4567
Повіяло холодом
— Світ
Проведений у Північній Ірландії саміт «Великої вісімки», в основному присвячений Сирії, закінчився повним провалом. Заключне комюніке, прийняте за його підсумками, зафіксувало старі позиції учасників заходу, що не запропонували жодних серйозних альтернатив триваючій війні.
Жодні заяви учасників саміту не могли сказати про його підсумки більше, ніж особи Барака Обами і Володимира Путіна на прес-конференції за підсумками особистої зустрічі. Американський президент з відсутнім виглядом розглядав власні черевики, а його російський колега, покусуючи губи, дивився у стелю і по боках. Суть зроблених ними заяв була така: ніякого компромісу немає, всі залишаються на колишніх позиціях.
А позиції ці, відповідно, такі: США наполягають на відході Башара Асада від влади та створення перехідного уряду, Росія про відставку Асада чути нічого не бажає, заявляючи, що він повинен бути частиною політичного рішення.
Так, «Вісімка» домовилася сприяти проведенню мирної конференції в Женеві, проте мало хто серйозно вірить в успіх заходу. Повстанці категорично відмовляються навіть починати переговори, якщо Асад і раніше буде президентом (сам він йти геть відмовляється). Більше того, сирійська опозиція роз’єднана, а на провідні ролі в ній висунувся екстремістський «Фронт аль-Нусра», говорити з яким не хоче навіть Захід. Про які «переговори» у таких умовах може йти мова, взагалі незрозуміло.
Заклики учасників саміту про неприпустимість розповсюдження зброї масового ураження і необхідності боротьби з тероризмом – це взагалі з області благих побажань. У реальності зараз ніхто не може вплинути ні на перше, ні на друге.
Якщо відкинути словесне лушпиння і звичайні для таких випадків дипломатичні реверанси, доведеться визнати, що підсумок форуму виявився не просто нульовим, але навіть негативним. Адже ще до його початку багато хто покладав великі надії на те, що в умовах стрімкого погіршення ситуації в Сирії Захід і Росія просто змушені будуть знайти якийсь компроміс. Тепер, коли ці надії (до речі, спочатку помилкові) рухнули, перед поглядами політиків, дипломатів, військових та експертів відкрилася, нарешті, неприкрита реальність.
Сирія перетворилася на поле бою, де свої інтереси відстоюють не тільки безпосередні учасники боїв, а й їхні покровителі з самих різних країн. Єгипетський президент Мохаммед Мурсі публічно (на стадіонному мітингу) розірвав дипломатичні відносини з асадівською Сирією, після чого кілька годин з схваленням вислуховував проповіді радикальних імамів, які закликали молодь відправлятися на джихад проти «невірних» (читай: шиїтів і алавітів) до Сирії.
Саудівська Аравія, яка сприймає війну в Сирії як вирішальну битву проти Ірану, вже давно допомагає супротивникам Асада. Більше того, минулого тижня з’явилася інформація про початок поставок до Сирії протитанкових керованих ракет, закуплених саудитам. Повстанці, схоже, вже навчилися їх використовувати.
Відео Демонструє протистояння виробів Тульського КБ приладобудування (ПТУР «Корнет») і «Уралвагонзавода» (Т-72).
На цьому королівство зупинятися не збирається. За інформацією джерел Reuters, останні два місяці Саудівська Аравія активно закуповує переносні зенітно-ракетні комплекси, які незабаром можуть опинитися в руках повстанців.
Тегеран, проти якого активно інтригує Ер-Ріяд, в боргу не залишається. За інформацією британської The Independent, іранські власті прийняли рішення терміново направити до Сирії чотири тисячі вартових ісламської революції, покликаних розвинути наступ проти опозиції і задавити повстання. Для Ірану критично важливо допомогти союзникові: з втратою Сирії важкі часи настануть і для ліванської «Хезболли». У цьому випадку Тегеран розгубить майже весь свій вплив в арабському світі, чого аятолли допустити ніяк не можуть. Треба відзначити, що іранці спростували дані про відправку своїх людей до Сирії, проте покладатися на їхні слова не варто: зрештою, йде війна, для перемоги в якій, як відомо, всі засоби хороші.
Спільна перемога Дамаска, Тегерана і «Хізбалли» стала б справжнім кошмаром для Заходу взагалі і США зокрема. Республіканці з’їдять Барака Обаму живцем, якщо після двох років міркувань про те, що «Асад повинен піти», сирійський лідер переможе. Образніше всіх на цю тему висловився колишній президент США Білл Клінтон. За його словами, Обама буде виглядати «розмазнею, ганчіркою і повним ідіотом», якщо не почне негайно діяти. Якщо вже однопартійці вдаються до подібних епітетів, то можна собі приблизно уявити, що з цього приводу скажуть критично налаштовані до президента республіканці.
У цих умовах Обама вперше за два з гаком роки повстання зважився не просто на чергову заяву, а на конкретну дію. Його адміністрація оголосила про намір зайнятися озброєнням повстанців. До речі, незадовго до Вашингтона аналогічні рішення були прийняті в Парижі та Лондоні. Тим не менше, більшість аналітиків сходяться на думці, що відправкою до Сирії автоматів і кулеметів переможний марш сирійської армії, «Хізбалли» і, можливо, іранців не зупинити. Тут потрібні більш серйозні заходи.
