Енергетичний вампір — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

Енергетичний вампір

Енергетика
4186
В Україні спостерігається профіцит видобутого вугілля. Державні шахти страждають від того, що склади завалені “чорним золотом” і на нього немає покупців.
Більшість теплових електростанцій, які з минулого року належать приватній компанії ДТЕК із холдингу Ріната Ахметова “СКМ”, відмовляються брати державне вугілля. ДТЕК має вдосталь вугілля з власних шахт.
У взаємних розбірках між державними і приватними шахтами винними зробили… вугільні копанки. Про копанки знають всі і вже 20 років наполегливо борються із невидимим ворогом.
Але чи не вперше в історії України на копанки хочуть “повісити” проблему із збутом вугілля. Мовляв, саме нелегальний видобуток став на заваді державним шахтам, а не інтереси приватних шахт. Точніше, одного потужного гравця, яким сьогодні є ДТЕК.
Адже проблеми у вугільній галузі, які розпочалися у другій половині минулого року, вилилися у зупинки не лише державних шахт, а й приватизованих об’єктів.
Для прикладу, шахти сина колишнього міністра Кабінету міністрів Анатолія Толстоухова, які працюють під брендом західного інвестора Sadovaya Group, у січні-лютому цього року практично зупинили свою роботу.
Єдиним, хто не постраждав, а отримує дивіденди і гострить зуби на нові шахти стала компанія ДТЕК. У багато чому запорукою стабільності її функціонування є створення ланцюжка: власні шахти – видобуток вугілля – контроль теплоелектростанцій – продаж електроенергії.
З грудня 2012 року уряд шукає варіанти як налагодити збут вугілля. Зокрема, мова йде і про квотування ввезення в Україну вугілля для коксування, і поставки вугілля з державних шахт на приватні компанії, і боротьбу з нелегальним видобутком вугілля. Це дасть можливість відновити приблизно 2 мільйони тонн вугілля газової групи, які сьогодні є незатребуваними.
Проблему зі збутом вугілля супроводжує тривожне очікування приватизації майже 70 вугільних об’єднань і окремих шахт. Уряд ухвалив рішення, що буде приватизовано 67 шахт. З них десять – це холдингові об’єднання, які спершу пройдуть етап корпоратизації.
У такий спосіб держава хоче вирішити проблему наповнення держбюджету, а також зменшити суми дотацій, які щороку виділяються для державних шахт. У 2012 році шахти отримали від бюджету майже 15 мільярдів гривень, а у 2013 році у бюджеті заплановано вугільних субсидій на суму 10 мільярдів гривень.
Але напередодні остаточної приватизації вугільних шахт ДТЕК не бажає знаходитися в епіцентрі вугільного скандалу.
І тому сьогодні громадськість з більшим ентузіазмом обговорює, наприклад, не квотування вугілля чи купівлю приватними теплоелектростанціями ДТЕК вугілля у державних шахт, а “трилери” про копанки, які і “підривають” вугільну промисловість.
Але що ж є реальною причиною, що породила кризу у вугільній галузі, зупинила державні і частково приватні шахти та привернула увагу до нелегального бізнесу на закритих шахтах.
Монополізм від ДТЕК
У 2013 році компанія Рината Ахметова ДТЕК продовжила поступово завойовувати енергетичний сектор України.
Слідом за “смачними” вугільними холдингами “Свердловантрацит” і “Ровенькиантрацит”, електрогенеруючими підприємствами “Західенерго”, “Київенерго” і “Дніпроенерго” компанія із донецькою “пропискою” готується до наступних купівель і поглинань.
Компанія Рината Ахметова ДТЕК вже давно переросла у національну корпорацію із міжнародними амбіціями. Великі можливості та віра у свою силу дозволяє ДТЕК йти напролом та не дивитися на дрібні перепони у вигляді ще вчорашніх партнерів або ж конкурентів.
