2708
Франція: повернення до забутих цінностей?
— Світ
Справа Каюзака “Зміни зараз”
Використовуючи цей слоган для своєї виборчої кампанії, Франсуа Олланд, напевно, не міг собі уявити наскільки його гасло одного разу може обернутися проти нього, причому настільки швидко. Сьогодні, коли рейтинги президента Франції знаходяться в «вільному падінні», він накликав на себе гнів суспільства не тільки через втілення в життя деяких обіцянок, даних під час виборчої кампанії, але також через дії своїх соратників.
Недавній скандал у «справі Каюзака» привів весь політичний істеблішмент Франції в стан шоку. Делегований міністр з бюджетних питань уряду Жана-Марка Ейроб Жером Каюзак пішов у відставку зі свого поста 19 березня цього року після звинувачень у фінансових махінаціях, опублікованих в кінці 2012 року виданням Mediapart.fr. 2 квітня 2012 він навіть визнав частково факти, викладені журналістами. Жером Каюзак відповідав за державний бюджет, і що його коником була програма скорочення витрат. Як виявилося, він не тільки неодноразово брехав журналістам, він також брехав депутатам у Національній асамблеї Франції.
Рейтинг Президента Франції Франсуа Олланда впав до рекордного мінімуму. Діяльність Олланда підтримують тільки 25% громадян країни. Це найнижчий рівень підтримки за всю історію П’ятої республіки (сучасної Франції) починаючи з 4 жовтня 1958 року. При цьому зростання негативна оцінка роботи Олланда також оновила історичний рекорд, досягнувши 74%. – Доповідь інституту Ifop
Як і слід було очікувати, з усіх боків щодня полилися звинувачення на адресу президента, його прем’єр-міністра, його уряду і Соціалістичної партії. Природно, депутати правого толку швидше за інших обрушилися з критикою на «моральні і правильні» ліві сили, які стверджували, що прагнуть покінчити з «розв’язним і хвалькуватим» стилем президента Ніколя Саркозі. З явним задоволенням вони не упускають нагоди нагадати, що в самий розпал президентської кампанії кандидат Франсуа Олланд на всю горлянку кричав, що у нього тільки один ворог – світ фінансів.
Сенсаційна новина від Mediapart породила масу заздрості з боку їхніх колег в редакціях країни, і вони відправилися на полювання на шахраїв і махінаторів. Кожен день, а то і кожну хвилину, завдяки інформаційним телеканалам, спливають нові афери, провокуючи безпрецедентний ураган паніки серед французьких політиків.
Саме в такому, принаймні, вибухонебезпечному контексті сплив і з дивовижною наполегливістю став частиною порядку денного майже забутий термін «мораль». Навіть у розпал скандалу з Домініком Стросс-Каном тих, що апелювали до цього поняття, було мало. Дійсно, нікого ні на секунду не бентежило те, що така впливова людина як Домінік Стросс-Кан міг регулярно підтримувати позашлюбні відносини; проти такої фігури могло спрацювати хіба що звинувачення в спробі згвалтування, тобто, в кримінальному злочині. Але часи змінилися, і терміни «мораль» або «моральне виховання» тепер невтомно вимовляються у французькому суспільстві, з’являються в заголовках газет і навіть злітають з вуст нашого політичного керівництва.
Справа Каюзака без сумніву внесла свою лепту в те, щоб розкрити деякі тенденції французького суспільства, до яких наші політики, схоже, не були готові. Але ця справа виявилася не єдиною – це дивовижне прагнення тут же повернутися до більш традиційних цінностей також проявилося на тлі ухвалення Сенатом 9 квітня статті про одностатеві шлюби.
Сімейні чесноти
З моменту приходу на пост президента Франсуа Олланда теми моралі, шлюбу чи безпеки все більше і більше згадуються серед основних приводів для занепокоєння громадянського суспільства, а також у висловлюваннях французьких політиків. Довго раховані «застарілими» або «ретроградними», ці цінності тепер повертаються з дивовижною та інтригуючою силою.
Після того, як Ніколя Саркозі, який став першим президентом, який розлучився і знову одружився під час свого президентського терміну, Франсуа Олланд також вирішив не відставати, і ввів свої нововведення в поняття «президентське подружжя». Так і не будучи ніколи одруженим, цей батько численного сімейства (четверо дітей від його зв’язку з Сеголен Руаяль) вирішив продовжувати жити позашлюбним союзом зі своєю подругою Валері Тріервейлер. Парадокс – одна з особливостей французів: саме цей президент вирішив заснувати «шлюб для всіх», тобто, забезпечити узаконені шлюби для гомосексуальних пар. Реалізуючи одну з основних програмних обіцянок кампанії, новий президент, можливо, не віддавав собі звіт в тому, яким буде масштаб хвилі протестів, яку вона підніме у французькому суспільстві.
