1137
Межа, за якою економіка стає політикою
— Казна та Політика
Максимізація росту ВВП більше не є єдиним пріоритетом; замість цього повинні враховуватися такі поняття, як “щастя”, “добробут” і “хороше життя”. Зрештою економіка – це соціальна дисципліна.
Ми всі знаємо, як почалася глобальна економічна криза. Банки видали занадто багато іпотечних кредитів. Луснула бульбашка на ринку нерухомості США, що призвело до банкрутства банків, які до того ж, ведучи глобальну фінансову діяльність, мали на своїх балансах безповоротні кредити один одного. Банкрутство банків стало причиною обвалу кредитно-фінансової системи, в результаті чого відбулися різке зниження кредитування і скорочення економік.
Після цього уряду почали рятувати банки та економіки, що стало причиною кризи державного боргу. Поки всі були зайняті зниженням боргового навантаження, економіки не змогли відновитися. Велика частина світу (в першу чергу Європа, а потім США) продовжує тупцювати на місці.
Як ми можемо виборсатися з цієї ями? Дебати, як завжди, ведуться навколо політики жорсткої економії і політики стимулювання. Прихильники “затягування поясів” вважають, що лише балансування державного бюджету і скорочення держборгу відновлять довіру інвесторів. Послідовники вчення Кейнса вірять, що без великомасштабного стимулювання (що неминуче призведе до тимчасового збільшення дефіциту) європейська та американська економіки не вийдуть з рецесії протягом багатьох років.
Я належу до тих людей, які вважають, що для подолання кризи необхідно стимулювання. Я не думаю, що кредитно-грошова політика, навіть в самій ортодоксальній формі, врятує ситуацію. Комерційні банки мають занадто низьку довіру, щоб збільшити кредитування до того рівня, коли почне падати безробіття і рости економіка. Ми вже неодноразово бачили, що Центробанк самостійно не може домогтися бажаного рівня кредитування.
Тут я згоден з Полом Кругманом і Мартіном Вулфом, які наполягають на збільшенні, а не на зменшенні, бюджетного дефіциту. Будучи прихильником класичного кейнсіанства, я впевнений, що ми страждаємо через брак сукупного попиту, а стимулювання зростання національного доходу – найефективніший спосіб зменшення приватного та державного боргу в найближчі один-два роки.
Однак суперечки між прихильниками політики жорсткої економії і кейнсіанцями про способи відновлення економіки непомітно переходять у дебати про посткризову структуру економіки. Саме тут економіка перетворюється на політичну економіку.
Ті, хто вважають, що до кризи була нормальна економіка (за виключенням банків, які видавали кредити наліво і направо), пропонують провести тільки банківську реформу, яка включатиме макрорегулювання комерційних банків з боку Центробанку. Деякі йдуть ще далі і пропонують націоналізувати всі приватні банки або, як мінімум, їх розділити. Однак, якщо дотримуватися їхніх порад, ми не вирішимо проблему. У першу чергу необхідно зрозуміти причини “поганої поведінки” банків. Можна з упевненістю стверджувати, що надмірне банківське кредитування – це симптом більш глибоких економічних проблем.
Економіст Томас Паллі вважає надмірне кредитування формою боротьби з нерівністю в доходах, так як доступ до дешевих кредитів замінює погано функціонуючу систему соціальних гарантій. Таким чином, реформа повинна включати перерозподіл багатства і доходу.
Перерозподіл непогано проводити одночасно з політикою стимулювання, так як і те й інше збільшить сукупний попит і зменшить залежність економіки від фінансування із залученням позикового капіталу. Підвищення податків на багатство – первісний негативний удар по класу бізнесменів, але він буде компенсований підвищенням загального споживання. Деякі впевнені, що ми повинні збалансувати економіку не лише за допомогою передачі багатства від багатих до бідних, але і за допомогою відмови від неефективного використання енергії. І з цим важко не погодитися. Політика стимулювання повинна бути націлена не тільки на підвищення попиту, а й на стимулювання використання екологічно чистої енергії.
Зміна балансу в економіці від неприборканого використання пального до енергозберігаючих технологій (а також від приватного до суспільного споживання) якісно змінить орієнтири економічної політики. Максимізація зростання ВВП більше не є єдиним пріоритетом; замість цього має бути те, що ми називаємо “щастя”, “добробут” і “хороше життя”.
У зв’язку з цим непогано згадати Дена Родрік: “Якби економіка була тільки про збільшення прибутку, то вона б називалася управлінням торгово-промисловою діяльністю. Економіка – це соціальна дисципліна, і суспільство має інші пріоритети, крім ринкових цін, для вимірювання щастя”.
Уорік Роберт Скідельський, Project Syndicate
За матеріалами: Вєсті Економіка
Поділитися новиною
