1212
Уолл-стріт повертається до життя
— Фондовий ринок
На світових фінансових ринках знову панують американські інвестиційні банки. Але чи так уже це добре для Америки?
Протягом декількох важких тижнів у недалекому 2008 році голови інвестиційних банків ховалися за масивними дверима ФРБ Нью-Йорка, а Уолл-стріт валилася і складалася, як картковий будиночок. Lehman Brothers оголосив себе банкрутом, знесилений Merrill Lynch впав прямо на руки Bank of America, а American International Group (AIG) і Citigroup довелося рятувати в терміновому порядку. Гірше того, зараза швидко поширювалася по всьому фінансовому сектору. Генрі Полсон, який обіймав у ту пору посаду міністра фінансів, пише в своїх мемуарах: “Наступними на черзі могли стати Lose Morgan Stanley і Goldman Sachs – якби вони не вистояли, вся система полетіла б у прірву”. По той бік Атлантики європейські політики спостерігали за подіями, і думали, що американці зі своїм капіталізмом отримали заслужений і вельми своєчасний урок. Канцлер Німеччини Ангела Меркель звинувачувала своїх колег з Вашингтона за недостатньо жорстке регулювання банківського сектора і хеджевих фондів. Європейські банки сприйняли кризу як шанс потіснити американців у сфері міжнародних фінансів. Barclays швидко зорієнтувався і купив те, що залишилося від Lehman Brothers; Боб Даймонд, голова інвестиційного банку, назвав це придбання “приголомшливою можливістю” вийти на американський ринок. Німецький гігант Deutsche Bank теж встиг вхопити частку ринку у своїх американських конкурентів. Здавалося, що гегемонії американських компаній на світових ринках капіталу, несподівано настав кінець.
Минуло п’ять років, і тепер європейські банки повалені, а Уолл-стріт знову на підйомі. Два найбільші банки Швейцарії – UBS і Credit Suisse – до кризи зростали стрімкими темпами, а тепер змушені розпродавати активи. Royal Bank of Scotland, якому вдалося ненадовго потрапити до числа десяти найбільших інвестиційних банків світу, залишається під опікою британського уряду. З початку кризи частка інвестиційного ринку європейських банків скоротилася на двадцять відсотків; те, що було втрачено ними, підібрали здебільшого американські гіганти. JPMorgan Chase, Goldman Sachs і Citigroup втрьох відповідають за третину всіх доходів у галузі. Два європейські банки – Barclays і Deutsche Bank – теж зуміли частково долучитися до зростання. Але обидва змушені боротися з жорстким регулюванням не тільки у себе на батьківщині, а й за її межами, що значно охолодило їх ентузіазм щодо глобальної експансії. HSBC збільшив свою частку на ринку інвестиційного банкінгу, але до титанів Уолл-стріт йому все одно ще далеко.
У чому права Америка
Галузь, в якій Уолл-стріт відновлює і зміцнює свої позиції, сильно відрізняється від тієї, де вона домінувала п’ять років тому. У міжнародних масштабах доходи банківського та інвестиційного секторів скоротилися на 100 млрд. доларів, тобто майже на третину. Рівень зайнятості знизився, в одному тільки Лондоні 100 тис. людей залишилися без роботи. І зарплати вже не ті, що раніше. Підвищені вимоги до капіталу та інші нормативні вимоги, включаючи до абсурду заплутаний (і недопрацьований) американський закон Додда-Франка, швидше за все, негативно вплинуть на прибутки в галузі. Приголомшливих прибутків у банків, таких, як до кризи, і високих премій співробітникам більше не буде. Принаймні, в найближчому майбутньому. Чому американські банки справляються краще? Тому що вони швидше зрозуміли, що сталося, швидше відреагували і швидше пристосувалися до нових умов. Американська влада теж не барилася, вона змусила свої банки списати безнадійні борги і в терміновому порядку залучити додатковий капітал. Ті, хто не хотів чи не міг цього зробити, і навіть ті, хто стверджував, що не потребує його (наприклад, Goldman), отримали його в добровільно-примусовому порядку. В результаті, великі американські банки змогли повернути собі рентабельність, виплатити державі гроші, витрачені на допомогу, і підтримати процес кредитування в економіці. Таким чином, вони сприяли економічному відновленню, яке, у свою чергу, зменшило кількість безнадійних боргів. Європейські банки ж продовжують повільно і болісно скорочувати свої баланси і виживати в умовах недостатнього капіталу. Тільки Citigroup зафіксував збитки за кредитами на суму 143 млрд. доларів; жоден європейський банк не відклав на чорний день більше 30 млрд. доларів. Deutsche Bank, який стверджував, що не потребує додаткового капіталу, нарешті подивився правді у вічі і залучив ще майже 3 млрд. євро.
Європейські регулюючі органи також підштовхнули свої банки до краю обриву. По-перше, вони вказали розмір допустимої премії відносно рівня основної зарплати. По-друге, вони намагаються змусити банки тримати більше капіталів і полегшити їм процес банкрутства, наприклад, відокремивши роздрібний бізнес від корпоративного. Перше просто нерозумно. Це призведе до зростання фіксованих витрат для європейських банків і не дасть їм можливість скоротити витрати в період спаду. Таким чином, їм доведеться конкурувати на американському та азіатському ринку, що швидко зростає, з іноземними суперниками, здатними добре платити кваліфікованим і талановитим співробітникам. Другий підхід здається більш розумним. Британія і Швейцарія далеко просунулися, намагаючись припинити приховане субсидування великих банків за рахунок платників податків. Колапс ірландської економіки – прекрасний приклад того, що відбувається, коли уряди змушені рятувати банки, які тягнуть економіку на дно. Деякі європейські банкіри стверджують, що континенту потрібні свої інвестиційні герої. Однак нікому не спадає на думку, що європейські компанії і платники податків виграють, якщо у них будуть національні банки, які знаються на красивій упаковці і продажу американських субстандартних кредитів. Насправді ж, боятися нової епохи Уолл-стріт потрібно саме американським платникам податків та інвесторам. Комісії за IPO в Штатах зараз вищі, ніж де-небудь (7% проти 4%), тому що ринок тримають кілька великих інвестиційних банків. Нові титани Уолл-стріт стверджують, що вони вже і так покарані новими міжнародними правилами, які вимагають від них наявності більш солідних капітальних резервів, ніж у невеликих банків, тому що їх банкрутство являє собою серйозну загрозу для економіки. Однак ефект економії від масштабу і приховані бонуси за статус “занадто великий, щоб впасти” з лишком компенсують усі мінуси. Підвищення додаткового податку на капітал для великих банків допомогло б стабілізувати систему набагато краще від роздутого і невиразного закону Додда-Франка. Минуло п’ять років, і американські банки знову на коні. Але треба зробити ще дуже багато чого, перш ніж Уолл-стріт стане безпечнішим.
_За матеріалами The Economist _
За матеріалами: forexpf.ru
Поділитися новиною
