4763
Вижити за всяку ціну. Що перешкоджає розвитку малого бізнесу в Україні
— Казна та Політика
Малий бізнес, який дає розвиненим економікам близько половини їх ВВП, знаходиться в Україні в зародковому стані. Підприємці витрачають сили і гроші не на пошук ідей і співробітників, а на битви з контролюючими органами
Людмила Шиліна, що пару тижнів тому відкрила в Києві кав’ярню Peaberry, давно мріяла про роботу, пов’язану з улюбленою нею кавою. Пішовши зі сфери зв’язків з громадськістю, вона стала приватним підприємцем. Ініціатива Шиліної могла б послужити відмінною ілюстрацією до оптимістичних звітів українських податківців. За підсумками 2012 року Державна податкова служба відрапортувала про те, що кількість підприємців, які працюють на єдиному податку, зросло на 30%, з 1,1 млн до 1,45 млн.
Однак експерти попереджають: це не означає, що українське приватне підприємництво і справді піднімається з колін. За формальним збільшенням числа бізнесменів, що користуються спрощеною системою оподаткування, стоїть повернення частини з них з тіні, куди вони пішли після провальної спроби уряду змінити податкове законодавство в 2010 році, поспішає стримати статистичний оптимізм Володимир Дубровський, старший економіст центру соціально-економічних досліджень CASE Україна. З 2009-го по 2011-й кількість малих підприємств і приватних підприємців скоротилася вдвічі.
Крім того, лазівками в новій системі єдиного податку, введеної півтора роки тому, скористалися багато великі компанії, бажаючи зменшити фіскальне навантаження.
У цілому за роки незалежності частка дрібних підприємств в українському ВВП, за оцінками Дубровського та інших експертів, поки не досягла і 15%. Це значно менше, ніж у розвинених економіках: у Німеччині на частку малого бізнесу припадає 60%, в Італії – 70%, і навіть у сусідніх Росії та Білорусі – 22% і 23% відповідно.
Серед головних причин відставання української приватної ініціативи фахівці називають вкрай складні умови для відкриття і ведення своєї справи, відсутність доступного кредитування, а також низьку платоспроможність пересічних співвітчизників.
У киянина Андрія Хартанович, власника автомайстерні, своя історія ведення бізнесу по-українськи. Через економічні проблеми в країні він позбувся чималої частини клієнтів, які самі були бізнесменами, а тепер закрили власну справу. Зараз вони змушені економити, каже Хартанович, і не звертаються до нього.
Ситуацію навряд чи можна змінити швидко, переконаний президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко. Навіть за сприятливої економічної обстановки і продуманих реформах для цього може знадобитися 10-15 років. “Гаслами тут не допоможеш”, – вважає Охріменко.
Перевіряй і володарюй
У своєму бажанні займатися бізнесом жителі України не надто програють на тлі інших націй. За даними Інституту соціології НАНУ, 30,6% співвітчизників хотіли б відкрити свою справу, а ще 18,7% відповіли на запитання “скоріше так”.
Сумарно ця цифра – 49,3% – близька до кількості британців, норвежців і словаків (близько 50% у кожній з країн), які розглядають підприємництво в якості бажаного професійного вибору, що відображено в недавньому міжнародному дослідженні Global Entrepreneurship Monitor.
Але скромна частка малого бізнесу у вітчизняному ВВП свідчить, що ніде бажання так не розходиться з реальністю, як в Україні.
Сергій Рачинський, який працював у сфері медіа і як найманий працівник, і як організатор власних проектів, бачить в цьому насамперед прорахунок держави. Його досвід ведення справ у Великобританії і Данії показав, що влада цих країн зацікавлена в тому, щоб потенційні бізнесмени, віддавши перевагу своїй справі, а не роботі за наймом, створювали робочі місця.
Так, у Британії початківець-бізнесмен може звернутися до місцевої влади, які допоможуть йому компенсувати витрати на запуск офісу – відшкодують витрати на кілька місяців оренди, офісні меблі, мінімум необхідного обладнання, розповідає Рачинський.
“У нашій же країні замість того, щоб дати тобі можливість піднятися і розвинутися, чиновники намагаються викручувати з підприємця навіть те невелике, що він заробив на самому початку”, – порівнює українець.
За цим образним описом – красномовні цифри. Приміром, на сплату податків український бізнес витрачає в середньому 491 год на рік. У Польщі, Італії та Німеччині ця цифра становить 286, 269 і 207 годин відповідно. При цьому кількість виплат в Україні сягає 28, польські ж, італійські та німецькі бізнесмени роблять 18, 15 і дев’ять податкових платежів на рік, стверджують у Світовому банку, який щорічно готує рейтинг Doing Business.
Крім нормативної складності відкриття своєї справи, одним з головних бар’єрів для потенційних бізнесменів є і неможливість планування в українських реаліях, вважає Олександр Данилюк, координатор громадського руху Спільна справа.
“В Україні одна з найменш прогнозованих регуляторних політик світу”, – констатує він, відзначаючи, що багато рішень приймаються без обговорення з учасниками ринку.
Як приклад Данилюк призводить недавню ситуацію в Одесі, де ресторатори були змушені отримувати дозволи на встановлення літніх майданчиків за допомогою значних хабарів. Потім міськрада переглянула регулюючі норми, і з рестораторів знову вимагають гроші за нові дозвільні документи.
А норми нового Податкового кодексу стали повною несподіванкою для Хартанович та його клієнтів. “Юридичні особи тепер не хочуть співпрацювати зі мною, тому що не можуть вписати мої послуги собі у витрати”, – пояснює власник автомайстерні.
Серед інших причин, які зупиняють навіть самих заповзятливих українців, Дубровський називає складності із залученням фінансування. На відміну від докризових часів, отримати кредит для розвитку своєї справи стало відчутно складніше. Нестабільна економіка підриває віру банкірів та інвесторів у здатність бізнесу повернути вкладення, а ставки банківських кредитів вимірюються непідйомними десятками відсотків – часто понад 20%.
У той же час у західних країнах, згадує Рачинський, не тільки стартовий капітал обходиться дешевше для нового бізнесу, а й самі банки набагато лояльніше ставляться до нього.
“Я особисто мав зустріч в [британському] банку, де розмова зводилася до того, що підприємець просто повинен виразно пояснити менеджерові план своєї діяльності, – розповідає Рачинський. – Банк перевіряє, наскільки це відповідає компетенції прохача”.
Криза підставила ще одну підніжку малому бізнесу, чий головний клієнт – передусім широкі верстви населення, відзначають експерти. Різко впала купівельна спроможність українців, за оцінками фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, і все ще не повернулася на докризовий рівень. За даними компанії GfK Ukraine, витрати співвітчизників зараз становлять близько 3,2 тис. євро на рік, що вчетверо менше середньоєвропейського показника – 12,8 тис. євро.
На зубожіння населення нарікає і Хартанович. Він змушений утримувати ціни на послуги своєї автомайстерні на докризовому рівні, незважаючи на те що все навколо дорожчає, скаржиться Корреспонденту підприємець.
“Потік клієнтів і так дуже сильно зменшився. Якщо я підніму вартість своїх робіт, ризикую втратити навіть тих, хто залишився”, – нарікає він. У таких умовах Хартановичу стає все складніше зводити кінці з кінцями: він витрачає все, що заробляє, і відкласти що-небудь на чорний день не вдається.
Проте в тому, що подібний настрій властивий далеко не всім, переконує приклад Шиліної, чия кав’ярня вже стала звичним місцем зустрічей для мешканців навколишніх будинків. Новоспечена підприємниця впевнена, що пік кризи минув, і тепер її куди більше турбує організація власного бізнесу – оцінка потоку відвідувачів, розширення асортименту та доведення інтер’єру до досконалості. Проте більш звичною реакцією малого бізнесу на адміністративні та економічні проблеми є відхід у тінь, нагадує Охріменко.
Там “прохолоджується” близько 44,1% українського ВВП, що забезпечує країні перше місце в Європі за обсягом тіньової економіки – такий результат дослідження професора Лінцську університету Фрідріха Шнайдера.
Навіть у Росії ця частка становить 40,6%, не кажучи вже про законослухняну Швейцарію, де лише 8% економіки приховано від очей чиновників.
“За той час, що підприємці звикли жити в тіні, вишикувалося багато виробничих і торговельних схем, які неможливо ліквідувати лише зміною оподаткування”, – констатує Охріменко.
Відштовхнутися від дна
Критично скромна частка малого бізнесу в Україні не просто статистична різниця. Його низька питома вага в національній економіці тягне за собою чимало супутніх проблем, говорять експерти.
Наприклад, незначна кількість вакансій на підприємствах малого бізнесу (у ньому зайнято близько чверті працевлаштованих українців, у той час як у США – не менше половини громадян) дозволяє здешевлювати вартість робочої сили компаніям-монополістам, пояснює Дубровський.
Крім того, як свідчить досвід інших країн, саме малий бізнес з його більшою мобільністю, швидкою окупністю і духом конкуренції здатний стати основним двигуном національної економіки.
Так, акцент на розвитку малого та середнього підприємництва після краху соціалізму зробила Польща. У перші два роки реформ було відкрито 600 тис. фірм, що створили близько 1,5 млн робочих місць. Уряд не тільки спростив ведення бізнесу, а й доклав максимум зусиль, щоб залучити для бізнесменів кредитні ресурси.
Зараз польська ВВП на 47% забезпечується за рахунок зусиль малого бізнесу, а це становить приблизно $ 206 млрд – учетверо більше дохідної частини українського держбюджету-2013. Кількість же малих і середніх підприємств нині сягає 3,6 млн. При цьому польська економіка одна з небагатьох в ЄС продовжує стабільно зростати – минулого року ВВП Польщі зріс на 2%.
Формально українська влада декларує аналогічний курс, і такі кроки, як запровадження нової системи єдиного податку, також повинні були допомогти дрібним підприємцям дихати вільніше. У рейтингу Doing Business Україна за рік дійсно піднялася на 15 позицій, з 152-ї на 137-у, – перш за все за рахунок спрощення окремих процедур щодо відкриття власної справи.
“Наступного року Україна має увійти у першу сотню країн за легкістю ведення бізнесу”, – заявив Президент Віктор Янукович на початку 2013 року.
А в Міністерстві доходів і зборів прогнозують, що в нинішньому році кількість індивідуальних підприємців зросте ще на 20%. Проте експерти скептично ставляться до можливості вирішення цього завдання шляхом формального поліпшення окремих позицій у рейтингах.
За словами Дубровського, проблема полягає в системному явищі, яке він називає “громадським порядком з обмеженим доступом”, – відсутності рівних економічних можливостей для більшості населення за наявності привілеїв для вузького кола осіб.
“Саме тому українці повинні домагатися від влади максимально ліберальних умов для ведення бізнесу, – згоден з аналітиком Рачинський. – Це найважливіше для того, щоб ми могли відірватися від того дна, на якому опинилися”.
Александр Голубов
За матеріалами: Корреспондент.net
Поділитися новиною
