2115
Друга комерційна
У неділю, 21 квітня, нова американська приватна ракета-носій «Антарес» вперше стартувала з космодрому на острові Уоллопс в американському штаті Вірджинія. Запуск, який спершу був запланований на п’ятницю, двічі відкладався, але пройшов дуже гладко. Через 18 хвилин після старту на навколоземній орбіті з’явилася виведена ракетою масо-габаритна модель вантажівки-контейнера «Сігнус». Таким чином, на ринку космічної доставки з’явилася, нарешті, внутрішньоамериканська конкуренція, яку так довго плекає NASA.
Передісторія комерційних запусків
Прагнення NASA перевести доставку космічних вантажів на комерційні рейки стало результатом, з одного боку, бажання заощадити на витратах у зв’язку з урізанням фінансування, а з іншого боку – прагнення не допустити зайвої залежності від міжнародних партнерів, насамперед від Росії з її «Союзами» і «Прогресами».
Після катастрофи шаттла «Коламбія» у 2003 році NASA вирішила зосередитися на альтернативних способах доставки вантажів на МКС. Одним з апологетів комерційного рішення цього питання став Майкл Гріффін, призначений у 2005 році главою NASA, а до цього обіймав керівні посади в Orbital Sciences Corporation, що стала тріумфатором нинішнього запуску.
Для розвитку комерційного космосу в 2006 році була створена програма фінансування приватних компаній, які могли б розробити засоби доставки вантажів. Вона отримала найменування COTS (Commercial Orbital Transportation Services, Комерційне орбітальне транспортування). Відповідно до правил програми, держава оплачувала не саму доставку вантажів (цим займається інша програма – CRS), а саме розробку космічних вантажівок з певними параметрами. Пізніше з програми COTS виділився окремий проект, призначений для фінансування розробок пілотованих кораблів (CCDev – Commercial Crew Development), учасники якого поки перебувають на ранніх стадіях розробок і ще не здійснили жодного льотного випробування. Обидві програми веде відділ NASA, названий абревіатурою, милою вуху будь-якого американського любителя космосу C3PO (Commercial Crew and Cargo Program Office).
Бажання стати космічним кур’єром за програмою COTS проявляли і Boeing, і Lockheed Martin, і багато менш відомих приватних компаній, проте отримати гроші NASA вдалося тільки двом щасливчикам – SpaceX і Orbital Sciences (Rocketplane Kistler також виграла конкурс, але була усунена від участі за невиконання зобов’язань ще в 2007 році). Таким чином, донині NASA вдалося отримати двох потенційних перевізників – мінімальне число, щоб домогтися якоїсь конкуренції на внутрішньому ринку.
У 2008 році Orbital Sciences отримала під розробку комерційної вантажівки 288 мільйонів доларів. Приблизно стільки коштували роботи зі створення вантажівки-контейнера «Сігнус», трохи більше обійшлася компанії робота над ракетою-носієм «Антарес», що носила раніше назву «Таурус-II». Скільки саме вклала в розробку вантажної системи «Антарес» / «Сігнус» держава, а скільки – сама приватна компанія, точно сказати неможливо. Відомо, що за вісім запланованих робочих польотів, яким передуватимуть два тестові, Orbital Sciences отримає з бюджету 1,9 мільярда доларів.
Відлуння місячної програми
В Росії перший запуск «Антареса» сприйняли зі змішаними почуттями гордості і заздрості, і, як не дивно, на цей раз для гордості є певні підстави. Справа в тому, що американська приватна ракета на повірку виявляється якщо не повністю радянською, то багато в чому складається з компонентів колишнього ймовірного противника.
«Антарес» в тому базовому вигляді, в якому він був вперше відправлений на орбіту, складається з двох щаблів, першого – рідинного і другого – твердопаливного. У майбутньому можливе оснащення ракети-носія третім щаблем, проте незрозуміло, чи знадобиться їх використання.
Перший щабель «Антареса» виробляється українським КБ «Південне» і являє собою модифікацію першого щабля ракети «Зеніт-2». В якості палива в «Зенітах» використовується суміш гасу і рідкого кисню, що робить її відносно «чистою» ракетою. «Зеніти», розроблені за програмою «Енергія», ніяк не можна назвати новою розробкою – вони використовуються з 1985 року, в тому числі в комерційному «Морському старті», де вони, втім, останнім часом не дають особливих приводів для гордості.
Виробником двигунів для першого щабля «Антареса» значиться американська компанія Aerojet, яка свого часу купила у СНТК імені Н. Д. Кузнєцова партію незатребуваних двигунів НК-33 разом з патентом на їх виробництво. Після модифікації (важливість якої можуть оцінити лише фахівці) двигуни отримали нове позначення AJ-26.