Впроваджуючи в життя Цивільний пакт солідарності (Pacte Civil de Solidarit é – PACS) починаючи з 1999 року, уряд соціалістів під керівництвом Ліонеля Жоспена вводив Францію в нечисленний клуб країн, що дозволяють гомосексуалістам укладати союзи перед законом. Починаючи з вівторка 23 квітня, тобто, через чотирнадцять років, одностатевим парам став доступний інститут подружжя з усіма своїми атрибутами, включаючи усиновлення і народження дітей. Яка дивовижна сила штовхає сьогодні гомосексуальне співтовариство – прихильників цієї орієнтації, активних прихильників вільного кохання, викривачів традицій і звичаїв – до того, щоб прагнути до такого інституту конформізму як шлюб?
Їх опоненти апелюють до святості сім’ї та нагадують тим, хто про це забув, що діти – це плоди любові між чоловіком і жінкою. Тим не менш, незважаючи на те, що історії цій кілька десятків років, ці ж протестувальники так і не можуть сказати нічого нового з приводу того, що десятки тисяч французьких дітей виросли в сім’ях з одним батьком. І слід зазначити, на багатьох з них поширюється подібна ситуація. Отже, як за помахом чарівної палички, і захисники, і противники гомосексуальних союзів, схоже, раптом стали затятими шанувальниками старої моделі шлюбу, а також чеснот традиційних сімей!
Порядок і безпека
Починаючи з 80х років, передмістя французьких міст кілька разів ставали театром жорстоких зіткнень між силами правопорядку і жителями цих великих дегуманізованих поселень. Будучи місцями високої концентрації іммігрантського населення, молоді та безробітних, ці райони часто описуються в національних, і тим більше, міжнародних ЗМІ, як зони без права, контрольовані бандами наркоманів і мафіозі, якщо не гірше, коли мова заходить про батальйони ісламських терористів… Якщо правда – те, що в передмістях проблеми зосереджені набагато більше, ніж по всій решті Франції, не менше справедливим буде сказати, що ситуація там не така вже відчайдушна, як її описують партії правого і вкрай правого спрямування.
За традицією, правопорядок і безпека завжди були тематикою, чужою лівим утворенням, для яких панацеєю від усього були «дружба між народами». У 2007 році міністр внутрішніх справ Ніколя Саркозі був обраний президентом, чому завдячував розпалюванню пристрастей і грі на страхах французів. Віднедавна, схоже, народ і ліві політичні утворення, нарешті, засвоїли урок. Дійсно, протягом десятиліть останні не тільки були зациклені на стерильній стратегії уникнення цієї проблеми, але також вони охоче накидалися з викриттями на тих, хто висловлював свою заклопотаність з приводу питань безпеки у Франції.
Притому, що доводиться їм несолодко, табу не вічні, яскравим підтвердженням чому є гучна історія призначення міністром внутрішніх справ Манюель Вальсу в 2012 році. Безперечно, цей активний ліберал, давній друг Домініка Стросс-Кана і кримінолога Ален Бауера, знаходиться на правому фланзі табору соціалістів. Насправді, він навіть дуже подобається членам партії UMP, які критикують його політику забезпечення безпеки тільки за формою. Новина полягає в тому, що Манюель Вальс – це «лівий» політик, який проводить політику «правих», і при цьому явно є міністром внутрішніх справ, дії якого вкрай високо оцінюють всі французи. Завдяки йому і через нього прихильники лівої ідеології змогли здійснити свій камінг аут на темах правопорядку і безпеки.
Переможне повернення або напад лихоманки?
Наростаюче поширення моральних цінностей, сімейної моралі і потреби в безпеці в суспільстві і в політиці неможливо пояснити, якщо не говорити про них у нинішньому економічному контексті. У період кризи люди завжди схильні купуватися на рятівні цінності – це заспокоює. У 2014 році, під час майбутніх муніципальних виборів, по всій видимості, в політичній ієрархії Франції значне підвищення отримають крайні ліві і крайні праві партії. Отже, популярності в іншому суспільстві наберуть нові тематики, забуті або «застовблені» тільки за даними партіями. Для Національного фронту Марін Ле Пен французька і християнська ідентичність на противагу Європейському Союзу та ісламу буде головною плодоносної темою в даному процесі. Офіційний і реальний ворог фінансових ринків, Лівий фронт Жана-Люка Меланшона буде, у свою чергу просувати цінності праці та активної позиції.
Проте, оскільки жодна криза не буває вічнрю, можна з повною впевненістю стверджувати, що як тільки економічна ситуація стабілізується, трансформації в суспільстві знову наберуть швидкі оберти. Що ж тоді буде з мораллю, сім’єю, нацією чи працею? Це питання можна буде адресувати тільки до ворожок. На превеликий жаль, Міністр внутрішніх справ не вживає ніяких заходів, щоб видворити їх усіх з території країни…
Шарль Кешкекян
За матеріалами: lb.ua
Поділитися новиною