За даними Bloomberg, це вже зрозумів державний секретар США Джон Керрі, який настійно рекомендував президентові розбомбити сирійські військові аеродроми і ввести хоча б над частиною країни «безпольотною зону». Проте категорично проти безпосереднього військового втручання в сирійські справи виступив Пентагон. На думку американських генералів, не можна починати операцію без нормального приводу, чітких цілей і найменшого уявлення про те, чим все має закінчитися.
Обама дуже не любить приймати радикальні зовнішньополітичні рішення, брати на себе відповідальність і перебувати на чолі ризикованих заходів. Добре відомо його зовнішньополітичне кредо: «керувати з другого ряду» (lead from behind). Починати військову операцію в іншій країні без резолюції Ради безпеки ООН йому, швидше за все, зовсім не хочеться. Більш того, проти цього виступає і більшість американців. Але опинитися «ганчіркою і повним ідіотом» він теж, треба думати, не бажає. Саме тому для Обами було дуже важливо заручитися хоча б формальним нейтралітетом Путіна перед початком якихось активних дій у Сирії. Ідеальним для США рішенням була б згода Москви на відхід Асада від влади, що зупинило б війну і відкрило б шлях для початку хоч якогось політичного діалогу.
Російська відмова поставла американського президента перед болісним вибором. З одного боку, він може залишитися в історії безхребетним і безвідповідальним лідером, якщо допустить жахливий зовнішньополітичний провал, дозволивши Асаду, Ірану і «Хізбаллі» взяти гору над повстанцями. З іншого – він здатний заробити сумнівну славу Джорджа Буша-молодшого, почавши незаконну (з погляду міжнародного права), непопулярну і дорогу війну з абсолютно непередбачуваними результатами. Точніше, один результат цілком передбачуваний: у разі повалення Асада Сирія, швидше за все, перетвориться на черговий розсадник ісламського радикалізму і тероризму.
Якесь рішення приймати доведеться. Ймовірно, буде обраний другий варіант. По-перше, Вашингтон оголосив про початок постачання повстанців зброєю. Тепер це «свої сучі діти», яких доведеться підтримувати до кінця. По-друге, адміністрацію Обами весь останній місяць стрясають внутрішні скандали, від яких війна увагу публіки допомогла б відвернути.
Як би не вчинив американський президент, в одному можна не сумніватися: він ніколи не пробачить російському колезі того становища, в якому опинився. Відносини між лідерами зіпсовані надовго, якщо не назавжди. Обидві президентські фізіономії на прес-конференції були настільки кислими, що є всі підстави вважати: Путін був формально повідомлений про нову сторінку у двосторонніх відносинах. Краще інших подію описав журнал The New Yorker, відомий своїм їдким гумором. Уривок зі статті вартий цитування.
_ «Саміт завершився на конструктивній ноті: президенти Путін і Обама досягли повного взаєморозуміння в тому, що бачитися їм більше не варто._
-Насправді, все вийшло чудово. Ми таку особисту неприязнь відчуваємо, що їсти не можемо, – зізнався Обама, стоячи віддалік від російського президента з кам’яним виразом обличчя.
-Я б краще не сказав, – промовив Путін скривившись. – Моя відраза до цього суб’єкта не знає меж.
_В Підсумковій угоді сторони зуміли знайти спільну позицію з безпрецедентно широкого кола питань. Вони домовилися ніколи більше не обговорювати як мінімум 37 тем, в числі яких економічне співробітництво, інформаційна безпека, права людини, війна в Сирії і зникнення чемпіонських перснів». _
Жарти жартами, але ця неприязнь має всі шанси вилитися в щось більш серйозне. Сирійські повстанці незабаром почнуть вбивати солдатів урядової армії за допомогою автоматів і кулеметів, доставлених американцями. У відповідь вогонь буде вестися зі зброї, привезеній з Росії. Крім того, Путін пообіцяв, що контракт на постачання комплексів С-300 до Сирії буде виконаний. Це прямий виклик ідеї американської «безполітної зони». Якщо ж літак ВПС США буде збитий такою ракетою, то в очах американської громадської думки Росія моментально перетвориться з не особливо дружньої країни в прямого ворога.
Сирійське питання остаточно відірвало Росію від решти учасників G8, зробивши з неї не партнера по дружньому клубу, а силу, що відкрито йому протистоїть. Не дивно, що в західних ЗМІ все частіше цитують «обмовку» канадського прем’єра Стівена Харпера, який зауважив, що саміт перетворивсяся у формат «Сім плюс один». Хоча Харпер уже заявив, що його «неправильно зрозуміли», експерти назвали його слова не випадковими. Суть міркувань тут, мабуть, така. У часи Бориса Єльцина Москві не вистачало економічної потужності, щоб засідати в G7 нарівні з усіма. Тепер же Захід задається питаннями з приводу сутності політичного режиму в Росії, адже «Сімка» спочатку створювалася як клуб лідерів індустріально розвинених демократичних країн. Офіційні особи в Росії і на Заході поки цього вголос не говорять, але в Північній Ірландії вперше за багато років у багатьох з’явилося відчуття, що президент РФ – можливо, чужий на цьому форумі світової еліти. І якщо Росію незабаром попросять на вихід, на Заході ніхто сильно не здивується.
Іван Яковіна
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