Саме у такий спосіб ДТЕК намагається підійти до продовження великої вугільної приватизації, яка із перемінним успіхом триває в Україні вже майже двадцятий рік. Адже з 1991-1992 років розпочалися перші кроки у напрямку оренди або ж прихованого викупу вугільних шахт.
До слова, “Донбаська паливно-енергетична компанія” (сьогодні – “ДТЕК”) була створена лише з 2002 року.
За десять років компанія Ахметова зуміла вирости у першого приватного вітчизняного енергетичного монополіста. Щоправда, без особливих інтересів у традиційно прибутковій газовій і нафтовій сфері, але це з лихвою компенсувалося контролем у видобутку вугілля.
Проте, з 2011 року контролю над 25% ринку видобутку вугілля стало мало. До 2011 року ДТЕК видобував майже 20 мільйонів тонн вугілля. Україна ж в цілому добувала 81 мільйон тонн.
З 2012 року розпочалася “експансія” ДТЕК на вугільному ринку України. І для цього було своє логічне пояснення. Точніше, бізнес-причина. Компанія ДТЕК є вертикально-інтегрованою корпорацією, яка включає в себе видобуток вугілля, виробництво електроенергії і продаж електрики в основному за кордон.
Решта бізнесу – газ і альтернативні джерела енергії є молодими паростками на старому дереві ДТЕК.
Власне, у 2011-2012 році ДТЕК докупив низку електрогенеруючих компаній – Київенерго, Західенерго і Дніпроенерго.
І якщо столичний виробник тепла і струму працює виключно на природному газі, то два останніх підприємства працюють на вугіллі. І споживають вони разом більше 10 мільйонів тонн вугілля щороку. Плюс є ще давня компанія ДТЕК “Східенерго”, яка також споживає вугілля.
Власне, ДТЕК потрібно багато вугілля. За підсумками 2012 року ДТЕК різко наростив видобуток вугілля майже на 56% – з 23 до 36 мільйонів тонн вугілля.
З одного боку цьому є також своє пояснення і воно не має жодного відношення до талантів менеджерів ДТЕК. Компанія доплюсувала до свого традиційного видобутку результати роботи “Свердловантрацит” і “Ровенькиантрацит”.
Вони разом додали ДТЕК 14 мільйонів тонн вугілля. Тому дивуватися неймовірним зростанням видобутку вугілля не варто.
До речі, і в 2011 році ріст видобутку вугілля ДТЕК був забезпечений іншою вдалою “покупкою” або ж офіційно орендою на 49 років шахти “Добропіллявугілля”.
Видобуток більше 3 мільйонів тонн вугілля – це гарантоване перебування у десятці кращих вугільних підприємств України.
Власне, ДТЕК почав утискати інтереси державних шахт. У 2011 році приватні шахти видобули майже половину вугілля в країні – 38 із 81 мільйона тонн. У 2012 році приватні вуглярі остаточно взяли гору над державою – 52 із 85 мільйонів тонн.
Проте, особливої трагедії у тому, що держава поступово віддає лідерство у видобутку вугілля немає. Навіть попри те, що державні шахти видобувають менше вугілля, але вони продовжують брати від держави субсидії.
З 2001 по 2010 рік такої допомоги державним шахтам було надано на суму 36 мільярдів гривень. А у 2011 і 2012 роках дотації лише зросли до 7 і 14 мільярдів гривень відповідно. У 2013 році сума компенсації взагалі має скласти 14,6 мільярда гривень.
Приватні ж шахти дотацій не отримують. І в Міністерстві фінансів навіть підрахували, що приватизація 67 вугільних підприємств дозволять зекономити 4,7 мільярда гривень. Відповідно, дотації у 2013 році можуть скласти не 14,6 мільярда, а лише 9,9 мільярда гривень.
Проблема ж дотацій полягає у тому, як їх “освоюють” на підприємстві. Адже не всі “збиткові” державні шахти є збитковими у реальному житті.
В Україні є низка державних шахт, яким навіть вдавалося до середини 2012 року бути цілком незалежними і прибутковими.
Економія від ДТЕК
Спостерігаючи за такими перетвореннями вугільного ринку України мимоволі задаєшся питанням: а кому ж залишаться всі інші, менш прибуткові або ж взагалі збиткові шахти?
Адже держава поставила ціллю позбутися баласту, який щороку забирає з бюджету вже майже по 2 мільярди доларів.
Покупцем більшої частини першої групи шахт у кількості – 67 об’єктів – цілком логічно виглядає ДТЕК. Але холдинг Ахметова зацікавлений у придбанні лише для того, щоб провести структурну та фінансову “оптимізацію”.
Простіше кажучи – “відсікти” дійсно збиткові шахти і залишити на плаву лише прибуткові. І для цього доведеться фактично скорочувати шахтарів, працівників шахт і закривати шахти. А це означатиме появу на ринку України нових нелегальних копанок.
ДТЕК володіє чималим досвідом “оптимізації”. Після отримання у концесію “Свердловантрацит” і “Ровенькиантрацит” ДТЕК швидко взявся за наведення ладу на підприємствах. В результаті чисельність працівників на ТОВДТЕК Свердловантрацит” і ТОВДТЕК “Ровенькиантрацит” у 2012 році скоротилася на 4,5 тисячі осіб.
Саме ці питання підняли у грудні 2012 року на щорічній конференції профспілки працівників вугільної промисловості України. “Свердловантрацит” і “Ровенькиантрацит” стали прикладом для всіх інших державних шахт. Вони побачили як у дзеркалі своє майбутнє.
Дійсно, на шахтах, що передані у концесію або приватизовані, власник намагається поліпшити технологічні аспекти діяльності, інвестує в заміну або купівлю нового обладнання.
Але, з іншого боку, працівників шахт розділяються на дві категорії. Перші – це безпосередньо шахтарі. Другі – це усі решта, хто безпосередньо не причетний до видобутку вугілля.
І якщо для шахтарів збережуть багаторічні соціальні гарантії, то інші будуть позбавлені соціальних пільг, якими традиційно користувалися робітники вугільної галузі. Так і поступає ДТЕК для економії власних коштів.
Але найбільше профспілку працівників вугільної промисловості і представників державних шахт схвилювали процеси, які розпочалися у 2012 році – ДТЕК перестав брати вугілля для своїх електростанцій.
Компанія ДТЕК, що входить до складу СКМ Ріната Ахметова, називає такі процеси ринковими. І при цьому якось зовсім забуває про своє монопольне становище на ринку України.
Більше того, під час конференції профспілок директор державної шахти “Надія” Микола Криштопа заявив, що ціна на вугілля катастрофічно зменшилася: “Ціна на вугілля у нас впала в два рази. Була ціна 1000 гривень. А зараз відвантажуємо на ДТЕК по 490 гривень”.
ДТЕК використав ситуацію із перевиробництвом вугілля у своїх інтересах і “збив” ціну більш, ніж утричі.
А шахта “Надія”, до речі, належить до тієї групи державних шахт, які не потребують дотацій. “З 2003 по 2012 рік ми працюємо прибутково. Ось у цей рік (2012) ми знаходимося у кризі через те, що ціни на вугільну продукцію впали і є надлишок вугілля”, – розповів Микола Криштопа.
Власне, напрошується відповідний висновок, який і озвучив Криштопа: “Ринку тут і не видно. Нам встановили таку ціну. Я вважаю, що це не правильно. Я розумію, що є приватна власність. Але у першу чергу повинні бути інтереси держави. Я сподіваюся, що вони поміняють свою політику по відношенню до державних компаній. Вони є власниками “Західенерго”, везуть туди своє вугілля, а у нас беруть частину”.
Думки більшості керівників і голів профспілок шахт, що були присутні на вугільній конференції у грудні 2012 року, співпадали із позицією шахти “Надія”. Вугільники визнали факт монополізму з боку ДТЕК, який до того ж лише посилює свої амбіції.
Соціалізм від ДТЕК
Голова Свердловського територіального комітету Профспілки робітників вугільної промисловості Віктор Рогочий поділився досвідом переходу “Свердловантрацит” у приватні руки ДТЕК: “Ось рік вже наше підприємство знаходиться в умовах концесії. На підприємстві проходять глибокі соціальні реформування. Подібного в історії вугільної промисловості немає. У нас ще не створені механізми плавного проведення реформи. Найчастіше власник йде на пролом, вирішує свої завдання, що викликає напруження в трудовому колективі”.
Власне, Віктор Рогочий розповів про сучасні методи реорганізації, яку проводить ДТЕК: “Тисячі людей виводяться зі штату вугледобувних підприємств, так званий аутсорсинг. Створюється спеціальне підприємство “Вуглесервіс”, куди виводяться працівники їдалень, гуртожитків, баз відпочинку. Шахти повністю очищаються від усіх, хто безпосередньо не причетний до видобутку. Реформи йдуть напролом, ніяких амортизаційних соціальних умов не приймається”.
Насправді з бізнес-логікою ДТЕК погодитися можна. Чому пільгами, якими користуються шахтарі повинні користуватися решта працівників, які до процесу видобутку вугілля і не причетні? Але з іншого боку, постає не менше логічне питання: а для чого ж тоді ДТЕК погоджувався на умови концесії і запевняв оточуючих, що збереже соціальні гарантії для всіх працівників?
Адже результатом стало те, що чисельність працівників на ТОВДТЕК “Свердловантрацит” і ТОВДТЕК “Ровенькиантрацит” у 2012 році скоротилася на 4,5 тисяч осіб.
“Все це відбувається без погодження з профспілкою. Як крик душі ми хотіли створити переговорний майданчик з ДТЕК, створили раду, але минуло півроку і ніякої роботи”, – підсумовує голова Свердловського територіального комітету Профспілки робітників вугільної промисловості Віктор Рогочий.
Власне, нині в Україні спостерігається боротьба між державою, ДТЕК і керівниками державних шахт. Для ДТЕК сьогодні важливо добитися від держави максимально вигідних умови під час приватизації шахт у 2013 році. Насамперед ДТЕК цікавить можливість після приватизації закрити частину збиткових шахт. Держава ж вимагає від ДТЕК продовжувати дотувати галузь. Щорічно це може виливатися для ДТЕК у суму до 8 мільярдів гривень. А це прямі збитки для СКМ Ріната Ахметова.
Ну, і звичайно в рамках таких “домовленостей” ДТЕК повинен відновити закупівлі вугілля у ДП “Львіввугілля” для “Західенерго” та купувати вугілля в інших державних шахт на Донбасі.
За останньою інформацією, є певні зрушення у відновлені співпраці ДТЕК і державних шахт. Але говорити про те, що ДТЕК буде платити ринкову ціну за вугілля, не доводиться. Практично ДТЕК і надалі буде відігравати роль такого собі енергетичного “вампіра” на вугільному ринку України та буде “висмоктувати” вугілля по дешевій ціні.
Фактично уряд намагається змусити ДТЕК продовжувати фінансово підтримувати шахти, щоб уникнути соціальної нестабільності у регіонах. Адже звільнені шахтарі опиняться на вулиці. Або поповнять лави нелегальних працівників “копанок”.
Наразі можна констатувати, що у першій “війні” перемогу здобув ДТЕК. Компанія і надалі буде платити занижену ціну за державне вугілля. Також ДТЕК отримав “зелене світло” на приватизацію частини шахт і подальше скорочення частини із них.
Зрештою, не менш важливою ціллю, якої також було досягнуто, стало пониження ринкової вартості державних шахт, які готуються до продажу. Причиною цього стали проблеми із перевиробництвом вугілля і збутом продукції. А саме до приватизації шахт надалі активно готується ДТЕК…
Юрій Корольчук
За матеріалами:
Реальна економіка
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас