Прожерли революцію — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

Прожерли революцію

Казна та Політика
1912
Венесуелу часто називають (хтось із знущанням, а хтось і цілком серйозно) країною переможного соціалізму. У суворого державного контролю за всіма галузями економіки є свої плюси, але в споживчій сфері нагляд чиновників частенько призводить до дефіциту. У цьому сенсі соціалізм у Венесуелі дійсно переміг – якщо з нестачею цукру, молока і муки багато місцевих жителів миряться давно, то зникнення з прилавків туалетного паперу стало для деяких справжньою катастрофою.
Поточна економічна політика Венесуели була визначена в кінці 1990-х років, коли президентом країни став Уго Чавес. Команданте проголосив боротьбу з бідністю одним зі своїх пріоритетів. У цій боротьбі йому допомогли величезні запаси нафти в країні і різкий стрибок цін на сировину – з дев’яти до 126 доларів за барель протягом десяти років. Чавес не був першим у світі лідером-соціалістом, проте мало кому вдавалося до такої міри заразити народ своїми ідеями.
Чавес вважається одним з першопрохідців конкурентного авторитаризму – режиму, при якому лідеру вдається прийти до влади демократичним способом і згодом змінити закони так, щоб утриматися на посаді якомога довше. Завдяки такому сценарію команданте отримав можливість робити з економікою все що йому заманеться, а хотілося йому все півтора десятиліття, що він був при владі, одного: націоналізувати підприємства і регулювати ціни.
Найбільш важливим досягненням Чавеса стало, власне, те, до чого він і прагнув, – поліпшення становища бідних. В ООН підрахували, що у Венесуелі найнижчий рівень соціальної нерівності в Латинській Америці. Крім того, за даними ФАО, частка голодуючих в цій країні за 14 років правління Чавеса скоротилася з 15 до п’яти відсотків. Рівень бідності в цілому впав з 48,6 відсотка у 2002 році до 29,5 відсотка у 2011 році (дані Економічної комісії ООН для Латинської Америки).
Хто останній?
Штучне заниження цін, за допомогою якого Чавес домагався прихильності найбідніших верств населення, неминуче вело до дефіциту. По-перше, регулювання вартості товарів знижує рентабельність бізнесу – багато підприємців поспішили закрити свої підприємства, щоб остаточно не розоритися. По-друге, низькі ціни сприяли зростанню контрабанди – товари з Венесуели перевозилися в сусідні країни, де перепродавалися значно дорожче. Крім того, субсидування цін ніяк не сприяло ощадливості венесуельців – вони неконтрольовано палили електрику і витрачали бензин, оскільки отримували їх за викидними цінами.
Нарешті, ще одна, може бути, найважливіша причина дефіциту – жорсткий валютний контроль. Держава посилила контроль за валютним ринком відразу після приходу Чавеса до влади, оскільки націоналізація активів призвела до відтоку капіталу. Разом з зарубіжними грошима з країни пішли технології, і обсяги видобутку нафти – основного джерела доходів – скоротився.
Гроші інвесторів у країну не повернулися; замість цього штучне регулювання призвело до появи двох обмінних курсів, і в 2010 році Каракас був змушений провести першу девальвацію. У 2013 році влада знову знецінила валюту – до 6,3 болівара за долар, але на «чорному ринку» курс американської валюти все одно майже в чотири рази вище. Бізнесмени не можуть собі дозволити купувати долари по 23 болівара, а за офіційним курсом дістати валюту можна тільки «по блату».
Через таку політику локальних перебоїв з постачанням було не уникнути, і вони дійсно раз у раз виникали. У травні 2013 року (тобто вже після смерті Уго Чавеса) дефіцит вийшов на новий рівень – брак туалетного паперу та інших товарів особистої гігієни став відчуватися по всій країні. «Це остання крапля. Мені вже 71 рік, але я такого не пригадую за все своє життя », – розповідав агентству Associated Press житель Каракаса Мануель Фагундес.
Наскільки гостро стоїть проблема дефіциту туалетного паперу, прокладок і зубної пасти у Венесуелі, з публікацій у західних ЗМІ сказати складно, адже для Заходу саме виникнення такого роду дефіциту немислиме. У Венесуелі вже поспішили в усьому звинуватити внутрішню опозицію і західних змовників – в цьому сенсі новий президент Венесуели Ніколас Мадуро не відрізняється від Уго Чавеса.
До речі, дефіцит таких необхідних товарів виникав і в інших державах, в яких ціни визначалися аж ніяк не ринковими заходами. Зустрічаються, наприклад, згадки про брак туалетного паперу в СРСР. У 2009 році з аналогічною трудністю зіткнулася Куба.
Так чи інакше, але дефіцит призвів до того, що в ситуацію змушений був втрутитися парламент: 22 травня він схвалив виділення екстреного кредиту в 513,6 мільйона боліварів (близько 79 мільйонів доларів за офіційним курсом) на закупівлю предметів особистої гігієни: туалетного паперу, зубної пасти, підгузників, мила.
Поки гроші «освоюються» і проходять шлях від уряду до виробників, туалетний папір вже увійшов до списку контрабандних товарів. 30 травня міністр внутрішніх справ Венесуели Мігель Родрігес відзвітував у твіттері про виявлення підпільного складу, на якому знайшли 2500 рулонів дефіцитного продукту.
Чекати ліберальних реформ від уряду Ніколаса Мадуро не доводиться – у Венесуелі добре пам’ятають, як Карлос Андрес Перес, ставши в 1989 році вдруге президентом країни, почав ліберальні реформи, рекомендовані МВФ. На тлі спаду нафтових котирувань споживчі ціни істотно зросли, а бензин, наприклад, і зовсім подорожчав у два рази. Зростання цін спровокувало заворушення, в результаті яких, за офіційними даними, загинули 300 людей, за неофіційними – три тисячі.
У таких умовах Мадуро залишається сподіватися тільки на власних виробників. У середині травня президент зустрівся з главою великої продовольчої компанії Empresas Polar Лоренцо Мендозою (Lorenzo Mendoza) – відомим критиком протестантів. За підсумками зустрічі не було оголошено про будь рішеннях, однак самі переговори в бізнес-співтоваристві були сприйняті позитивно.
Швидше за все, «паперову кризу» Венесуелі вдасться вирішити досить оперативно – питання ж не в тому, що у держави немає грошей на закупівлі предметів особистої гігієни за кордоном, а в тому, що чиновники діють неефективно. При цьому немає жодної гарантії, що вже найближчим часом у Венесуелі не почнеться брак чогось ще – режим ручного управління здатний оперативно реагувати на якісь проблеми, але нездатний вирішувати їх системно.
Сергей Козловскій
За матеріалами:
Лента.РУ
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас