1858
Протести у Туреччині та Росії - різні, але однакові
— Світ
Коли проводиш паралелі між схожими на перший погляд подіями в різних країнах, завжди потрібно проявляти обережність. Але між нинішніми протестами в Туреччині і недавніми подіями в Росії є чимало дивовижних подібностей.
Це два ринки, що формуються, і які радикально відрізняються один від іншого. Але між протестувальниками і між режимами є спільні риси, особливо що стосується їхніх лідерів, а також основоположних причин і приводів для протестів. Один з висновків полягає в тому, що протести виникли не через економіку, а через економічні подій. Це пояснює те, чому вони відбуваються саме зараз. Дана обставина може здатися парадоксальною, тому розпочати слід з теорії.
Чи сприяє економічний розвиток розвитку демократії?
Вчені активно сперечаються з питання про те, чи є позитивним зв’язок між економічним розвитком і демократією. Цій темі присвячено величезну кількість літератури, і як завжди буває в академічному середовищі, розбіжностей в даному питанні теж чимало. Але багато хто підтримує думку про те, що виникнення середнього класу позитивно позначається на політичній активності населення.
Один учений дуже точно і стисло виклав висновки досліджень так званої модернізації. Він сказав: «Після періоду рекордного економічного зростання швидко збільшується середній клас, який вже не задовольняється безпрецедентною особистою свободою і благополуччям; він прагне до свободи вибору і до участі в управлінні своєю країною».
Економічне зростання – це цілком можна застосувати як до Росії, так і до Туреччини, оскільки в обох країнах ВВП на душу населення за останнє десятиліття зріс з маленьких однозначних до солідних двозначних цифр.
Справа не в економіці, а в політиці
Революції і протести народжуються з кількох причин. Одна з них очевидна: це відчай або голод в умовах бідності або економічної безгосподарності. Але ні в Росії, ні в Туреччині така причина не присутня, оскільки їх економіки останнім часом показують досить пристойні результати. Темпи зростання в цих країнах нещодавно сповільнилися, але проблем з безробіттям там немає, а характер протестів вказує на те, що людей не дуже турбує стан економіки. Насправді, можна говорити про те, що протести стримувалися потужними економічними показниками. Деякі вчені стверджують, що громадяни можуть довше миритися з авторитарними тенденціями, якщо економіка сильна і успішна. Така «легітимність за економічними показниками» особливо сильна в нафтовидобувних країнах, до яких належить Росія.
Швидше, протестний рух в Росії і Туреччині виріс із благополуччя. Його очолює в основному середній клас, який виграв від економічних успіхів. Ці студенти і професіонали хочуть, щоб їхні лідери зробили з політикою те ж саме, що вони зробили з економікою. Протестувальники незадоволені політичною системою і виступають проти зловживань влади в цілому, і проти репресій і корупції зокрема. Протестувальники не хочуть прислухатися до аргументів про стабільність, які російська та турецька влада використовують дуже часто, і критикують придушення опозиції і засобів масової інформації.
Самою очевидною ініціюючою подією для початку протестів мають бути вибори. Так воно і було, оскільки протести в Росії активізувалися після парламентських виборів в грудні 2011 року, а Туреччина вступає в політичний сезон, бо їй в майбутні два роки три рази належить голосувати на виборах. Але нинішні протести були викликані стурбованістю з приводу збереження навколишнього середовища. Якщо говорити конкретно, то ініціюючою подією стала боротьба за збереження лісу у Москві і парку в Стамбулі.
Перші вуличні протести в Росії почалися, коли влада влітку 2010 року вирішили прокласти автостраду через Хімкинський ліс. А протести в Стамбулі спалахнули через плани будівництва торгового центру в парку Гезі. Протестний рух швидко виріс і трансформувався. Протестувальники почали виступати з більш важливими і обширними вимогами, про які говорилося вище. На початку 2012 року протести пройшли в ста з гаком містах і селищах Росії. А турецькі протести швидко охопили всю Туреччину і поширилися за її межі.
Режими – схожі, але різні
Російська і турецька політика дуже сильно відрізняються, але там є одна дуже важлива схожість. Президент Володимир Путін і прем’єр-міністр Реджеп Таїп Ердоган знаходяться при владі більше десяти років і мають намір зберегти її на всю доступну для огляду перспективу. Путін помінявся у свій час посадами з нинішнім прем’єр-міністром Медведєвим, щоб не порушувати конституцію, а Ердоган хоче внести в неї зміни, щоб залишитися на вершині влади і впливу, коли закінчиться його третій термін.
Обидва ставлять собі в заслугу те, що забезпечили стабільність у своїх країнах, де в 1990-х роках панував політичний і економічний хаос. Обох критикують за зайву авторитарність. Опозиція в обох країнах слабка і розколота (хоча в Туреччині вона здається більш досвідченою і більшою мірою наділеною законним статусом). У обох керівників дуже мало радників, здатних сказати їм «ні» (за винятком, мабуть, заступника турецького прем’єр-міністра Бабакана і колишнього міністра фінансів Росії Кудріна).
Протестуючі молоді, освічені і живуть у містах
На демонстрації протесту в Росії і Туреччини вийшов середній клас у найширшому сенсі цього слова. Протестувальники – це люди в основному молоді, освічені й міські. Раніше вони могли не проявляти політичної активності і належати до різних політичних партій, або не належати ні до яких. Це скоріше рух громадянського суспільства, ніж політичний рух, і він організовується через інтернет. Протестувальники висміюють дії держави з контролю над основними засобами масової інформації та отримують інформацію з мережі і зарубіжних джерел. Протести також проходили в основному мирно, хоча в Туреччині люди все ж кидали запалені снаряди, відповідаючи на жорстоке застосування сили поліцією.
Однак протестувальники не становлять більшість населення, і їм дуже важко створити колективну альтернативу діючим керівникам, навіть якщо боротьба ведеться в рівних умовах. Путін і Ердоган останнім часом почали потроху втрачати популярність, проте їм більше всіх серед політиків довіряють у Росії та Туреччині.
Висновки
Поки передчасно робити висновок про те, що вуличні протести в цих країнах ось-ось приведуть до зміни влади. Однак, якщо протестний ящик Пандори буде відкритий, повернутися назад стане дуже важко, і обом режимам доведеться далі діяти в набагато більш складному політичному середовищі. Перші реальні зміни можуть початися з виборів мерів Стамбула і Москви, які пройдуть в 2014 і 2015 роках, відповідно.
І нарешті, дуже добре, що середній клас виявляє зростаючу політичну активність і напористість, нехай це і створює невизначеність і нестабільність на фінансових ринках у короткостроковій перспективі. Економіка в Росії і Туреччини за останні десять років продемонструвала колосальні успіхи, і зараз все більше посилюється потреба в політичних реформах. Політичний перехід важливий сам по собі, але багато аналітиків також вважають, що ці політичні зміни необхідні двом країнам для виходу на наступний рівень економічного розвитку, оскільки всі «легкі» можливості для просування вперед вже вичерпані.
У певному сенсі Путін і Ердоган стали жертвами власних успіхів. Прийшовши десять з гаком років тому до влади, вони робили те, що було необхідно. Мабуть, десять років тому потужна державна участь була важливою для стабілізації економічної ситуації в Росії і Туреччини. Але тепер Путіну і Ердогану треба відвести державу на крок назад і почати піклуватися про свою економіку і про свій народ замість того, щоб панувати над ними. Це буде важко, але іншого виходу немає, якщо вони не хочуть застрягти на перехідному етапі.
Маркус Сведберг – старший економіст інвестиційної компанії East Capital
“Business New Europe”, Велікобрітанія
“Business New Europe”, Велікобрітанія
За матеріалами: ИноСМИ.ru
Поділитися новиною
