2361
Програми активізації кризи: двадцять років по тому
— Казна та Політика
В українському політикумі нині витають привиди 90-х. І справа не тільки в прокуратурі, яка “раптом” почала ворушити старі справи. І не тільки в криміналізації. І навіть не в економічному спаді. Уряд і “об’єднана” опозиція ніби змовилися обтрусити пил з одіозних ідей, здавалося б, давно викинутих на звалище історії після того, що вони тоді зробили з країною.
З одного боку, урядова програма: імпортозаміщення, протекціонізм, державна підтримка галузей, державні гарантії, державний “банк реконструкції та розвитку” і т.д. Природно, мова йде, в першу чергу, про “старі” галузі – саме вони, всупереч усякій економічній логіці, отримують підтримку завжди і всюди (не тільки в Україні!), коли мова заходить про галузеву політику. Тому, як давно доведено, ефективність такої політики сумнівна (і обставлена багатьма, причому дуже рідко здійсненними, умовами) навіть у країнах на етапі індустріалізації; та вона завжди приносила тільки шкоду в країнах з уже розвиненою промисловістю (див. “Останній притулок лузерів”, ZN.UA від 28 вересня 2012 р.). Ще гірше з імпортозаміщенням, де взагалі не існує позитивних прикладів. І не дивно, якщо всім цим займаються люди з мисленням радянських економістів, про що переконливо свідчить воскресіння ще однієї примари з минулого – поняття “базові галузі”. Таке враження, що програму писали “червоні директори”.
Уряд, як і личить людям, вихованим планово-розподільчою системою, виходить з “ресурсів”, а під стимулами розуміє… ті ж ресурси, тільки що даються як заохочення певних дій, які чиновники з якихось своїх міркувань вважають благотворними для економіки. Хоча якщо брати реальну історію, то скільки не “стимулювали” таким ось чином, наприклад, нашу металургію, скільки не давали “ресурсів” “бідним, нещасним підприємствам”, скільки не боролися за енергоефективність, ніякого особливого покращення не спостерігалося – хіба що офшорні капітали зростали на очах. А варто було подорожчати газу, як власники, ні слова не кажучи, повернули з офшорів кілька мільярдів і всерйоз зайнялися технологічним оновленням.
Звичайно, їм би хотілося, щоб за них ці гроші вклала держава. А хто б на їх місці відмовився? Тобто забрала в основному у всіх нас (через ПДВ та акцизи) і, в меншій мірі, в інших не настільки милих владі бізнесменів (через податок на прибуток), щоб віддати – ні, не сиротам і пенсіонерам, а цілком самодостатнім, забезпеченим і працездатним людям. Не соромно клянчити “допомогу”, панове бізнесмени? Так, звичайно, вони роблять велику і важливу справу – виробляють продукцію, створюють робочі місця, навіть іноді платять податки. Але чому за наш рахунок? І чим вони кращі, ніж їх менші побратими? Хіба що тим, що їхні інтереси сконцентровані, як і “робочі місця”. Чомусь уряд настільки стурбований збереженням, наприклад, кількох десятків тисяч робочих місць в автопромі, що готовий через це воювати з усім світом і грабувати власне населення на мільярд євро на рік. А ось реальна втрата майже двох мільйонів робочих місць у малому бізнесі тільки за 2010-2011 рр. його, схоже, не особливо хвилює.
Ну і, звичайно, цікаве питання: де взяти горезвісний “ресурс”? Навіть не 209 млрд грн тільки в перший рік – чомусь передбачається, що їх вкладе здебільшого приватний сектор (хоча бачили ми ці приватні інвестиції на Євро-2012). А хоча б 23 млрд, заплановані в бюджеті, плюс горезвісні держгарантії. Це при тому, що держава не може звести кінці з кінцями! Тобто на зарплати бюджетникам, на дороги, армію, освіту, медицину грошей немає, а на силові відомства і “народне господарство” – знаходяться? Здається, ми таке вже проходили років двадцять тому. Одна надія, що ці гроші виділити таки не вдасться, і програма відправиться туди ж, де покояться всі її численні попередниці. Інакше є величезний ризик, що економіка з в’ялої стагнації зірветься у штопор, адже ситуація, в яку потрапила “влада”, в шахах називається цугцванг.
Схоже, що можновладці справді не знають, як вийти з глухого кута, в який завела їх власна політика. Ну не покращувати ж справді ситуацію з правами власності, підприємницький клімат та конкуренцію. Ага, ви б ще рівні правила гри згадали! А, до речі, чому б і ні? Саме цього вимагає, якщо хто забув, програма президента. Але креативного потенціалу “молодореформаторів” вистачило тільки на те, щоб витягти з саркофага “добре забуте старе” і зробити програму, яка по суті максимізує можливості для “великої” корупції. Уряд підставити під удар.
Ось тут-то і повинна була б сказати своє вагоме слово опозиція. Прекрасний момент, щоб перехопити в ідейно немічного (хоча й молодого, як ніколи!) Уряду ініціативу, а на цій хвилі, чим чорт не жартує, і саму владу. Ось і товста пачка законопроектів напоготові (в переліку їх аж 42!). Але варто заглянути всередину… і потрапляємо знову в ті ж
90-і, принаймні, в тому, що стосується економіки. Тільки тепер вже з іншого, популістського, боку.
90-і, принаймні, в тому, що стосується економіки. Тільки тепер вже з іншого, популістського, боку.
Таке враження, що опозиція нічого не має проти запланованого урядом плану лікування діабету солодощами. Зрозуміло, чому мовчать соціал-націоналісти (ВО “Свобода”). Їх власна економічна програма передбачає приблизно те ж, правда в поєднанні з розкуркуленням “олігархів”. Незрозуміло мовчання УДАРу, що увійшов в Раду під гаслом “економіка рівних можливостей”. Але навіть ВО “Батьківщина”, що влаштувала демарш в Кабміні, насправді, якщо судити з тих самих законопроектів, стурбована зовсім іншим. Там немає жодного слова ні про рівні правила гри, ні про заборону патерналізму по відношенню до підприємств. Але ж саме з цих елементарних кроків, зроблених політичними попередниками нинішніх опозиціонерів, почалося економічне зростання в 2000-му. І саме завдяки цьому їм вдалося перемогти чотири роки по тому.
Зате популізм більшості цих законопроектів змушує згадати все ті ж старі недобрі часи, коли “хотілки” не тільки підприємств, але і населення закладалися до законів без будь-якої оглядки на реальні можливості. Пенсії – підняти, підвищення пенсійного віку – скасувати, зарплати – індексувати, тарифи на ЖКГ – заморозити, штрафні санкції за несплату – скасувати, ставки ЄСВ – знизити… За рахунок чого – незрозуміло, а значить, і шансів “провести через зал” теж немає. Тоді незрозуміло, навіщо було город городити: не наздогнати, так хоч зігрітися? Точніше, “попіаритися”?
Газ внутрішнього видобутку “об’єднана” опозиція пропонує направити населенню за пільговими цінами: нехай той, у кого більший будинок і хто не став витрачатися на його утеплення, зрадіє! Разом з тими, хто і сьогодні нібито спожитий населенням газ збуває за цінами промисловості. Замість того, щоб продавати весь газ на ринку, а рентну плату направити на допомогу дійсно малозабезпеченим (яким, нагадаємо, перепадає не більше 30% всіх “соціальних витрат”). Тоді, до речі, не потрібно ніяких декларацій про енергоефективність, оскільки вона стане вигідним бізнесом – і ринок за пару років вирішить проблему раз і назавжди. Як колись, якщо вже згадувати 90-і, вирішив проблеми черг і дефіциту.
Звичайно, підвищення тарифів не може і не повинно бути самоціллю: не існує такого поняття, як “об’єктивна собівартість”. Тому з встановленням ринкових цін на газ має бути пов’язана докорінна реформа ЖКГ. Відповідний законопроект у згаданій пачці теж є. Але, на жаль, декларативний і погано опрацьований. Зокрема, він не містить ні квазіринкових механізмів (наприклад, концесій на конкурентній основі), які могли б привести до більш-менш об’єктивних цін; ні навіть дієвого механізму участі споживачів у контролі за монополістами. Не вважати ж такими Асоціацію міст, при всій до неї повазі: вона є владою, хоча і місцевою! А от зі справжніми представниками – об’єднаннями мешканців – зовсім погано: законопроект відступає навіть від програми президента, яка вимагала (з досвіду наших західних сусідів) повсюдної організації ОСББ. Фактично слідом за урядом опозиція бере нав’язувану галузевими лобістами російську схему з примусовим призначенням керуючих компаній. Тобто як у Жванецького: “Мешканцям. Від начальника ЖЕКу…”. Тому що з одного разу можна вгадати, звідки візьмуться ці компанії у переважній більшості випадків.
На загальному тлі виділяється хіба що законопроект “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (щодо запобігання корупційним правопорушенням та нецільовому використанню державних коштів під час здійснення державних закупівель). Хоча там теж є спірні моменти, і, на жаль, пропонованих заходів недостатньо, щоб зробити закупівлі повністю прозорими. Потрібні, мабуть, більш радикальні, навіть десь екзотичні: пропорційно ситуації.
Втім, немає лиха без добра. Ідейний вакуум, наочно виявив інтелектуальне банкрутство “старих” політичних еліт (укупі з “молодими командами”, що виросли в їхніх надрах), дає можливість проявити себе новим силам і окремим політикам як в Раді, так і поза нею. У політиці, як і в економіці, криза, вбиваючи “динозаврів”, дає шанс “ссавцям”. Ті, хто в цих умовах зможе запропонувати виразну, реалістичну, привабливу і креативну програму виходу з цугцвангу, може отримати не менші політичні дивіденди, ніж Ющенко і Тимошенко в 2000-му. А може і прославитися – як Ерхардт, Бальцерович чи Саакашвілі. Кастинг ідей оголошений!
Володимир Дубровський
За матеріалами: Дзеркало Тижня
Поділитися новиною
Також за темою
Мадяр натякнув, що не блокуватиме виділення Україні 90 млрд євро
ЄС прагне розблокувати кредит для України на 90 млрд євро після поразки Орбана
МЗС зняло рекомендації щодо обмеження поїздок до Угорщини
З 1 липня в Україні планують запустити програму «єКнига» для новонароджених і субсидії на оренду для книгарень
Україна та Сирія домовилися про співпрацю у сфері АПК та відкриття посольств
Мінсоцполітики відмовилося від ідеї обовʼязкової накопичувальної пенсійної системи
