1930
Європа: сепаратизм багатих
Передавши частину суверенітету Брюсселю, країни-члени Євросоюзу звузили поле для власного маневру і, схоже, втратили контроль. У таких обставинах стає зрозумілою привабливість нових Фердинандів II Арагонських, що закликають свої народи взяти своє майбутнє у власні руки і пуститися в нову пригоду. Ця пригода, можливо, не принесе їм слави, але вона, безсумнівно, зробить їх багатшими.
Націоналізм багатих
Обурені припущенням, що висловлювалося в німецькій пресі, що греки могли б розрахуватися зі своїми боргами, продавши деякі свої острови, вони почали вимагати від Берліна компенсації за окупацію під час Другої світової війни. Ці провокації в свою чергу викликали займання частини німецької громадської думки, що висловлює подив, чому німці мають працювати до 67 років заради того, щоб греки могли йти на пенсію в 57, і при цьому обзивали їх нацистами, – Алікс Фенстер
Цих чотирьох претендентів на незалежність об’єднує те, що в разі відокремлення вони б стали багатшими – з точки зору показників НВП на душу населення. Навіть при тому, що лідери сепаратистських партій не пропускають нагоди, щоб використовувати аргумент культурних та лінгвістичних особливостей, превалюючим залишається все ж економічний аргумент. Всі ці чотири регіони є чистими донорами для центрального бюджету, іншими словами, вони дають столиці більше, ніж від неї отримують. У Валлонії, яка досі не оговталася від металургійної кризи 70х років, відзначається вдвічі більший рівень безробіття, порівняно з Фландрією, а показники бідності вищі на 30%. Як заявляють члени Нового фламандського альянсу, «фламандці більше не бажають оплачувати безробіття валлонців». На Каталонію припадає 19% ВВП і більше 30% іспанського експорту – за словами прихильників незалежності, в державну скарбницю Іспанії вона приносить 19,5%, а отримує 14%, тобто, утворюється фіскальний дефіцит, оцінюваний в 16 мільярдів євро на рік. Алекс Салмонд, в минулому фахівець з нафтових питань Королівського банку Шотландії, а нині прем’єр-міністр шотландського уряду, стверджує, що після здобуття незалежності Шотландія отримає контроль над 90% нафтових родовищ Північного моря. У разі отримання незалежності, таке перехоплення контролю, рівень якого ще оскаржує Лондон, зробить Шотландію однією з найбагатших країн світу. Рівень безробіття на півдні Італії майже в три рази перевищує відповідні показники в північних регіонах, а НВП на душу населення у Венеції становить 30 000 євро (на 23% вище від показників у середньому по Європі) – у регіоні Кампаньї, в Неаполітанській затоці, він складає лише 17 000 євро.
Повернути контроль управління
Навіть при тому, що обіцянка стати багатшими – це слоган, який працює, його недостатньо для того, щоб залучити населення в проект відділення. Аналіз розвитку націоналізму в Європі угорського історика Карла Поланьї (1886-1964) дає цікаві ключі для розуміння нинішнього розвитку регіоналізму. На думку Поланьї, одержимість ідентичністю, якою відрізнялися колективні настрої в Європі в першій половині ХХ століття – це прямий наслідок почуття безпорадності населення перед їхньою долею. Це почуття, породжене здебільшого наслідками великої економічної кризи 1929 року і нездатністю урядів з нею впоратися, відкрило дорогу для різних націоналістичних та фашистських утворень, які всі без винятку обіцяли взяти на себе політичне майбутнє і визначення волі народу. Механізм, що рухається нинішнім підйомом регіоналізму в Європі, по суті своїй, мало відрізняється – пошук майбутньої спільності може реально визначати майбутнє колективного утворення.
В умовах, коли центральна влада віддалася на милість міжнародним кредиторам, як це відбувається в Італії або Іспанії, а її фіскально-валютна політика в значній мірі диктується ззовні, наголос на регіональний рівень дає перспективи реального перехоплення контролю. У цьому сенсі, навіть при тому, що Європі не вдалося розмити свої традиційні національні приналежності, вона все ж зробила значний внесок у те, щоб наростало це відчуття безпорадності. У тій же мірі, що і передача суверенітету євроінститутам, поле для маневру для держав-членів Євросоюзу значно обмежує законодавча діяльність Брюсселя. У Франції, згідно з парламентською доповіддю, складеною для прем’єр-міністра, частка права ЄС в законодавчому виробництві становить близько 60 – 70% нових законопроектів. Це співвідношення іноді менше в інших державах Європейського Союзу, але воно рідко буває нижче 40%.
Знайти спільний проект
У своєму есе «Безхребетна Іспанія», опублікованому в 1922 році, іспанський філософ Хосе Ортега і Гассет аналізує наслідки кризи, яку його країна переживала в 1917 році, коли трапилася військова хунта, відбувалися загальні страйки і виникла – вже тоді – загроза відділення Каталонії і країни Басків. На його думку, розпад Іспанії на нашарування ізольованих один від одного блоків – басків, каталонців, але також робітників, Церкви, армії – був обумовлений втратою спільного проекту. Іспанія розпадалася, тому що вона забула про свою інтеграційну силу – почуття спільного проекту – яке її згуртувало і втримувало разом всупереч усім відмінностям. Як згадує Ортега, у формуванні іспанської нації найголовнішу роль зіграли спільні проекти і цілі, а не існування якоїсь спільної ідентичності або сутності. Іспанія ніколи не була унітарною державою з етнічної точки зору, і тільки завдяки генію Фердинанда II Арагонського, якого Макіавеллі вважав найрозумнішим політиком того часу, різні групи та етнічні утворення змогли об’єднатися в здійсненні великих проектів.
В ситуації кризи державних заборгованостей Європа, схоже, перетворилася на місце для розборок між протиборчими групами. Країни Півночі звинувачують Південь в марнотратстві, південні країни звинувачують Німеччину в тому, що вона поводить себе як диктатор і нав’язує їм жорстку економію, що заважає економічному зростанню, Великобританія заговорює про вихід з Європейського Союзу – це нагадує Титанік посеред Атлантичного океану. Обговорення багаторічного бюджету Європейського Союзу продемонстрували, що у європейців немає спільного проекту. Передавши частину суверенітету Брюсселю, країни-члени Євросоюзу звузили поле для власного маневру і, схоже, втратили контроль. У таких обставинах стає зрозумілою привабливість нових Фердинандів II Арагонських, що закликають свої народи взяти своє майбутнє у власні руки і пуститися в нову пригоду. Ця пригода, можливо, не принесе їм слави, але вона, безсумнівно, зробить їх багатшими.
Алікс Фенстер
За матеріалами: lb.ua
Поділитися новиною
Також за темою
Борги теплокомуненерго зросли на 20 млрд грн за зиму
Зростання зарплат у Польщі сповільнюється
Скільки коштує підготувати енергосистему до зими: реальні цифри та прогнози фахівців
Надходження єдиного внеску у першому кварталі 2026 року зросли на 17,2%
Коли роботодавець може відкликати працівника з відпустки
За перший квартал мережі АЗС збільшили сплату податків до 3,7 млрд грн