Перша версія цих двигунів (НК-15) була зроблена ще в 60-70-х роках минулого століття в рамках радянської місячної програми і призначалася для встановлення на гігантську ракету Н-1. Для порівняння, в першому щаблі «Антареса» всього два AJ-26, а конструкція Н-1 передбачала встановлення 30 двигунів НК-15. Однак після чотирьох невдалих запусків Н-1 та згортання радянської місячної програми двигуни проекту виявилися нікому не потрібні, поки, через майже сорок років після розробки, їх модифікація не стала частиною комерційної американської ракети.
Другий щабель «Антареса» має «суто американське» походження – він виробляється компанією ATK на базі твердопаливних двигунів Castor, які являють собою модифікацію ще військових ракет MX (Peacekeeper). Збиранням і контролем всієї системи займається Orbital Sciences, вона ж розробляє вантажівку «Сігнус». Загальна висота «Антареса» становить 40 метрів, а маса ракети на старті трохи недотягує до 300 тонн.
Сама вантажівка «Сігнус» складається з герметичного контейнера для вантажів і керуючого модуля, оснащеного сонячними батареями. Названий на честь сузір’я Лебедя апарат відрізняється від свого прямого конкурента Dragon насамперед тим, що він не призначений для повернення вантажів з МКС назад на Землю. У цьому сенсі він дещо простіший.
Космічну вантажівку планується виготовляти у двох варіантах – звичайному і розширеному, причому в обох він дещо менший, ніж Dragon. Останній дозволяє доставляти на МКС до трьох тонн вантажу в герметичному контейнері і ще стільки ж у негерметичному, в той час як вантаж «Сігнус» не може перевищувати двох тонн (2,7 в розширеній версії). Однак вантажівка Orbital Sciences має вдвічі більший герметичний об’єм, що дає йому деяку специфічну перевагу.
«Виправдати очікування»
Пуск «Антареса» здійснювався не зі звичного мису Канаверал, а зі споруджуваного космодрому MARS в штаті Вірджинія, призначеного для обслуговування малих ракет. Апарат став найбільшим з тих, що піднімалися зі стартових майданчиків на острові Уоллопс.
Пуск спочатку був запланований а п’ятницю, 17 квітня. Однак за 12 хвилин до старту його довелося скасувати – цифровий кабель відокремився від ракети раніше зазначеного часу, і в Orbital Sciences вирішили розібратися з причинами поломки. Наступний запуск був призначений на суботу, проте цього разу підвела погода – через сильний вітер було вирішено знову відкласти старт.
Коли, нарешті, в ніч з неділі на понеділок «Антарес» все-таки відірвався від стартового майданчика, політ пройшов на диво гладко. За 10 хвилин ракета-носій підняла масо-габаритну модель «Сугнуса» вагою в 3,8 тонни на висоту в 250 кілометрів над Землею. Весь політ зайняв всього 18 хвилин.
Крім моделі вантажівки, яка через два-три тижні після запуску повинна впасти й згоріти в щільних шарах атмосфери, «Антарес» вивів на орбіту чотири наносупутники – три крихітні апарати розміром з кухоль, що одержали назви «Олександр», «Грехем» і «Белл» , а також трохи більший Dove-1 – дослідний супутник розміром з магнітолу, розроблений компанією Cosmogia.
Якщо планам Orbital Sciences буде призначено збутися, наступний «Антарес» вирушить на орбіту вже в червні-липні цього року. На цей раз вона захопить із собою вже саму вантажівку, а не її макет. За запевненням представників компанії, вантаж, маса і склад якого ще не розкривається, вже завантажений в «Сігнус», і він готовий до польоту.
Після другого тестового запуску «Антарес» повинен буде здійснити ще вісім «офіційних» польотів з корисним вантажем. Запуски планується проводити в середньому два рази на рік, тому вони триватимуть, мабуть, до 2017-2018 року. З іншого боку, ніхто не заважає NASA продовжити контракт, якщо сервіс космічної доставки виявиться вдалим.
Експерти зазначають, що Orbital Sciences трохи запізнилися з «Антаресом». Компанії-конкуренту SpaceX вдалося запустити Dragon майже на рік раніше і здійснити вже два польоти до МКС. Крім того, компанія розробляє версію модуля для пілотованого польоту. Однак турбуватися з приводу потужного лідера в Orbital Sciences, мабуть, ніхто не буде. Керівники NASA неодноразово заявляли про те, що їм дуже не подобається все, що натякає на монополію в тій чи іншій космічній галузі, і вони готові цілеспрямовано підтримувати конкуренцію. Так було на міжнародному ринку, так буде і з «приватниками».
Олександр Єршов
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
