саудівській стороні було виплачено понад мільярд фунтів стерлінгів (близько 1,5 мільярда доларів). Як журналістам розповіли джерела, близькі до розслідування, одержувачем відкатів виступив принц Бандар бін Султан, який з 1983 по 2005 рік обіймав посаду посла Саудівської Аравії в США. Джерела розповіли, що гроші для принца брали зі спеціального рахунку в Банку Англії і щокварталу переводили йому по 30 мільйонів фунтів на рахунок в американському банку Riggs.
Інформація, отримана журналістами, викликала неабиякий переполох. Навесні 2008 року, коли прем’єром вже був Гордон Браун, Високий суд правосуддя Англії та Уельсу постановив, що розслідування про підкуп саудівської сторони було закрито незаконно. Однак влітку того ж року Палата лордів, яка у той час ще виконувала функції вищої судової інстанції, рішення Високого суду скасувала.
Справа про британські відкати саудівцям так і залишилася нерозкритою. Правда, в 2010 році BAE Systems (правонаступниця British Aerospace) була оштрафована американським судом за корупцію на рекордні 400 мільйонів доларів, проте Саудівській Аравії в постанові був відведений всього один абзац. У ньому, зокрема, йдеться про незаконні виплати «офіційній особі з Саудівської Аравії», які здійснювалися з травня 2001 року по початок 2002-го.
Росія
Примітно, що найбільшою мірою в корупційних скандалах виявилися замішані лідери ринку військового експорту. Тим часом Росія, яка за часткою на цьому ринку займає друге місце в світі, в подібних історіях викрита не була. Єдиним більш-менш помітним випадком став контракт на поставку Іраку ударних вертольотів Мі-28НЕ «Нічний мисливець» (2012 р.). Однак, незважаючи на висловлені Багдадом побоювання у зв’язку з можливою корупційністю угоди, вона в підсумку була затверджена.
І все ж на російському ринку зброї, якому очевидно бракує прозорості, скандал, аналогічний вищеописаним, може вибухнути в будь-який момент. Поки що наймасштабніший розгляд стосується великих махінацій в Міноборони. Свідком у цій справі проходить колишній глава оборонного відомства Анатолій Сердюков. Мова там йде зовсім не про зброю, а про більш прозаїчні речі, наприклад, розпродаж державного майна за заниженими цінами.
За оцінкою військової прокуратури, тільки за перше півріччя збиток від корупції в Міноборони РФ склав 4,4 мільярда рублів. Всього було виявлено більше семи тисяч злочинів корупційного характеру. І здається дивним, що на цьому тлі «Рособоронекспорт» залишається поза підозрами, немов дружина кесаря.
Валентин Маков
За матеріалами:
Лента.РУ
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас