3299
Великий вихід
— Світ
Минулого тижня вірменський письменник Левон Хечоян, якого за літературні досягнення президент Серж Саргсян нагородив медаллю «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня, відмовився від цієї почесті. Свій вчинок письменник мотивував, зокрема, тим, що не може прийняти медаль, «коли еміграція в країні доходить до такого ступеня». Тема масової міграції населення за межі республіки давно мусується в Єревані, проте влада в більшості випадків лише займається констатацією фактів, тоді як вірмени продовжують залишати батьківщину.
Населення Вірменії, країни етнічно однорідної, згідно з результатами перепису, проведеного в жовтні 2011 року, склало 3,018 мільйона чоловік, що на 194 тисячі менше, ніж було зафіксовано попереднім переписом у 2001 році (правда, на середини 2012 року вірменські статистики нарахували в країні вже 3,2 мільйони чоловік). При цьому слід враховувати, що масштаби міграції в 2000-х роках не йдуть ні в яке порівняння з тими обсягами відпливу населення, що спостерігався в республіці відразу після розпаду СРСР.
За перший квартал 2013 року, за даними Національної статистичної служби, через прикордонні пропускні пункти Вірменії пройшло 657 тисяч осіб, що майже на 125 тисяч перевищує показник минулого року. Таким чином, негативне сальдо вибулих і прибулих громадян склало приблизно 35 тисяч осіб, що на 10 тисяч більше, ніж за той же період минулого року.
Всього в сучасній історії Вірменії фахівці виділяють три етапи еміграції: перша хвиля була викликана розпадом СРСР і карабахської війною. Тільки за три роки – з 1991-го по 1994-й – з республіки виїхало понад півмільйона людей. Другий етап припав на 1999-2001 роки, коли Вірменію покинули близько 190 тисяч. Третій етап розпочався в 2008 році, ставши наслідком глобальної економічної кризи, і продовжується до цих пір.
Причому, якщо, наприклад, у випадку з Узбекистаном, практично третина населення якого в даний час проживає за кордоном, йдеться виключно про трудову міграцію, то з Вірменією ситуація складається інакше. Як зазначалося в підготовленому в 2005 році доповіді офісу ОБСЄ в Єревані, трудова міграція продовжує залишатися в тіні такого значного (і за охопленням, і за наслідками) явища, як масовий відтік населення Вірменії, що почався в 1990-і роки і триває досі.
За даними інституту Gallup, який опитав у 2010 році більше тисячі громадян Вірменії, 39 відсотків респондентів виявили бажання перебратися на постійне місце проживання в іншу країну. Цей показник найвищий серед усіх колишніх радянських республік (Молдова – 36 відсотків, Білорусія – 20, Казахстан і Україна – по 15 відсотків). За іншими даними, якщо в 2008 році інтерес до еміграції на постійне місце проживання проявляли 20 відсотків населення Вірменії, то в 2009-му цей показник становив вже 25, а в 2010 – 29 відсотків.
«У нас величезна міграція, – розповідав у 2011 році «Німецькій хвилі» директор Інституту філософії, соціології та права Національної академії наук Вірменії Геворг Погосян. – Якщо середньосвітовий рівень міграції становить близько 0,3 відсотка, то у Вірменії цей показник перевищує 30 відсотків».
Тягу вірмен до життя за межами історичної батьківщини не можна пояснити виключно економічними чинниками. Наприклад, за оцінками Міжнародного валютного фонду, зростання ВВП Вірменії в 2013 році складе 4,5 відсотка, а в 2014 році – 4,1 відсотка, тоді як в середньому по країнах СНД зростання ВВП в 2013 році залишиться на торішньому рівні – 3,5 відсотка (у 2014 році – 4 відсотки). Відповідно, рівень безробіття, що становив у минулому році 19 відсотків, в поточному знизиться до 18,5 відсотка, а в 2014 – до 18 відсотків. Однак, на думку фахівців, на темпи еміграції це навряд чи якимось чином вплине.
«Серед мігруючих з Вірменії людей складно знайти когось, хто залишає країну з економічних причин», – вважає експерт-аналітик з регіональних питань Саргіс Ацпанян. Причину результату населення він бачить в «дефіциті справедливості і відсутності любові», що дещо віддає лірикою. Більш прозаїчним і вагомим здається фактор наявності за кордоном потужної вірменської діаспори, найбільш успішні представники якої надихають співвітчизників на переїзд в далекі країни.
В даний час чисельність вірменської діаспори в усьому світі перевищує населення власне Вірменії як мінімум в чотири рази. Як кажуть, «хто на ‘ян’, той вірмен». Багато в чому «завдяки» кровожерливій політиці Османської імперії на початку ХХ століття, вірмени щільно розселилися на Україні, в Росії, Франції, Грузії, США. І зараз вони їдуть в основному до Росії, США, на Україну.
p =.
Собор Святого Вардана в Нью-Йорку
Фото: Beyond My Ken
Собор Святого Вардана в Нью-Йорку
Фото: Beyond My Ken
У 2006 році в інтерв’ю Forbes директор програми економічного розвитку республіки «Вірменія 2020» Арташес Казахецян оцінив сукупний розмір капіталів діаспори в 100 мільярдів доларів. Тоді ж Спілка вірмен Росії оцінила обсяг приватних переказів з РФ до Вірменії в 1 мільярд доларів щорічно (для порівняння, доходи держбюджету Вірменії в 2013 році заплановані на рівні 2,5 мільярда доларів).
Всього ж в докризові часи діаспора переказувала до Вірменії, за даними журналу «Біржовий лідер», до двох мільярдів доларів щорічно, більш ніж на 80 відсотків забезпечуючи бюджет країни. При цьому, як повідомляв Центробанк Вірменії, станом на 2011 рік 60 відсотків грошей надходило з Росії і тільки 7 відсотків – із США. У цій ситуації владі республіки, яка не може похвалитися ні корисними копалинами, ні транзитної привабливістю своїй території (Вірменія не має виходу до моря і оточена не найбільш дружніми сусідами), немає особливого сенсу боротися з міграцією.
Втім, багато експертів прямо покладають провину за відтік населення на нинішніх вірменських керівників та їх опонентів. «Відповідальність у прямому розумінні слова лежить і на владі, і політичної опозиції, яка, безперервно обнадіюючи, не мобілізовується настільки, щоб зуміти вирішити яку-небудь проблему», – вважає етнограф Грануш Харатян. На її думку, на безперервний потік емігрантів впливають не тільки соціальні і політичні аспекти, але і певна «проблема справедливості». «Нашу еміграцію часто відносять до національного характеру, але насправді ми знаємо з історії, що піки еміграції відповідають новим хвилям насильства, що затверджується в нашій країні після її завоювання чужинцями: тягар податків, страх за життя. І все це присутнє сьогодні в нашій країні», – скептично міркує Харатян. Солідарну думку висловлює і представник націоналістичної партії «Дашнакцуцюн» Ліліт Галстян, на думку якої міграція населення – результат розчарування, безнадії і безперспективності.
У влади свій погляд на стан справ. На думку прем’єр-міністра республіки Тиграна Саркісяна, велика кількість виїжджаючих за кордон пояснюється, зокрема, схильністю вірмен до зміни місць. «Це відображає мобільність нашого народу – наші громадяни можуть вільно пересуватися, оскільки для цього існують сприятливі умови», – стверджував глава уряду в 2011 році. Тоді, після публікації в The Huffington Post, де стверджувалося, що вихід працездатного населення з Вірменії «привів до появи нового феномену – сіл, населених майже що одними лише жінками», дискусія навколо еміграції набула найбільш гострого характеру.
І все ж більшість можновладців схильні пояснювати ситуацію економічними причинами. «Причина еміграції з Вірменії в основному пов’язана з соціально-економічними проблемами: низьким рівнем доходів, відсутністю робочих місць і так далі», – заявляв у 2011 році міністр територіального управління Ваче Тертерян. У свою чергу, як зауважує завідувач кафедри політології Єреванського державного університету Гарик Керя, «будучи досить витривалими і заповзятливими», вірмени готові залишитися у своїй країні, незважаючи на важку соціально-економічну ситуацію. «Проте спостерігається цікава тенденція – велика їх частина залишає країну не через важкі економічні умови, а з причини антипатії до ефективності держуправління, що призводить до недовіри до влади», – упевнений фахівець.
Свої п’ять копійок з приводу ситуації в сусідній країні не пропускає нагоди вставити і азербайджанська сторона. Так, голова Громадського об’єднання «Азербайджанська громада Нагірно-Карабаського регіону Азербайджанської Республіки» Байрам Сафаров у свій час спрогнозував, що у разі збереження поточних темпів міграції «не лише в Нагірному Карабасі, але і в самій Вірменії нікого не залишиться».
«Вихідні я провів на півночі країни, тим самим, я не став втрачати можливості на кілька годин перетнути кордон Грузії. В результаті я став очевидцем досить шокуючою картини, коли сотні і тисячі вірмен пішки залишали країну. В останні роки еміграція завжди була, але такого я ще не бачив», – написав місяць тому на своїй сторінці у Facebook депутат вірменського парламенту від опозиційного «Вірменського національного конгресу» Грант Багратян. Нехай навіть парламентарій і перебільшував, але факти і цифри – річ сувора. Вірмени продовжують залишати батьківщину, спокушають високими заробітками, іншим, більш сучасним, способом життя і перспективами. Благо, свої люди є всюди.
Петр Бологов
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
